У дисертації наведено систематизацію, теоретичне узагальнення та інтерпретацію побутових і поховальних джерел Східної України рубежу середньої-пізньої бронзи, на підставі чого запропоновано оновлену концепцію розвитку пізньокатакомбної та абашевської спільнот регіону в системі синхронних старожитностей півдня Східної Європи. Основні результати дослідження зводяться до наступних висновків: 1. Головним змістом фіналу доби середньої бронзи регіону Східної України були процеси формування та еволюції пізньокатакомбної культурно-історичної спільноти. Зовнішній, інноваційний абашевський вплив призвів до зміни напрямку загального еволюційного розвитку і переходу всієї спільноти до фінальної, заключної стадії. 2. На рубежі середньої-пізньої бронзи стався відтік трансформованого фінальнокатакомбного населення та його розповсюдження до Орільсько-Самарського межиріччя, Південної Наддніпрянщини та всього Східного Надазов’я, включно з Нижньою Донщиною. Проте на теренах Східної України залишилася їх матеріальна і духовна спадщина, яка взяла участь у складанні місцевих старожитностей бережнівсько-маївської зрубної культури. 3. Хронологічні рамки пізньокатакомбного процесу культурогенези визначаються часовим коридором 23-21 ст. до н.е. Дата перших контактів між місцевим катакомбним населенням і мігруючим абашевським припадає на 22 ст. до н.е. Останнє сторіччя ІІІ тис. до н.е. охоплює демографічні процеси в межах фінальнокатакомбної спільноти бабинського типу. Закінчення цього періоду маркує початок доби пізньої бронзи і розповсюдження покровської зрубної культури. 4. Виникнення яскравих особливостей культурних груп пізньокатакомбного етапу було пов’язане з механізмом культурогенези харківсько-воронезьких старожитностей. Початкову стадію їх формування локалізовано в Донецько-Осколо-Донському межиріччі. Безпосередню участь у багатокомпонентній ґенезі прийняли пізнє рєпінське населення, племена класичної донецької, середньодніпровської (лісостепової), інгульської та маницької культур. Подальше становлення спільноти пізньокатакомбних груп проходило за активного сприйняття тих чи інших інновацій. 5. Однією зі специфік пізньокатакомбного етапу Східної України була розвинута мережа поселень, яка охоплювала річкові тераси та пагорби біля річок басейнів Сіверського Дінця та Східного Надазов’я. Житлове будівництво головним чином обмежувалося наземними будівлями. Заглиблені житла з’явилися у сформованому вигляді й характеризувалися наявністю внутрішніх відсіків, вогнищних ям і витяжних земляних димоходів. 6. В якості складової харківсько-воронезької культури виступає її найінформативніший поселенський керамічний комплекс, який представлений типами високошийних високих і приземкуватих посудин, ріпчастих горщиків, амфорок, чаш і мисок. Він встановлює тривале існування орнаментальних мотивів із зигзагів, фестонів і трикутників вершиною догори, зон з рядів поясків, горизонтальної і вертикальної ялинки. Як усі разом, так і окремі композиційні елементи виконані в різній техніці – шнуром, наліпними або виділеними валиками, прочерками й штампами. 7. Найпізніша і фінальна катакомбна кераміка ілюструє багатоваріантність у оформленні окремих деталей посуду: сплощується ступінь закругленості, плічки стають відвіснішими. Зникають амфорки і ріпчасті горщики. Серед орнаментів стали переважати прокреслені й валикові зигзагоподібні, трикутні й паркетні мотиви. Інноваційними елементами є орнаменти на внутрішній поверхні шийки та внутрішні ребра по горлу. 8. Ціла група пізньокатакомбних поселень, переважно в Осколо-Айдарському межиріччі, фіксує матеріали пізнього етапу доно-волзької абашевської культури. Їх керамічний комплекс представлений дзвоноподібними, горщикоподібними й банкуватими посудинами з характерною системою декору і складом формуючих мас. Про безпосередні контакти з місцевим пізньокатакомбним (або раннім фінальнокатакомбним) населенням свідчать умови залягання знахідок, виникнення синкретичних елементів у керамічній традиції і випадки спільних знахідок цілих комплектів посуду у вигляді розвалів. 9. Пізнішим проявом є фінальноабашевські побутові старожитності, які репрезентують частину знахідок покровського типу, що співставляються з матеріалами місцевих поховань. В їх складі присутня серія найпізнішої кераміки з ранніми рисами покровської зрубної культури. Пошук аналогій виявив широкий шар аналогічних старожитностей не тільки на теренах Східної України, але й на Середньому та Нижньому Доні, у Волго-Донському межиріччі й Заволжі. 10. Доповнюють відомості про багатогранність культурного змісту пізньокатакомбної спільноти поховальні комплекси у вигляді катакомбних, підбійних і ямних конструкцій. Вони ілюструють тотожній поховальний звичай, близькі категорії супровідних виробів і посуду з особливостями в культурному контексті. Ці відмінності зумовлені домінуванням одного, рідше двох або декількох компонентів пізніх груп катакомбних утворень. Найбільш представницьким з них є харківсько-воронезьке. Поховальний посуд знаходить абсолютні аналогії в кераміці з побутових пам’яток. 11. Фінальнокатакомбні поховання встановлюють певну спільність з пізньокатакомбними місцевими поховальними традиціями: практика курганних досипок, ямних устроїв, слабозібгане розміщення померлих на боці з різними позиціями рук, присутність жертовних кісток тварин. Керамічна колекція і майже всі категорії інвентарю є по суті пізньокатакомбними. Проте окремі культурні ознаки і категорії знахідок підтверджують інокультурні впливи, що мали місце, і потягнули за собою загальну трансформацію катакомбного змісту у фінальнокатакомбний. 12. Умови для формування фінальнокатакомбних старожитностей і появи в межах сучасних районів Східної України мігруючого абашевського населення були зумовлені аридізацією і змінами природного середовища. Ці фактори призвели до переміщення масивів населення, ускладнення демографічної ситуації й параметрів традиційної господарчої діяльності. Посилилися міжплемінні контакти, інтегруючі процеси, а поява нових хвиль переселенців призвело до перенаселення. Провідними факторами абашевської міграції могли стати оволодіння та контроль над експлуатацією мідних копалень Слов’яно-Бахмутської улоговини. 13. Як свідчать матеріали поховань зі слідами насильницької смерті, абашевські черешкові вістря стріл в тілах похованих та серед руїн Лівенцівської фортеці, хвилі мігрантів мали агресивний характер і спочатку не супроводжувалися інтегруючими процесами. Взаємне проникнення традицій місцевих та прибулих груп населення мало місце тільки після порівняно тривалого співіснування. 14. Доказом участі абашевців у складанні фінальнокатакомбного бабинського культурного типу є зафіксована практика устрою фінальноабашевським (покровським) населенням поховань виключно в курганних насипах над попередніми (генетично близькими) похованнями бабинської спільноти. 15. В особливу культурну групу посткатакомбної спільноти виділяються старожитності, в яких простежуються фінальнокатакомбні та фінальноабашевські керамічні традиції. За окремими показниками дана група близька до пізніх бабинських старожитностей, синхронна початковій стадії розповсюдження покровських зрубних пам’яток і разом з ними приймала участь в формуванні основного масиву бережнівсько-маївської зрубної культури. 16. Загальну схему періодизації та розвитку культур доби бронзи України пропонується доповнити компонентом пізньої абашевської культури, в якому сполучені як доно-волзькі, так і трансформовані місцеві катакомбні ознаки. На шкалі відносних стратиграфічних позицій цей шар синхронний пізнішій частині пізньокатакомбних і фінальнокатакомбним пам’яткам та передує горизонту з фінальноабашевськими (покровськими) старожитностями. 17. Провідною формою господарчої діяльності всього перехідного періоду від середньої до пізньої бронзи було напівкочове скотарство з ознаками переходу до осілості й широкий спектр общинної ремісницької діяльності, що базувалася на спеціалізації провідних виробництв. 18. Початкову стадію соціальної диференціації суспільства цього періоду ілюстровано різноранговою градацією верхівки знаті, яка базувалася на процесі майнової нерівності, що набував сили. Підсумовуючи, необхідно відмітити, що знахідки, насамперед на території поселень, якісно нових пізньокатакомбних і абашевських матеріалів дають змогу конкретизувати їхню присутність у східноукраїнському регіоні, зробити коригування позицій та усталених поглядів, тобто розробити оновлену концепцію культурогенези. | 