Семантична категорія релятивності знаходить своє вираження у системі дієслівних значень. Ця категорія має ряд класифікаційних ознак, що дозволяють з достатньою точністю відмежувати її від інших категорій. Науково обґрунтоване виділення відношення у системі дієслівних значень базується на логіко-семантичній основі. Разом з тим, типологія дієслівних значень має свої особливості у тому, що повинна враховувати також синтагматичні і парадигматичні зв’язки дієслів. Осмислення наявності/відсутності визначальних сем обов’язково повинно підкріплюватися перевіркою сполучувальних властивостей дієслова. Основним показником належності дієслова до лексико-семантичної групи релятивності є наявність у його значенні базової архісеми "відношення". За наявністю цієї семи на основі вироблених класифікаційних ознак було виділено і з належною переконливістю відмежовано від близьких за семантикою ЛСГ групу релятивних дієслів. Разом з тим, розмаїтість дієслівних значень у межах уже виділеної ЛСГ зумовлює необхідність зведення їх до детальніших смислових підгруп. Ця операція здійснюється на другому етапі ідентифікації дієслівних значень із застосуванням сем вищих рівнів ототожнення, таких, як "якість відношення", „спрямованість відношення”, „якість учасників відношення”, „функції учасників”, „характер відношення”. Відношення між смисловими підгрупами являють собою ієрархічно організовану систему, що формує усю ЛСГ релятивності. Аналіз конструктивних можливостей предикатів у структурі речення здійснювався шляхом визначення їх валентнісних та інтенційних характеристик. У процесі розгляду цього питання було обгрунтовано поняття структурної схеми речення, виявлено типи реалізацій цих схем та встановлено варіанти їх структурно-морфологічного втілення. Формування структурних типів речень з релятивними предикатами зумовлюється такими факторами: а) валентнісними особливостями предикатів; б) субстанціальними і несубстанціальними характеристиками предикатів; в) типом варіантної актуалізованості валентності предиката (для предикатів, що мають варіантну реалізацію валентності). Валентнісні особливості предикатів, що полягають у спроможності програмування кількості і якості конституентів речення, є основою формування мінімального структурного типу речення. Несубстанціальні характеристики виступають релевантними при заповненні структури речення адвербіалами, які можуть бути як суттєвими для реалізації семантики предиката, так і несуттєвими, тобто є одиницями вільного входження. Валентнісна реалізація певної частини предикатів у реальному синтаксичному оточенні може мати два варіанти. Одним із можливих способів розв’язанням цієї проблеми є створення класифікації, яка передбачає групи дієслів з варіативною валентністю: двовалентні, дво-тривалентні, тривалентні. Тип варіативної реалізації валентності визначає кількість складників речення. Структурний мінімум речення становлять компоненти облігаторні з погляду комунікації. В основі виділення структурних типів речення з дієслівними предикатами відношення лежать їх валентнісно-інтенційні характеристики. Ознакою суб’єктності і об’єктності позначені усі речення з релятивними предикатами. Різноманітна морфолого-синтаксична реалізація структурних схем зумовлюється можливістю різного відмінкового вираження компонентів. Виділені при цьому структурні моделі можуть мати від 4 до 12 типів смислових різновидів, що зумовлюються семантикою предиката, типом його валентнісної реалізації, лексичними особливостями складників. |