1. Сільська місцевість регіону розглядається нами як складне територіальне соціально-економічне утворення, яке не забезпечує не тільки виробництво агропромислової продукції, але й природоохоронні та соціальні функції. При цьому вони характеризуються як взаємозалежні оскільки відносини у сфері виробництва та власності впливають на характер і природоохоронної діяльності, і рівень та якість життя населення. 2. В останні десятиріччя для України та її регіонів характерне зменшення кількості сільського населення та сільських населених пунктів. Із наявністю вимираючих, занепадаючи та трудонедостатніх сіл пов’язане утворення депресивних районів або районів з кризовою демографічною ситуацією. Оскільки ринкова економіка стимулює розвиток успішних підприємств, галузей та регіонів, необхідною обґрунтовується політика державного протекціонізму щодо таких територій. 3. Серед функцій населених пунктів (виробничих, еколого-природоохоронних, рекреаційних, демографічних, трудоресурсних, соціальних) особливо значним уявляється здатність до відтворення соціального потенціалу в регіонах, де кількість та густота сільського населення має та є об’єктивні умови для розвитку велико товарного індустріалізованого аграрного виробництва. В цих умовах сільські населені пункти є осередками організації соціально-економічного середовища, носіями культурно-етнічних та історичних традицій і цінностей народу. 4. Визначальними критеріями соціально-економічного розвитку сільської місцевості є, насамперед, рівень та якість життя населення. В методиці досліджень важливе значення мають виробничі, інфраструктурні, соціальні, ін. Екологічні показники, оцінені методами анкетування, статистичними та економіко-математичними, імітаційного моделювання, прогнозування. 5. У сільській місцевості Херсонської області проживає 451,2 тис. чол. або 39,6% населення (2004р.). При цьому густота сільського населення (16чол./1 км2) є найменшою в країні. Села характеризуються малою людністю та віддаленістю одне від одного і адміністративних центрів. Із 698 сіл 40,7% мають 100-500 елементів, 13,7% - до 100 чол., 5,7% віднесення до категорії безлюдних та деградуючих. 6. Спад сільськогосподарського виробництва, занепад високотоварних великих підприємств і їх розукрупнення в області дає 2909 сільгосппідприємств), зменшення масштабів зрошення на 2/3, призвели до падіння рівня життя селян, безробіття, погіршення інфраструктурного забезпечення сільської місцевості. Забезпеченість школами становить 81,1% від потреби, службами побуту – на 31,1%. Тільки 42,1% сіл забезпечені водопроводом, 11,2% центральним опаленням, 4,2% гарячим водопостачанням. 7. В останні 3-5 років позитивні тенденції до зростання має забезпеченість житлом (ріст у 2004 р. порівняно з 2003 р. на 66%) , підвищення ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств на основі вдосконалення спеціалізації (виробництво зернових, соняшнику, винограду), поширення крапельного зрошення, збільшості кількості прибуткових підприємств до 70%. Проте, згідно проведеного нами опитування, 63,2% сільських дітей хотіли б здобути економічну та медичну, а не агро виробничу освіту. Це свідчить про необхідність не відродження не тільки матеріального виробництва, а й соціального статусу та престижу на селі. 8. Нами обґрунтовується, що ефективний соціально-економічний розвиток сільської місцевості забезпечить участь у цьому процесі держави ( в т.ч. шляхом фінансування інфраструктури депресивних сіл, підготовки та перепідготовки кадрів формування державних агро виробничих структур, цільових програм розвитку зрошуваного землеробства, поширення інтенсивних сільськогосподарських культур – гібридів у галузях спеціалізації). Органи місцевого самоврядування та представництва сільської громади повинні обґрунтовувати і контролювати бюджети розвитку сільської місцевості (з участю агро виробничих підприємств), зайнятість, соціально-економічне інфраструктурне облаштування села, стимулювати підприємницьку ініціативу та малий бізнес, альтернативні види зайнятості, зокрема зелений або агротуризм. 9. Для узгодження вказаних виробничого, соціального, економічного, демографічного напрямів розвитку сільської місцевості, дій різних організацій та структур ними пропонується створити Центри соціально-економічного розвитку села при обласній та райдержадміністраціях. Фінансове забезпечення розроблюваних центром програм міг би здійснювати відповідний фонд, кошти якого б на 60% забезпечувалися державою, на 10-15% сільськогосподарськими підприємствами, на 5-8% - фермерськими господарствами, 10-15% - сільською громадою. При цьому для соціально-економічного облаштування села доцільно використовувати частину фіксованого сільськогосподарського податку. 10. Ефект від реалізації розроблених напрямів розвитку сільської місцевості може бути як терміновим – збільшення показників виробництва, зайнятості, інфраструктурного забезпечення, доходів населення, так і середньо- та довгостроковим- покращення рівня та якості життя; припинення процесів депопуляції на основі ефективного функціонування сільськогосподарської галузі як основи економіки сільської місцевості, стимулювання малого та середнього підприємництва, розширення несільськогосподарських видів діяльності. 11. При реалізації напрямів соціально-економічного розвитку села ми вважаємо за необхідне дотримання принципів сталого розвитку: комплексного розвитку села як територіальної, господарської та соціально-культурної системи; подолання відокремлення села від міста; розвиток всіх сільських поселень, незалежно від типу та чисельності жителів, з виділенням “перспективних” (опорних) сіл, які будуть виконувати функції центрів організації території; розвиток соціального партнерства між державою, муніципалітетом, бізнесом і населенням; поєднання державної підтримки розвитку сільських територій з мобілізацією ресурсів, якими володіють сільські агроформування та громада; підвищення участі сільського населення в прийнятті рішень, пов’язаних функціонуванням сільської місцевості; зближення рівня економічного і соціально-культурного розвитку сільських територій в різних адміністративних районах. |