Неозначені займенники як один з важливих засобів вираження семантики неозначеності в українській мові беруть участь у передачі різних її видів. Крім афіксальних, неозначеність можуть виражати безафіксні займенники хто, що, який, котрий, чий, стійкі сполуки (фразеологізми) типу невідомо хто (що, який); хто (котрий, чий) завгодно; що (який, чий) попало; байдуже хто (що, котрий); хоч (би) хто (що, який, чий) тощо. Афіксальні неозначені займенники характеризуються специфічними ознаками: а) репрезентують неозначеність як один з типів прономінального способу відображення дійсності; б) об’єднуються спільним значенням неозначеності, яка диференціюється залежно від особливостей денотативної природи особи, предмета, ознаки реалій, що, в свою чергу, визначає морфологічну співвіднесеність неозначених займенників з іншими частинами мови за відповідною морфологічною семантикою; в) займенники, утворені від питальних за допомогою різних афіксів, семантично не тотожні, виступають не в однакових синтаксичних позиціях і позначають різні ступені неозначеності. Найнижчий ступінь неозначеності виражають займенники, утворені за допомогою форманта де-, які вказують на об’єкт, що існує реально і може бути відомий мовцеві, але умисне ним приховуваний, не визначений для адресата. Середній ступінь неозначеності репрезентований займенниками з формантом -сь, які вказують на наявний, але невідомий слухачеві й мовцеві об’єкт. Найвищий ступінь неозначеності виражають займенники з формантом -небудь, що позначають невідомість об’єкта та невизначеність його існування. Виступаючи в ролі головного або залежного компонента словосполучення, неозначені займенники виявляють певні особливості сполучуваності з іншими словами для вираження відповідних семантико-синтаксичних відношень. У структурі простого речення неозначені займенники виконують роль головних та другорядних членів речення, виступають у ролі уточнюваного компонента або узагальнювального слова при однорідних членах речення, зрідка у ролі звертання. У складному, зокрема складнопідрядному реченні, аналізовані мовні одиниці виступають як співвідносні опорні слова у складі головних предикативних частин. У надфразних єдностях (текстах) неозначені займенники об’єднують речення в одне ціле, виступаючи своєрідними катафоричними компонентами (корелятами). Крім того, вживання в тексті ад’єктивних неозначених займенників (неозначених детермінативів) може зумовлюватися вказівкою на відсутність передінформації, сигналізувати про те, що об’єкт не входить до пресупозиції висловлення, тобто не є означеним, і не сприймається як уже введений до оповіді у попередньому викладі. Неозначені займенники також можуть сигналізувати про постінформацію, що свідчить про подібність їх функцій з функціями неозначеного артикля. У зв’язку з цим поява того чи іншого неозначеного займенника (як структурного елемента окремого висловлення) у зв’язному тексті контекстуально зумовлена. В українській мові вживання неозначених займенників у конкретних мовленнєвих ситуаціях мотивується насамперед індивідуально-комунікативними намірами мовця та чинниками прагматичного характеру (відомість-невідомість особи, предмета, суттєвість-несуттєвість їх конкретизації тощо). Субстантивні неозначені займенники виступають показниками неозначеної референції актанта ситуації. Вони здебільшого співвідносяться з непредставленим референтом, тобто з тим поняттєвим змістом, який передається згаданим займенником і безпосередньо не наявний у відповідному контексті, а визначається усією конситуацією загалом або присутній у досвіді мовця. Субстантивні неозначені займенники часто супроводжуються іменними конкретизаторами, що окреслюють множину, з якої певним чином виділяється відповідний об’єкт. Неозначені займенники виконують подвійну функцію, виступаючи виразниками об’єктивно-прагматичної та суб’єктивно-прагматичної неозначеності. Крім основних (кванторних, артиклевих, оцінно-нейтральних), неозначені займенники можуть виражати й додаткові (некванторні, неартиклеві, конотативно-емоційні й оцінно-модальні) значення, виступаючи виразниками суб’єктивно-прагматичної неозначеності. У ряді випадків аналізовані займенники надають висловленню модального забарвлення і за функціональною подібністю до модальних часток функціонують як засоби вираження суб’єктивної модальності. Семантика і функціонування неозначених займенників зумовлюється практично всіма компонентами висловлення: його часовим планом, комунікативним типом, характером граматико-категоріальної реалізації присудка, типом дескрипції імені тощо. Аналіз найважливіших компонентів контексту дозволив виявити чинники, які впливають на вибір неозначених займенників (в аспекті синтезу) і на реалізацію значень (в аспекті аналізу). Контекстна зумовленість реалізації семантики неозначених займенників пояснюється високим ступенем узагальненості та абстрактності їх значень, які за рахунок контексту конкретизуються, набувають різного змісту і різних конотацій. Різні афіксальні групи неозначених займенників тяжіють до певних синтаксичних конструкцій і тому аналізуються у зв’язку з видо-часовою семантикою речення, його комунікативним типом та модальністю. У розповідних реченнях реальної модальності незалежно від видо-часових показників дієслова-присудка вживаються займенники на -сь, де-, хтозна-, казна-, бозна-, чортзна- і фактично не вживаються займенники на -небудь, -будь, аби-, будь-, крім речень з дієсловом-присудком у формі майбутнього часу доконаного виду, теперішнього неактуального (абстрактного) та минулого часу недоконаного виду на позначення повторюваних, постійних, узуальних, звичайних дій. У розповідних реченнях з ірреальними та потенційними модальними значеннями вживаються займенники на -небудь, -будь, аби-, будь-, де-, а також займенники на -сь (рідко – хтозна-, казна-), що реалізують значення узагальненого предмета, індивідуальність якого несуттєва для мовця, але суттєва його наявність як учасника відповідної події (ситуації). У реченнях питальної (зокрема прямої уточнювальної та непрямої питальності) і спонукальної модальності вживаються займенники на -небудь, -будь, аби-, будь- і обмежено – займенники на де-, -сь, хтозна-, казна- тощо. Спостерігається функціонування займенників на -сь у спонукальних реченнях, де вони набувають відтінку значення несуттєвості індивідуалізації учасника події (ситуації), та в питальних реченнях, зокрема риторичних питаннях і реченнях прямої уточнювальної питальності, ілокутивна функція яких – невпевнене твердження. Неозначені займенники різних афіксальних груп виявляють особливості вживання в окремих функціональних різновидах мови. У складі неозначених займенників спостерігаються транспозиційні процеси, пов’язані з прономіналізацією – переходом одиниць інших лексико-граматичних класів слів (числівників, прикметників, іменників) до класу неозначених займенників, а також з переходом неозначених займенників до інших лексико-граматичних класів слів (прислівників, прийменників, часток тощо). Семантика і функціонування неозначених займенників у сучасній українській літературній мові безпосередньо орієнтовані на участь у вираженні однієї з найважливіших мовних універсалій – категорії означеності-неозначеності як своєрідної реалізації мовної картини світу. |