Дослідження особистих селянських господарств (на прикладі Львівської області) дозволило зробити такі висновки й розробити рекомендації щодо основних шляхів їх розвитку: 1. Особисті селянські господарства є формою самозайнятості сільського населення, їх функціональне призначення полягає в самозабезпеченні продуктами харчування у складних соціально-економічних умовах. Класифікують їх за певними характерними ознаками: за метою діяльності – багатогалузеві, споживчі, товарно-споживчі, які реалізовують на ринку надлишки виробленої продукції, а також товарно-багатогалузеві спеціалізовані господарства; за місцем проживання власника та розташуванням земельної ділянки – сільські і міські; за розміром земельної ділянки – розвинені, середні, дрібні; за складом та кількістю членів сім’ї – прості, розширені, складні. 2.Формування спеціалізації та розмірів особистих селянських господарств відбувається під дією комплексу чинників зовнішнього і внутрішнього середовища. До чинників зовнішнього впливу належать: ситуація на ринку праці та рівень зайнятості населення; розмір доходів міського і сільського населення; загальний рівень і співвідношення цін на продукцію, ресурси і послуги; природно-кліматичні умови; розвиток ринкової інфраструктури, особливості способу життя сільського населення регіону. До внутрішніх чинників зараховують: ресурсний потенціал особистих селянських господарств, їх розміри та наявність технічних засобів, статево-вікову структура і ступінь працездатності членів родини, рівень розвинутості їхніх потреб. 3. Особисті селянські господарства в умовах перехідної економіки залишаються основними виробниками сільськогосподарської продукції в досліджуваному регіоні. Питома вага валової продукції сільського господарства особистих селянських господарств у загальному обсязі її виробництва в усіх категоріях господарств у 2005 р. становила 87,9%, у тому числі продукції рослинництва – 86,42%, продукції тваринництва – 89,4%. Вони також є основними постачальниками товарної продукції сільського господарства за більшістю видів. Основним позитивним результатом розвитку особистих селянських господарств є соціальний захист більшості частини сільських родин в умовах довготривалої важкої соціально-економічної кризи. Основним негативним результатом є значне погіршення структури сільськогосподарського виробництва, його деконцентрація та деінтенсифікація, переважання патріархальних форм організації сільськогосподарської праці. 4. Соціальне значення особистих селянських господарств для сільських родин з покращанням загальної соціально-економічної ситуації зменшується. Якщо в 1999 р. питома вага спожитої сільськими домогосподарствами продукції, отриманої з такого господарства, у структурі сукупних ресурсів становила 41,1%, то у 2005 р. – 18,3%. За цей же час частка доходів від продажу сільськогосподарської продукції зменшилася з 10,4% до 7,3%. Сільські родини все менше залежать від особистого господарства і тому приділяють менше уваги його розвитку. Основні трудові зусилля зосереджуються на досягненні успіхів у діяльності поза межами свого господарства. 5. Розвиток особистих селянських господарств тісно корелює з розміром доходів сільських родин, рівнем зайнятості та безробіття серед сільського населення. За збереження сучасних тенденцій щодо зростання рівня життя сільського населення вже в найближчі роки слід очікувати значного скорочення розмірів особистих селянських господарств, насамперед скорочення посівних площ та чисельності поголів’я усіх видів сільськогосподарських тварин. Особливі перспективи в досліджуваному регіоні матимуть лише ті господарства, які переорієнтуються на діяльність у сфері агротуризму. 6. У перспективі особисті селянські господарства зазнаватимуть процесів трансформації у нові організаційно-правові структури. Ті з них, які вилучили земельні частки і господарюють самостійно, зуміють організувати ефективну господарську діяльність, розширять землекористування за рахунок оренди або купівлі земельних часток (земельних ділянок), а інші поступово перетворяться в ефективні фермерські або приватні господарства. Значна частина особистих селянських господарств, не витримавши конкуренції із сільськогосподарськими підприємствами (включаючи фермерські господарства), стануть на шлях об'єднання зусиль з метою організації спільного господарювання, створюючи різні неформальні або й формальні (зокрема, сільськогосподарські виробничі кооперативи) об'єднання. Більшість особистих селянських господарств в міру зростання доходів населення з часом перестане існувати, їх власники передадуть свої земельні частки в оренду або продадуть і будуть вирішувати проблеми власного працевлаштування у сфері сільськогосподарських підприємств або за їх межами. 7. З метою подальшого розвитку особистих селянських господарств та підвищення ефективності виробництва у цій формі господарювання необхідно вирішити низку питань, основними серед яких є організація забезпечення населення сортовим насінням, садивним матеріалом, племінним молодняком худоби і птиці, кормами, мінеральними добривами, засобами захисту рослин, садово-городнім інвентарем; покращання ветеринарного обслуговування; організація технологічного й технічного забезпечення виконання сільськогосподарських робіт, транспортного й сервісного обслуговування; організація виробництва надійних у використанні міні-техніки й технологічного обладнання для механізації трудомістких процесів у рослинництві і тваринництві; запровадження загальнообов'язкового державного соціального страхування та пенсійного забезпечення; сприяння особистим селянським господарствам в організації кредитних спілок, обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки та збуту сільськогосподарської продукції, спільного використання технічних і транспортних засобів з метою забезпечення товаровиробників матеріально-технічними ресурсами тощо. 8. Вирішення питання кооперування особистих селянських господарств є надзвичайно важливим для розвитку виробництва сільськогосподарської продукції в них, а особливо для тих, які приєднали до своїх земельних ділянок виділені їм земельні паї. Через низьке забезпечення їх технічними засобами, фінансовими коштами, а також невизначеність щодо шляхів реалізації продукції (підприємства з переробки сільськогосподарської продукції зацікавлені закуповувати чітко стандартизовану сировину і великими партіями) значно сповільнюється їх розвиток і обмежуються обсяги можливого виробництва продукції. Тому створення особистими селянськими господарствами спеціалізованих або багатопрофільних сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів є одним із найважливіших шляхів підвищення їх продуктивності та ефективності розвитку. Особливу увагу слід приділити системі інвестиційного забезпечення на кооперативних засадах, яка обслуговуватиме особисті селянські господарства. А обслуговуючі кооперативи (маркетингові, постачальницькі, сервісні, кредитні, закупівельно-збутові) та їх об'єднання становитимуть реальну конкуренцію посередницьким структурам у цій сфері діяльності. |