Необхідність системного дослідження функціонально-комунікативного статусу складносурядного речення з позицій новітніх здобутків мовознавства зумовило його розгляд у трихотомії форма – зміст – функція’, що диктується потребою вивчення шляхів і способів реалізації головних функцій мови – когнітивної та комунікативної. Такий підхід вимагає, у свою чергу, опису синтаксичних, семантичних і прагматичних параметрів мовних одиниць, а також шляхів, механізмів, умов, причин і наслідків їх генерування та використання в мовленні. Формально-граматичний інваріант складносурядного речення визначається як бінарно організована структура, елементами якої є два прості речення-кон’юнкти плюс феномен зв’язку (синдетичний або асиндетичний). Принцип бінарності як атомарної першооснови ССР забезпечує збереження конструктивного інваріанта за будь-яких модифікацій (симетрії / асиметрії, зворотності / незворотності) та будь-якому варіюванні його будови – спрощенні (еліпсизація, асиндезація, парцеляція, редукція) або ускладненні (розгорнення, розширення). На семантико-синтаксичному рівні складносурядне речення постає як мовна одиниця, здатна виражати цілу палітру відношень-смислів, інтегрованих у систему більш високого рівня абстракції – когнітивну квадратичну матрицю, вузли якої конституюються концептами зумовленості / незумовленості та відповідності / невідповідності. Вирізнення на цій підставі чотирьох когнітивно-семантичних типів ССР втілює найузагальненіші шляхи структурування мовною свідомістю онтології життєвого світу, за допомогою яких вербалізується колективний досвід фіксації суттєвих і комунікативно необхідних значень. З точки зору когнітивної семантики традиційно виокремлювані семантико-синтаксичні типи ССР (копулятивні, протиставні, розділові, ґрадаційні, каузальні) виявляються, з одного боку, співвіднесеними з логічними судженнями диз’юнкції (розділові) та імплікації (каузальні), а з другого, – розчиненими в них. В останньому йдеться про копулятивність, протиставність, зіставність та ґрадаційність, які корелюють із кон’юнктивними висловлюваннями. Більше того, значна кількість ССР, які згідно з постулатами формальної логіки, мають трактуватися як кон’юнктиви або диз’юнктиви, виявляються обтяженими відношеннями матеріальної імплікації. Когнітивно-семантична специфіка ССР прямо співвіднесена з особливостями його функціонування у мовленні, де воно виступає засобом аранжування складних мовленнєвих актів – композитних і комплексних. Когнітивно-дискурсивний потенціал паратактично оформлених композитних мовленнєвих актів визначається тим, що суб’єкт пізнання і суб’єкт мовлення в одній особі, сприймаючи інформацію, яка надходить або виходить із його епістемічного світу, здійснює її оцінку з точки зору істинності (знання, опінія, незнання) та раціональності (розуміння, віра, усвідомлення, нерозуміння). Комбінації цих параметрів дозволяють говорити, з одного боку, про широкі можливості ССР у вираженні епістемічно-модальних рефлексій при сприйнятті мовцем свого життєвого світу, а з другого, – про те, що головне дискурсивне призначення паратактично оформлених композитних мовленнєвих актів полягає у здійсненні епістемічного впливу суб’єктів мовлення на об’єкти мовлення. Останнє пов’язано з виконанням не тільки комунікативної, але й когнітивної функцій мови. Повною мірою когнітивно-дискурсивна специфіка ССР розкривається у відтворенні різноманітних картин світу, фреймів і сценаріїв життєдіяльності людини, а побудовані на їх основі композитні мовленнєві акти служать основою для відображення не лише відношень усередині окремих сценаріїв, але й механізмів трансформації суб’єктивних картин світу в об’єктивну картину дійсності. У такий спосіб забезпечується когнітивний рух мовної особистості від стану незнання до стану знання. Паратактично оформлені композитні мовленнєві акти так чи інакше спрямовані на усунення когнітивної ентропії, на збагачення епістемічного світу мовної особистості, що зрештою відповідає самій природі людини, життєвий світ якої не в останню чергу окреслюється задовольнянням поточних інформаційних потреб. Іллокутивні можливості композитних МА прийнятні насамперед для інтелектуально активного мовця, який володіє знаннями процедурного порядку – навичками адекватної соціальної поведінки, кооперативного спілкування, максимами ввічливості тощо. Композитні мовленнєві акти вирізняються ізоморфізмом своєї номінативної та комунікативної організації, оскільки і семантико-синтаксичні відношення між кон’юнктами, і дискурсивні відношення між актомовленнєвими функціями є чинниками координативного порядку. Навпаки, ССР, які втілюють комплексні МА (регулятиви), є гетероморфними мовленнєвими одиницями, бо ієрархія граматичних відношень не ізоморфна ієрархії прагматичних відношень між їх частинами, а синкретизм мовленнєвого значення детермінується прагмасемантичною дискретністю їх компонентів. Застосування паратактично оформлених регулятивів у дискурсі детермінується творчою активністю людини, яка стимулюється її епістемічними уявленнями щодо правильності та неправильності, корисності та шкідливості, добра і зла тощо. У межах цього глобального телеологічного сенсу людської діяльності регулятивним висловленням відводиться роль засобу вербального волевиявлення мовця – спонукально-суґестивного впливу однієї людини на іншу. Схема взаємодії окремих концептуально-понятійних типів складносурядного речення з певними іллокутивними моделями складних мовленнєвих актів у скопусі повідомлення, питання, спонукання, обіцянки – важливий показник можливостей активної участі паратаксису в процесах вербальної комунікації. Паратаксис німецької мови є одним із ефективних засобів відтворення дифузних прагматичних значень, оскільки він здатний реалізовувати комунікативні наміри шляхом контракції різних іллокутивних сил в одній граматичній структурі, що дозволяє вираження досить гнучких, в міру виважених, іноді неоднозначних інтенцій. Семантико-синтаксична палітра складносурядного речення уможливлює використання складних мовленнєвих актів у режимі як дотримання, так і нехтування кодексом кооперації. Застосовуючи сурядні номінації зумовленої невідповідності та незумовленої відповідності, мовець може дотримуватися максим інформативності, правдивості, релевантності, чіткості повідомлення. Сурядні номінації невідповідності, навпаки, дозволяють мовцю здійснювати оперативний перехід від ввічливого до неввічливого, від некатегоричного до категоричного, від експресивно витриманого до ультимативно-деспотичного дискурсів. У плані плідності впливу на свідомість комунікантів явище субординації з його авторитарним підґрунтям володіє більшою аргументуючою силою, ніж явище координації. Разом з тим, низька частотність ієрархічно організованих сурядних номінацій у реальному мовленні порівняно з високою частотністю номінацій з рівноправними відношеннями між кон’юнктами утримує баланс авторитарних і егалітарних векторів дискурсу, урівноважує процес спілкування, стратегічною метою якого є консенсус, порозуміння. Результати опису явища складносурядне речення’ на матеріалі німецької мови у єдності його синтаксичних, семантичних і прагматичних параметрів відкривають широку перспективу для подальших досліджень шляхів і способів вираження складних прагматичних смислів у синтаксичних одиницях іншого категоріального статусу – надфразових єдностях, складнопідрядних реченнях, напівпредикативних конструкціях, у т. ч. й у різних за функціональними, стилістичними та жанровими особливостями мовних повідомленнях. Вони можуть стати ефективним інструментом у вивченні різних типів дискурсу і мають прямий вихід у проблематику загальної теорії тексту. |