Дане типологічне дослідження було спрямовано на аналіз структури
і семантики ДРК як похідної словотвірної одиниці, до складу якої належить рефлексивний комплекс – рефлексивний елемент у поєднанні з афіксом (префіксом і/чи суфіксом), що приєднується до твірної основи на одному дериваційному кроці та утворює в семантичному плані єдине, неподільне ціле. Рефлексивний комплекс виконує у процесі деривації три словотвірні функції: транспонувальну, інтранзитиваційну та модифікаційну, які виступають самостійно або у комбінації одна з одною. Деривати цього типу становлять в індоєвропейських мовах складне явище як у формальному, так і в семантичному відношенні. Обчислення структурних типів ДРК на основі трьох ознак (твірна основа певної частини мови, якісний та кількісний склад рефлексивного комплексу) виявило 15 теоретично можливих типів утворення даних одиниць.
В індоєвропейських мовах реалізуються десять типів ДРК, серед яких типологічно продуктивними є лише чотири: 1) твірна дієслівна основа + префікс + рефлексивний елемент (у 20-ти
з 22 мов); 2) твірна іменникова основа + префікс + рефлексивний елемент (у 16-ти
з 22 мов); 3) твірна іменникова основа + суфікс + рефлексивний елемент (у 15-ти
з 22 мов); 4) твірна іменникова основа + префікс + суфікс + рефлексивний елемент
(у 14-ти з 22 мов). У деривації ДРК беруть участь двоморфемні та триморфемні рефлексивні комплекси, однак, домінувальним при утворенні ДРК у всіх досліджуваних мовах є перший тип, який складається з префікса й рефлексивного елемента. Даний словотвірний комплекс найбільш активно сполучається з твірною дієслівною основою у слов’янських, германських і балтійських мовах, а в романських мовах і в новогрецькій, навпаки, – з твірною іменниковою основою. Типологічно значущим для семантичної класифікації ДРК виявилося виділення угруповань двох ієрархічних рівнів: семантичних типів ДРК
і семантичних груп ДРК, що встановлюються на основі таких ознак:
1) для віддієслівних ДРК – ‘якість результату, якого досягає суб’єкт у процесі виконання ним дії, позначеної твірною дієслівною основою’, на підставі якої виділено три семантичних типи похідних з їх подальшим розподілом
на семантичні групи: позитивні (6 груп), негативні (3 групи) та нейтральні
(9 груп); 2) для відіменникових ДРК – семантична функція твірної іменникової основи в тлумаченні ДРК, на основі якої виявлено 8 семантичних типів (посесивні, локативні, темпоральні, інструментальні тощо) (разом 27 груп);
3) для відприкметникових ДРК – ‘бути якимсь’, ‘інхоативність’, ‘негативність’, на базі яких встановлено 3 типи, що охоплюють 4 семантичні групи (ДРК із значенням “володіння суб’єкта ознакою/перебування суб’єкта у стані, позначеному твірною прикметниковою основою”, інхоативні ДРК із позитивним, негативним та акціональним значеннями). Семантичні типи й групи ДРК нерівномірно представлені в індоєвропейських мовах. Серед віддієслівних похідних у слов’янських і балтійських мовах
позитивні ДРК кількісно переважають над негативними, а в германських мовах (крім англійської), навпаки, негативні домінують над позитивними.
Серед відіменникових ДРК найбільш продуктивними є атрибутивні та посесивні ДРК у слов’янських і романських мовах, а також у німецькій, латиській
і новогрецькій. Серед відприкметникових ДРК продуктивними є інхоативні дієслова з позитивним значенням у польській, німецькій, литовській,
сербо-хорватській, іспанській та румунській мовах, а відприкметникові ДРК
із значенням “володіння суб’єкта ознакою/перебування суб’єкта у стані, позначеному твірною прикметниковою основою” у східнослов’янських мовах. Системи ДРК у досліджуваних мовах виявляють різний рівень розвиненості, що виражається у кількості дериватів і кількості афіксів, які беруть участь
у творенні ДРК, а також у кількості структурних і семантичних типів (груп) ДРК.
З урахуванням цих фактів системи ДРК в індоєвропейських мовах типологічно впорядковуються в такий cпосіб. Перший тип охоплює мови з розвиненими системами ДРК, які характеризуються: 1) відносно великою кількістю одиниць (понад 100 ДРК – близько 600 ДРК); 2) багатим набором структурних типів (5-7) і семантичних груп (13-33). Сюди належать слов’янські, балтійські мови і німецька. Серед цих мов, негомогенних за вищеназваними ознаками, найбільшу типологічну близькість виявляють російська, українська, білоруська, польська, німецька та литовська мови, що зумовлюється не тільки генетичною спорідненістю східнослов’янських мов, але й ареальними зв’язками всіх цих мов. До другого типу належать мови зі слаборозвиненою системою ДРК (кількість – понад 10 ДРК – близько 100 ДРК; структурних типів – 3-4; семантичних груп – 3-12). Цей тип охоплює романські, германські (крім німецької) мови і новогрецьку. Проміжну позицію між першим і другим типами посідає чеська мова (130 ДРК; 3 структурних типи) з більш розвиненою системою значень у віддієслівних ДРК (7 семантичних груп) на тлі слабко розвинених значень відіменникових ДРК (одна семантична група). Невипадкові мовні збіги в різних мовах зумовлюються, як відомо, генетичними, типологічними й ареальними чинниками. В організації системи ДРК в індоєвропейських мовах виявляється складний взаємозв’язок цих трьох чинників. Типологічним чинникам належить основна роль у розвитку системи ДРК тієї чи іншої мови. Між ступенем розвитку системи ДРК в окремо взятій мові та ступенем аналітизму цієї мови існує ймовірнісний зворотний зв’язок, який можна сформулювати у вигляді такої кореляції: чим більш розвиненим є аналітизм у певній мові, тим більшою є ймовірність слабкого розвитку ДРК цієї мови. Типологічні чинники взаємодіють із генетичними. Більшість мов
із розвиненою системою похідних ДРК належать за типологічним критерієм
до флективно-синтетичних, за генетичним критерієм – до групи слов’янських мов, і навпаки, більш аналітичні германські та романські мови мають слабко розвинені системи ДРК. Ареальними чинниками пояснюється розвинена система ДРК
у східнослов’янських мовах, у польській, литовській та німецькій мовах. Позитивні і нейтральні ДРК німецької, російської, української та польської мов,
з одного боку, і негативні ДРК німецької, російської та польської мов, з іншого,
з однаковим ступенем продуктивності утворюються від ЛСГ мовленнєвої діяльності і звучання. Українські і польські ДРК нейтрального типу виявляють однакову продуктивність щодо твірних дієслів руху, каузації руху. Польські та німецькі ДРК нейтрального типу, з одного боку, а також російські, білоруські, польські і литовські ДРК негативного типу, з іншого боку, характеризуються однаковим рангом щодо продуктивності твірних дієслів, які позначають трудову діяльність суб’єкта та його зайнятість чим-небудь. Наявність формальних і семантичних особливостей ДРК в індоєвропейських мовах дозволяє сформулювати низку ймовірнісних міжмовних узагальнень імплікативного характеру: 1) між формальними ознаками певних типів ДРК, з одного боку, та їхньою типологічною продуктивністю, з іншого. Наприклад: якщо в певній мові є віддієслівні ДРК, то серед них кількісно переважають деривати, утворені від неперехідних дієслів; якщо в певній мові існують відприкметникові ДРК, то вони мають
низьку продуктивність як в окремо взятій мові, так і в більшій частині індоєвропейських мов; якщо в утворенні ДРК беруть участь дво- і триморфемні рефлексивні комплекси, то існує ймовірність більшої продуктивності ДРК за участі двоморфемного рефлексивного комплексу, ніж триморфемного, як в окремо взятій мові, так і в більшій частині індоєвропейських мов; 2) між типологічною продуктивністю певних семантичних типів ДРК,
з одного боку, та їх продуктивністю в окремих або в окремо взятій мові, з іншого боку. Наприклад: якщо ДРК певного семантичного типу є продуктивними в типологічному аспекті, то даний тип є продуктивним також в окремих або в окремо взятій мові; якщо в мові існують власне атрибутивні, власне посесивні або власне локативні ДРК, то в цій мові наявні також квазіатрибутивні, квазіпосесивні та квазілокативні ДРК. Між типологічною продуктивністю певної ЛСГ твірних основ
і продуктивністю ДРК від даної ЛСГ в окремих або в окремо взятій мові існує така кореляція: – чим вища типологічна продуктивність ЛСГ твірних основ при творенні ДРК певної семантики, тим більше дериватів від цієї ЛСГ слід очікувати в окремих або в окремо взятій мові. Аналіз матеріалу свідчить про переважно антропоцентричний характер дій, що позначаються ДРК. Суб’єктна спрямованість ДРК виявляється в тому, що
з суб’єктом пов’язані: 1) якість результату, якого він досягає у процесі виконання дії, позначеної твірною основою; 2) переважна кількість ЛСГ твірних дієслівних
основ і їхніх похідних; 3) метафоричне й метонімічне перенесення ознак неістот
і тварин на людину. ДРК, мотивовані дієсловами, іменниками і прикметниками, характеризуються в індоєвропейських мовах певними парадигматичними відношеннями (синонімічними й антонімічними зв’язками). Система ДРК кожної досліджуваної мови виявляє також певні зв’язки з системою стандартних рефлексивних дієслів. Обидві системи функціонують в індоєвропейських мовах не ізольовано, а знаходяться у відношеннях додаткового розподілу. Утворення ДРК свідчить про дію принципу економії в мові, про використання нею своїх внутрішніх ресурсів. Деривація дієслів за допомогою складного словотвірного форманта є однією із істотних ознак мови –
прагнення до економії засобів вираження. Типологічна характеристика словотворення ДРК в індоєвропейських мовах, міжмовні узагальнення як одна з найбільш ефективних форм систематичного накопичення емпіричного матеріалу поглиблюють типологію та загальну теорію словотвору. Типологічна анкета як універсальна схема аналізу ДРК надає можливість швидко отримати інформацію про типологічну специфіку досліджуваного явища в інших неописаних мовах. Перспективним у подальших зіставно-типологічних роботах є дослідження ДРК у функціональному, соціолінгвістичному та прагматичному аспектах. | 