1. У досліджених українських чарівних казках виявлено характерний для них широкий пласт різноманітних найменувань, найчисленнішими серед яких є антропоморфні номінатеми, що становлять 82 % від загальної кількості розглянутих одиниць. З указаною номінативною групою, яка відіграє важливу текстотвірну роль, функціонально перетинаються сегменти фауно- та флороназв, що зумовлено змістовою специфікою жанру чарівної казки. В опрацьованому матеріалі їх відсоткова частка значно менша: перший обіймає 11 %, а другий — 7 %. 2. Система найменувань осіб і фантастичних істот складається з номінативних парадигм, які є асоціативними об’єднаннями назв казкових персонажів, належних до певного функціонального типу: позитивних героїв, іронічних щасливців, помічників героя та його супротивників. Кожна з однойменних парадигм охоплює структурно відмінні номінатеми різних класів — онімів, зокрема казкових антропонімів (Телесик, Прекрасна Настася), міфонімів (Костій Бездушний, Язя) та одиниць позаонімної номінації, яку репрезентують апелятиви (син, біда), замінники імен (хтось), а також полілексемні сполуки на зразок: собачий син; король-сукевич; той що в воду. Ядро згаданої номінативної системи творять пропріальні назви. Позаонімна номінація — це її периферія, яку формують кореферентні найменування (Крутиус — чоловік-Крутиус, чоловік, машиністий, той, що всі млини тримає на своїм вусі). Розмежування власних і загальних назв у визначених парадигмах зумовлене тим, що в деяких випадках семантично навантажені найменування, позначені як апелятиви, тяжіють до онімів (гонихмарник, жабинський). У цілому власні антропоморфні номінатеми становлять 45 %, апелятиви — 52 %, дескриптивні найменування — 3 %. Наявні у складі позаонімної номінації розгорнуті синтаксичні конструкції та евфемізми відображають елементи архаїчного світогляду і табуювання. У зв’язку з особливостями побутування народних казок, кореферентність величин різних номінативних класів установлено в межах усього масиву аналізованих текстів. У них також виявлено формальну варіантність семантично тотожних чи близьких номінатем одного розряду, зумовлену відображенням у мові казок рис українського діалектного мовлення: Сучкир Янко, Сучкарь Янко, Сучкир, Сученко, Сученко-молодець; хлопець (хлопец, хлопиц), парубок, леґінь. Виділені чотири парадигми найменувань відрізняються якісним і кількісним складом різних за обсягом номінативних рядів. 3. У проаналізованих текстах зафіксовано різні за структурою одиниці: монолексемні (Змій, Іван, брат, дівчина) та полілексемні, до яких належать двокомпонентні (Безщасний Іван, Ганна-панна, золота квочка) й описові номінативні одиниці реченнєвого типу (той, що годен дуже позирати; той, що без рук; Шмиг в ліс). Однокомпонентні загальні назви складають 68 % від загального обсягу досліджуваних одиниць, власні одно- та багатокомпонентні — 15 %, найменування-дескрипції — 17 %. Онімний пласт найменувань репрезентовано однокомпонентними іменами, запозиченими з реального іменникб (Дем’ян, Петро, Стефан) і власне казковими антропонімами (Байло, Незнайко, Покотигорошок, Телесик). Двокомпонентні власні назви містять канонізоване ім’я та семантично виразний означувальний складник (Іван Богданець, Медвідь Іванко). Деякі найменування-дескрипції графічно позначені як власні назви (Сім шкір калита, по коліно борода), однак з огляду на компонентний склад вони тяжіють до позаонімної номінації. Описові номінатеми поділяються на одиниці реченнєвого типу, які здебільшого побудовані за моделлю займенниково-означального речення (тот, що хмарами гонить; той, що без рук), а також лексикалізовані словосполучення (дідова дочка; баба-яга, костяна нога). 4. Функціональний аспект аналізу семантичного навантаження антропоморфних найменувань забезпечив розкриття тісного зв’язку казкових назв із номінованими дійовими особами. З’ясування внутрішньої форми антропонімів та міфонімів, установлення в певних випадках їх етимології виявило семантичну вмотивованість переважної більшості досліджуваних онімів. У межах кожного номінативного ряду такі одиниці та їх кореференти виражають узагальнене значення, яке відповідає функціональному типові названих ними казкових героїв. Незважаючи на типовість й узагальненість семантики, досліджувані номінатеми ідентифікують конкретних персонажів, індивідуалізуючи їх тою мірою, яка притаманна останнім у казковому епосі. Причому рівень індивідуалізації в онімів вищий, ніж у кореферентних апелятивів (Омелько, Омелько-дурень, ґой, дурень, леґінь, бабин п’єцух). Аналізовані найменування різної структури не тільки називають, але й характеризують дійових осіб, фантастичних істот, указуючи на властиві їм риси, можливості, властивості. Цю характеризувальну функцію виконують передовсім оніми з виразною внутрішньою формою (Вечеря, Зоря, цар Громович, цар Громов, Кривий) та дескриптивні конструкції (до ліктя чоловік, до коліна борода; [сам] на корж, а борода на лікоть; дід на кулак, а борода на сяжень). Визначення семантико-функціонального наповнення окремих номінатем, графічно оформлених як апелятиви (поганин, сухинський), дало змогу кваліфікувати їх як пропріальні назви. Порівняно незначна кількість онімів належить до групи лексем із затемненим значенням, з’ясувати яке важко (Бильзбух), трапляються також найменування з втраченою казковою мотивацією, що викликає труднощі при встановленні їх типологічно зумовленої семантики (Льох, Іван Сухобродзенко). 5. Дослідження казкових антропонімів, міфонімів, фауно- та флороназв як сегментів номінативної системи чарівної казки засвідчило їх взаємозв’язок, зумовлений триєдністю світу, зображуваного в казковому епосі, а також тим, що певна частина проаналізованих найменувань тварин і рослин співвідноситься з антропоморфними назвами у ланцюгах перетворень, відображених у текстах саме цього фольклорного жанру. Зокрема, виявлено особливий тип героїв — зооморфні наречені, які демонструють трансформацію номінації відповідно до зміни іпостасі персонажів у сюжеті казки (уточка, кривенька уточка, дівчина, Йіва, Діва). 6. Серед назв тварин переважають апелятиви. Зафіксовано лише невелику кількість семантично маркованих зоонімів, які розкривають функціональні особливості персонажів — наприклад, назви собак Буйко, Недвига, Поплинь-море, Чуйко. Поряд із монолексемними фауноназвами побутують двокомпонентні одиниці (скакунечка-лапушечка, бичок-самоходник) та дескрипції реченнєвого типу (кінь, що на шість ногах; кінь, що буде одна шерстина золота, друга срібна). Двокомпонентні найменування часто містять означувальний елемент, виражений прикметником або іменником-прикладкою: крива жаба, золотий качур, рак-неборак. Наявність серед цих назв діалектних варіантів на зразок: стрижчятко, кунь, воґер, ґачур розширює номінативну систему казкового епосу, відображаючи окремі риси ідентифікації тварин у текстах, записаних у різних ареалах. 7. Флороназви вживаються порівняно рідше. Поширені лише апелятивні найменування, які здебільшого є символічно маркованими. У цьому номінативному сегменті назви рослин, згідно з їх значенням і роллю в казкових сюжетах, постають або як одна зі стадій перетворення героя, або як своєрідний топосний знак, пов’язаний із просторовою символікою світового дерева як межі переділу світів. Крім апелятивів, зафіксовані полілексемні одиниці, компонентом яких виступають традиційні у фольклорі епітети золотий та срібний: золота яблунка; яблонька — листя золоте, а яблочки срібні. Комплексне дослідження особових найменувань та дотичних до них фауно- та флороназв виявило складну номінативну систему, притаманну українським народним чарівним казкам. Застосування парадигматичного підходу до її структурування, поєднання лінгвістичного аналізу номінатем із елементами їх позамовної інтерпретації дали змогу простежити зв’язок номінації з типами казкових персонажів, окреслити семантико-функціональну специфіку моно- й полілексемних одиниць, належних до різних номінативних класів. |