Вагомість щоденникових записів у дослідженні творчої спадщини В. Винниченка, як і будь-якого іншого письменника, важко переоцінити. Проте комплексного дослідження «Щоденника» (1911–1925) В. Винниченка поки не існує. «Щоденник» ми розглядали як різновид документальної літератури, відокремлено від мемуарів. Авторська свідомість матеріалізується через щоденник і оприявнює багатство та різноманітність ставлення автора до дійсності, його здатність до суб’єктивного її відтворення; знання про світ, уявлення про роль і місце людини і себе самого в ньому, про волю людини, її різноманітні почуття, мораль, про спрямованість світового процесу тощо – саме в таких аспектах розкривають щоденникові записи буття їх автора. Посередництвом щоденника відбувалося й самоусвідомлення: через фіксування власних емоцій, почуттів, думок. «Щоденник» (1911–1925) В. Винниченка дає можливість з’ясувати, у який спосіб відбувалася рецепція європейської філософської думки митцем, що стало підґрунтям світоглядних позицій письменника. В. Винниченко студіював праці Епікура, Ж. Ґюйо, Ж. Е. Ренана, Л. Толстого, А. Шопенґауера, А. Берґсона, В. Вундта, ідеї яких сприяли виробленню власної концепції моралі. Змістовими домінантами «Щоденника» (1911–1925) є питання досягнення особистого та всезагального щастя, переосмислення моралі крізь призму чесності з собою на шляху до щастя; самоспостереження та самоаналіз як передумова самовдосконалення. Передусім привертає увагу процес пошуку шляхів до щастя. В. Винниченко у різні періоди життя пропонував різні способи досягнення гармонії в собі та між людьми. Для митця щастя було у вибавленні від марнот, в узгодженості бажань і можливостей, фізичних і духовних сил. Підґрунтям досягнення особистого щастя стала «нова мораль», власна система моральних цінностей, що її прагнув виробити В. Винниченко. Наскрізною є думка про необхідність віднайдення гармонії. Цій ідеї підпорядковані всі інші роздуми автора. Неспроможність людини будувати себе і світ навколо себе за принципом «чесності з собою», з погляду В. Винниченка, спричиняє відчуття абсурдності існування. Відтак, постулат «нової моралі» виявився суперечливим, неоднозначним. Вивчаючи літературну ситуацію початку ХХ століття крізь щоденникові рефлексії В. Винниченка, в першу чергу ми спробували окреслити той літературний контекст, у якому постав «Щоденник» (1911–1925). Для глибшого проникнення в культурну ситуацію тієї епохи, для об’єктивізації уявлень про неї сучасного читача нами залучалися приватні записи, зроблені знайомими В. Винниченка (Є. Чикаленком та С. Єфремовим), а також спогади Ю. Тищенка, М. Грушевського, Р. Винниченко, листування В. Винниченка з М. Горьким та М. Коцюбинським. Проблема самореалізації творчої особистості поставлена в «Щоденнику» передусім як стосунки письменника і читача. Причинами, через які ускладнилися відносини письменника з українською періодикою, видавцями, стали конфлікт з «Літературно-науковим вісником», неможливість легального видання творів в українських часописах, непорозуміння через політичні уподобання тощо. Дискусії ж із українською публікою, непевність в успіхові творів викликали жорстку самокритику, відтак, і кризу авторської свідомості. У європейському ж культурному середовищі літературна і громадська робота була досить активною і плідною: В. Винниченко зміг реалізуватися і серед українців (емігрантів), і серед європейців. Через часопис «Нова Україна» В. Винниченко (як один із засновників та головних редакторів) намагався здійснити своє прагнення об’єднати закордонні українські демократичні сили, а разом із тим – піднести та популяризувати в інтелігентських (передусім еміграційних) колах українську культуру. «Щоденник» (1911–1925) В. Винниченка, оприявнюючи мистецьку лабораторію, розкриває вузький контекст творчості письменника. Щоденникові записи містять чимало поміток, указівок та зауважень щодо використання попередніх записів у творах та їх художнього опрацювання. Зокрема записи 1921–1924 років безпосередньо відбивають процес роботи над романом «Сонячна машина». Крім того, за «Щоденником» В. Винниченка відтворюється і той контекст особистого досвіду автора, який, переосмислюючись, із реальності потрапляє у художню площину: між «Щоденником» і романом чітко простежуються різнотипні інтертекстуальні зв’язки, зовнішні та внутрішні. Спираючись на уривки творів, представлені в «Щоденнику» (1911–1925) (фрагменти роману «Шлюб», драми «Крилаті повзуни», оповідання «Злочинство»), дізнаємося про напрямки, в яких прагнув реалізуватися письменник, про ідеї та проблеми, які домінували в його свідомості в певний період творчості. Через не задуманий попередньо естетизм деяких записів Винниченкового «Щоденника» підсвідомо виявляється талант письменника, відбувається явлення художнього тексту в нехудожньому контексті (пейзажі, портрети). Тож В. Винниченко, відтворюючи момент спостереження, спонтанно створює художній текст. Отже, говоримо про «Щоденник» як додатковий засіб творчої реалізації письменницького потенціалу В. Винниченка. Подальші дослідження «Щоденника» В. Винниченка є перспективними, оскільки недостатньо розробленими залишаються такі напрямки, як творчі контакти з еміграцією та радянською Україною, видавнича діяльність В. Винниченка, доля його творів за кордоном. Окремим предметом дослідження мають стати інтертекстуальні зв’язки «Щоденника» з художніми, публіцистичними творами В. Винниченка, їх місце серед щоденникової спадщини українських письменників – попередників, сучасників, наступників В. Винниченка. Результати дослідження викладені в таких публікаціях: Заварзіна Є. В. Ідейно-емоційний спектр «Щоденника» (1911–1920) В. Винниченка / Є. В. Заварзіна // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – 2002. – № 572. Сер.: філологія. – Вип. 36. – С. 241–247. Заварзіна Є. В. Жанрово-стильові особливості «Щоденника» В. Винниченка (1911–1925 рр.) / Є. В. Заварзіна // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – 2004. – № 607. Сер.: філологія. – Вип. 39. – С. 266–269.
Заварзіна Є. В. Щоденники В. Винниченка та Ф. Достоєвського: до питання жанрової специфіки / Є. В. Заварзіна // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – 2005. – № 659. Сер.: філологія. – Вип. 44. – С. 132–136. Заварзіна Є. В. Моральний абсолют: парадокс чи реальність (за «Щоденником» (1911–1925) В. Винниченка) / Є. В. Заварзіна // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – 2005. – № 707. Сер.: філологія. – Вип. 46. – С. 112–115. Заварзіна Є. В. Щоденники і мемуари: до проблеми жанрового співвідношення / Є. В. Заварзіна // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – 2006. – № 745. Сер.: філологія. – Вип. 49. – С. 108–112. Заварзіна Є. В. Щоденник як матеріалізована авторська свідомість / Є. В. Заварзіна // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – 2007. – № 765. Сер.: філологія. – Вип. 50. – С. 177–181. Заварзіна Є. В. Понятійні еквіваленти щоденникового жанру: синтез чи нонсенс / Є. В. Заварзіна // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. Філологічні науки. – 2007. – № 22 (138). –Ч.1. – С. 180–187. Заварзіна Є. В. Духовний потенціал людських взаємин: нонсенс чи мета (за «Щоденником» В. Винниченка) / Євгенія Заварзіна // Література. Фольклор. Проблеми поетики. – 2006. – Вип. 24. – Ч. 1. – С. 423–438. Заварзіна Є. В. Ненаписаний роман В. Винниченка: життєві реалії та перспектива художнього втілення (за матеріалами щоденника (1911–1925) В. Винниченка) / Євгенія Заварзіна // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. – Вип. 11: Творчість Івана Чендея в загальноукраїнському літературному контексті : матеріали Всеукр. наук. конф., 14–16 трав. 2007 р. – Ужгород : Вид-во УжНУ «Говерла», 2007. – С. 96–101.
|