Аналіз неповноти семантико-синтаксичної структури речення, зумовленої валентністю предиката, опис типології структур з елімінованими синтаксемами, виявлення структур, здатних поставати репрезентантами мовленнєвих актів з різними прагматичними інтенціями, що відображають особливості реалізації відповідних прагматичних категорій і постулатів комунікації, уможливили ряд висновків та узагальнень: 1. У сучасній синтаксичній науці речення являє собою складне багатоаспектне явище, яке найбільш повно окреслено у формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному, семантичному й комунікативному аспектах. Більшість мовознавчих досліджень останнім часом орієнтована на комунікативну діяльність людини, що сприяє “переходу” у вивченні речення з формального виміру до аналізу виникнення й функціонування мовних одиниць. Згідно з таким підходом неповні речення виступають окремим різновидом синтаксичних конструкцій, актуалізують проблему співвідношення формально-граматичного, семантико-синтаксичного і комунікативного рівнів речення, оскільки опозиція повноти / неповноти речення найбільш адекватною постає на кожному з цих ярусів. 2. У кваліфікації статусу неповних речень слід виходити з того, що речення є основною синтаксичною одиницею й виступає мовним знаком ситуації (або взаємопов’язаних ситуацій), що і вказує на відношення до дійсності й до повідомлюваного, характеризується неперервністю синтаксичних зв’язків і семантико-синтаксичних відношень, а також є мінімальною, відносно завершеною одиницею спілкування та вираження думки. Тому порушення синтаксичних зв’язків призводить до формальної неповноти, хоча й не обов’язково до семантичної; видозміна семантико-синтаксичних відношень зумовлює семантичну неповноту; і, нарешті, коли не реалізуються ситуативно-прагматичні завдання, і тому немає порозуміння між адресатом й адресантом, виникає комунікативна невдача, причиною якої виступає здебільшого неправильно сприйнята неповнота речення. 3. До основних типів неповних речень належать одиниці, в яких “випускаються” головні й другорядні члени речення. Парцельовані, незакінчені речення вимагають окремого розгляду, оскільки їхні семантичні й функціональні особливості спрямовані суто в експресивний синтаксис. 4. У традиційному мовознавстві особливим структурним різновидом неповних речень постають еліптичні утворення. З одного боку, компресія змісту цих конструкцій створює синтаксичну неповноту (формальну), а з іншого, значення відсутньої ланки підказується семантикою експліцитно виражених компонентів, що, зазвичай, залежать від імпліцитного компонента, унаслідок чого зміст еліптичних речень зрозумілий поза контекстом чи у відриві від конкретної ситуації мовлення. З-поміж еліптичних утворень виокремлено конструкції з пропущеним дієсловом-присудком із семантикою буття, наявності, існування, руху, енергійної дії, мовлення, запитання, спонукання до дії. 5. Основними показниками неповноти є нереалізовані прямі чи зворотні валентні потенції експліцитно виражених членів речення, що свідчать про порушені синтаксичні зв’язки та відношення між окремими компонентами речення. Можливості заповнення позицій компонентів речення в реальних умовах функціонування зумовлюються як внутрішньосинтаксичними, так і зовнішньосинтаксичними чинниками. Послідовне врахування останніх дозволяє розмежовувати: 1) власне-неповні конструкції з незаповненою позицією підмета або присудка; 2) односкладні речення з нульовою позицією головного члена; 3) двоскладні й односкладні речення з нульовою позицією другорядних членів речення. 6. З-поміж семантико-функціональних конструкцій з елімінованими синтаксемами одиниці з елімінованим предикатом охоплюють 28,4% аналізованих утворень, серед яких виділено реченнєві конструкції з елімінованим предикатом: а) зі значенням руху; б) зі значенням мовлення, мислення; в) зі значенням буття; г) із семантикою давання. 7. З-поміж конструкцій з елімінованими синтаксемами речення з валентно-зумовленими субстанційними синтаксемами охоплюють 71,6%, причому 48,5% становлять конструкції з елімінованим суб’єктом. У традиційному мовознавстві подібні конструкції кваліфікуються як односкладні речення, на семантико-синтаксичному рівні ці одиниці належать до неповних конструкцій, оскільки їх “семантика” зумовлена ядром семантико-синтаксичної структури – предикатом. Близькоядерними компонентами конструкцій з елімінованими субстанційними синтаксемами постають речення з елімінованим локативом (24,9%) та конструкції з елімінованими об’єктом (15,6%). Периферійну зону вибудовують конструкції з елімінованим інструменталем та елімінованим адресативом, що становлять 6,8% і 4,2% аналізованого матеріалу відповідно. 8. Аналіз функціональних особливостей неповних речень дозволив, перш за все, визначити структуру комунікативного акту та його складники. Комунікативний акт складається з мовленнєвого акту (діяльність мовця) та аудитивного акту (діяльність слухача). Передумовою здійснення мовленнєвого акту є, по-перше, наявність двох осіб – партнерів у комунікації: мовця (адресанта), тобто відправника мовленнєвого повідомлення, та слухача, одержувача інформації, тобто адресата повідомлення, які виступають здебільшого в певних соціальних ролях; по-друге, наявність спільного фонду знань і, по-третє, наявність певного предмета мовленнєвої комунікації. Особливо важливим для розгляду неповних речень постає врахування адресантно-адресатних умов реалізації неповноти і розмежування експлікації / імплікації прагматичних інтенцій адресанта з простеженням ступеня їх реалізації. 9. Засобами вираження констативних мовленнєвих актів виступають реченнєві конструкції, в яких можуть елімінуватися як предикатна синтаксема, так і субстанційні елементи, з-поміж яких найчастіше “випускається” суб’єктна синтаксема, адже констатація фактів стосується насамперед самого мовця. Найрідше елімінуються синтаксеми в реченнях, що репрезентують менасивні й промісивні типи мовленнєвих актів. Це стосується здебільшого предиката, оскільки основне семантичне навантаження несе на собі саме він. 10. З-поміж констативів, квеситивів, перформативів, директивів, менасивів і промісивів як інваріантних прагматичних різновидів речень особливе місце посідають перформативи, оскільки їхні вияви в адресантно-адресатних комунікативних ситуаціях девальвують значущість формального вираження суб’єкта. Саме перформативне висловлення еквівалентне дії. Повнота перформатива як семантично надлишкова можлива тільки за умови реалізації прагматичної категорії якості з наданням статусу вершинного прагматичного піке суб’єкту. 11. У системі мовленнєвих актів неповні речення-директиви є окремими мовними утвореннями з властивими для них структурними та функціонально-комунікативними особливостями. Вони широко репрезентовані в сучасному українському розмовному мовленні в окремих типах професійної діяльності. Використання неповних речень – особливо ін’юктивів – є атрибутом певної соціальної ролі адресанта й необхідне йому для ідентифікації себе в суспільстві в межах певних професійних стосунків для підтвердження свого статусу. Неповнота таких конструкцій компенсується ситуацією або спільними знаннями мовців. 12. Зразком комунікативного акту з експлікацією / імплікацією прагматичних чинників є діалог у вигляді “запитання – відповідь”, у якому найпослідовніше реалізуються прагматичні інтенції адресанта. У питальному мовленнєвому акті найчастіше елімінуються предикатні синтаксеми зі значенням руху (їхня відсутність компенсується препозитивними репліками), об’єктна синтаксема (елімінована в інтенціях адресанта), менше суб’єктна синтаксема (мотивована адресантно-адресатними ситуаціями). 13. Прагмалінгвістичний підхід до аналізу мовних засобів дав можливість виявити не тільки специфіку тих чи інших мовних одиниць, а й їхню функціональну спільність, чіткіше визначити ефективність їхнього використання у мовленнєвій діяльності. Дослідження семантики і прагматики неповних речень корелює із психологічними “портретами” мовців, їхніми соціальними ролями, мисленнєвими процесами адресата й адресанта, та засвідчує зв’язок цієї проблеми із психолінгвістикою, коґнітологією, соціолінгвістикою і відображає перспективність такого аналізу. |
