Анотація до роботи:

Тропіна Н.П. Семантична деривація в сучасній російській мові. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю: 10.02.02. – російська мова. Національна академія наук України, Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні, Київ, 2003.

Явище набуття словами нових значень розглянуто в кількох дослідницьких парадигмах: семасіологічній – як семантична деривація, ономасіологічній – як вторинна номінація, етнопсихолінгвістичній – як засіб формування і зміни мовної картини світу російського етносу і як відображення колективних стереотипів, що властиві цьому етносові. Дослідження спрямовано на розробку інтегрованої лінгвістичної галузі – семантичної дериватології і на вивчення особливостей семантичної деривації, що характерні для російської мови другої половини XX ст.

Мультипарадигмальний підхід дозволив окреслити межі семантичної дериватології як цілісної науки про утворення нових значень слів, виявити й описати риси, притаманні семантичній деривації-вторинній номінації російської мови другої половини XX ст., пов’язати їх з колективними стереотипами світосприймання та історично зумовленими культурно-соціальними процесами, які характерні для соціуму в цей період.

1. Семантична деривація – складний багатогранний процес породження нових значень слів, який призводить до перебудови їх (слів) семантичної структури і впливає в цілому на всю лексико-семантичну систему мови, робить її динамічною, здатною швидко реагувати на зміни в екстралінгвальній дійсності, відображаючи їх. Це можливо тільки завдяки потенціям, закладеним у слові, лексико-семантичному ярусі і мовній системі мови в цілому. Такий погляд на місце семантичної деривації у мовній системі сформувався на основі досягнень теоретичної семасіології й словотвору (дериватології) завдяки зусиллям багатьох учених, насамперед - О.О. Потебні, С.Д. Кацнельсона, Д.М. Шмельова, М.М. Шанського, Ю.Д. Апресяна.

2. В іншій “іпостасі” семантична деривація є вторинною номінацією – другим використанням імені у функції називання. В інтенціях і настановах суспільства й індивіда закладено першопоштовх до такого використання. Семантична деривація-вторинна номінація існує як явище мови й мовлення у двоєдності. У житті мови це – складне явище, у якому рушійними силами виступають фактори як власне мовні, так і психоментальні, соціо- й етнокультурні, етноісторичні тощо.

Адекватно описати процес семантичної деривації-вторинної номінації в межах будь-якої однієї лінгвістичної дисципліни – семасіології або ономасіології – неможливо. Рамки традиційної семасіології, у якій і зародився погляд на багатозначність як на явище динамічне, як на деривацію, виявилися тісними. При семантичній деривації-вторинній номінації, на наш погляд, слід інтегрувати можливості, закладені в семасіологічному вивченні семантичної деривації, з потенціями, якими володіє ономасіологія, яка орієнтована не тільки на мовну систему, а й на зовнішній світ і на носіїв мови та творця мовних змін – людину.

3. У XX столітті лінгвістика зазнала змін і паралельного функціонування кількох дослідницьких парадигм. Переконані, що об’єднання досягнень різних дослідницьких напрямів, як у галузі концептуального підходу до досліджуваного об’єкта, так і використанні конкретних процедур лінгвістичного аналізу, є корисним у справі вивчення такого складного лінгвістичного феномена, як семантична деривація-вторинна номінація.

4. Дослідження цього складного мовного феномена в парадигмі ономасіології дало змогу пов’язати процес вторинної номінації з цільовими настановами соціуму, що діють як на рівні мовної свідомості, так і на рівні колективного підсвідомого й спрямовані на номінацію нових явищ та перейменування того, що вже мало раніше назву. Враховуючи цільові настанови – нейтрально номінувати будь-що нове, дати конотативно насичене ім’я тому, що вже має назву, або зразу дати новому явищу прагматично спрямовану номінацію – нами запропоновано функціональну класифікацію номінативних актів. У сучасній російській мові з погляду функціональної спрямованості виділено три типи номінативних актів вторинної номінації: денотативно-сигніфікативний (результатом є семантичні деривати з дескриптивною семантикою), прагматичний (результатом є семантичні деривати з конотативною семантикою) і проміжний денотативно-сигніфікативно-прагматичний (результатом є семантичні деривати з дескриптивно-конотативною семантикою). Вторинна номінація першого типу репрезентує комунікативну й гносеологічну функції мови, вторинна номінація прагматичного типу спрямована на реалізацію прагматичної функції мови, номінація проміжного типу виконує два “завдання” – результатом її є семантичні деривати, здатні одночасно реалізувати комунікативно-гносеологічну і прагматичну функції мови.

5. Мотиваційний процес, наслідком якого є семантичні деривати – складне явище, яке має кілька складових. У традиційній і когнітивній ономасіології його прийнято кваліфікувати як такий, що складається з кількох етапів, які наступають один за одним. Разом із тим дані психології й когнітології дають змогу представити мотивацію як інтерактивне явище, при якому всі етапи проходять одночасно (ця проблема на даному етапі розвитку науки досліджена недостатньо). Вибір мотиваційної сфери і мотиваційної ознаки, очевидно, залежить від етапу психологічного сприймання нового явища (предмета), на якому відбувається номінація. Дані психології дозволяють пов’язати етапи сприймання дійсності з тим, як здійснюється “вибір” мотиваційної ознаки. На першому етапі (етапі “першого бачення”) виникають мотивації гештальтного типу, на наступному етапі (етапі “другого бачення”) – мотивації всім змістом і мотивації ознакою. Гештальтний тип мотивації властивий метафоричній номінації; він характеризується тим, що відбувається на основі подібності нерозчленованих образів-гештальтів об’єкта і “донорського” об’єкта. Мотивація всім змістом і мотивація ознакою виникають на етапі “другого бачення”, коли об’єкт номінації зазнає інтелектуальної обробки; ці типи мотивації властиві й метафоричним та метонімічним номінаціям.

Що стосується того, яким мотиваціям “надавала перевагу” сучасна російська мова досліджуваного періоду, то слід відзначити активність мотивацій на основі функції (за функціональною ознакою номіновано механізми, технічні прилади, пристосування, споруди, приміщення, органи тварин; виникли терміни і професіоналізми інформатики). Активні номінації на основі зовнішньої подібності (так номінувалися здебільшого різного роду артефакти), на основі подібності властивостей, проявів активно номінувалися різні явища соціального життя, абстрактні поняття, складні артефакти й ін. Мотивація всім змістом властива як метафоричному, так і метонімічному типам номінації, однак більш характерна для метонімії.

6. Розвиток у слів нових значень з погляду семасіології і дериватології є одним із видів мовної деривації – семантичної; семантична деривація – виявлення епідигматичних відношень, які властиві мові як системі (Д.М. Шмельов). Такий погляд на розвиток словами нових значень дає змогу застосувати до його вивчення й опису метод моделювання, апробований у морфологічній дериватології. У дисертаційній роботі розглянуто теоретично можливі і практично використані в історії науки варіанти моделювання семантичної деривації, особливості семантичної деривації, які відрізняють її від морфологічного словотвору, що потребують, на наш погляд, адаптації понять, використаних при модельному описі морфологічного словотвору, до нового об’єкта (наприклад, уточнено використання поняття вмотивованості), вимагають уведення нових понять. Так, ми пропонуємо ввести в семантичну дериватологію поняття семантичного форманта: на основі спостережень над семантичними процесами і внаслідок спроб їх систематизації переконалися, що сутність і потенційні можливості семантичного процесу залежать, головним чином, від денотативно-сигніфікативного змісту слова й можливості “вилучити” з нього мотиваційну ознаку і не залежать від ієрархічних зрушень сем і подібних явищ в структурі мотивуючої одиниці й деривата (це – побічний продукт мотиваційно-дериваційних відношень). Крім семантичного форманта, однією з найважливіших складових при описі семантичної деривації у вигляді моделей є вказівка на ідеографічну віднесеність мотиватора й деривата, тобто вказівка на те, які семантичні сфери є “донорами”, а які – “реципієнтами”. У цьому пункті семасіолого-епідигматичний та ономасіологічний підходи співпадають. Щодо проблеми продуктивності й регулярності при характеристиці моделей семантичної деривації, ми пропонуємо зупинитися на тому розумінні цих понять, які прийнято в морфологічному словотворі.

Перейти від теоретичного осмислення цієї проблеми до виділення й характеристики моделей всього масиву новоутворень досліджуваного періоду в повному обсязі нам не вдалося: зробити це без комп’ютерної словникової бази практично неможливо. Однак підхід до моделювання з боку ідеографічної віднесеності мотивуючої одиниці й деривата дозволив виявити основні напрямки сучасної семантичної деривації російської мови, пов’язавши їх з мовною картиною світу російського етносу.

7. Уточнення погляду на семантичну деривацію як на самостійний спосіб поповнення словника, який має тільки йому притаманний механізм, дало змогу виділити групу мовних явищ, що тотожні з нею за результатами – появою у слова нового значення, але відмінного за способом утворення нової лексико-семантичної одиниці.

До таких маргінальних за відношенням до істинної семантичної деривації явищ належать, на нашу думку, словотвірна омонімія, семантичне калькування, семантична конденсація (ці процеси раніше було описано в лінгвістичній літературі) і гібридна деривація, яку раніше не виділяли, що є результатом одночасної дії морфологічного словотвору і семантичної деривації, результатом подвійної гетерогенної мотивації. Відмінність від істинної семантичної деривації у “техніці” утворення цих одиниць дозволила віднести їх до маргінальних у відношенні до семантичної деривації явищ.

8. У роботі розглянуто відношення між розвитком словом нового значення і його сполучувальними властивостями у двох основних аспектах: чи впливають синтагматичні характеристики слова й контексти його використання на можливість розвитку ним нового значення, чи змінюються і як змінюються синтагматичні характеристики в процесі семантичної деривації. Розглянувши за допомогою спеціально розробленої методики роль синтагматики у процесах семантичних зрушень на матеріалі дієслівних семантичних дериватів (найбільш “синтаксичного” класу слів), ми зробили висновок, що синтагматичні характеристики слова можуть служити додатковим фактором, який зумовлює розвиток ним нового значення, але не є його основною причиною або умовою. Вектор залежності між розвитком у слова нового значення й змінами його синтагматичних характеристик спрямований від семантичних зрушень у значенні в напрямку зміни синтагматичних характеристик, а не в протилежному напрямку. Найбільш схильний до таких змін при семантичній деривації рівень семантичної сполучуваності, суть якого в тому, що при семантичній деривації обов’язково змінюється таксономічний клас хоча б одного з актантів.

І наявність, і відсутність змін на рівні синтаксичної сполучуваності пов’язані з можливістю репрезентації на рівні речення членів узагальненої ситуації (актантів логіко-семантичної валентності), позначеної дієсловом. Такий взаємозв’язок не завжди прозорий, однак він присутній і розглядається нами як прояв ізоморфізму (у двох різновидах: ізоморфізму-адекватності й ізоморфізму-аналогії).

Іншу залежність між виникненням у слова нового значення й контекстом його вживання спостерігаємо при семантичному стягненні (семантичній конденсації): у цьому процесі розташування в синтагматичному ланцюжку є умовою конденсації значення сполучення слів в одному з них. Однак, за нашою концепцією (що не суперечить поглядам М.М. Шанського), семантичне стягнення, збігаючись за результатами, не є істинною семантичною деривацією.

У роботі також вивчена можливість використання таксономічних зрушень актантів у процесі семантичної деривації як побічного фактора при типологізації процесів семантичної деривації в галузі дієслівної лексики. Облік зрушень семантики актантів засвідчив наявність у семантичній деривації другої половини XX століття двох найбільш чітко визначених векторів – антропоморфної і технократичної семантичної деривації. Однак будувати типологію семантичної деривації тільки на цій основі, як нам здається, – безперспективно, необхідно враховувати й інші фактори, про які сказано вище.

9. Семантична деривація безпосередньо впливає на мовну картину світу, “домальовуючи” фрагменти, яких не вистачає, і “забарвлюючи” всю картину новими відтінками відповідно до віянь часу та смаків епохи.

Відбувається таке “домальовування” і “забарвлення” не хаотично, а згідно відповідності з певними канонами, закладеними в психоментальності людини як homo sapiens, а також у відповідності з тими стереотипами світосприймання, які є здобутком етносу й видозмінюються у процесі його еволюції. Цей фактор вимагає залучення при вивченні семантичної деривації-вторинної номінації даних психо-, социо-, етнолінгвістики. У сучасній російській мові спостерігаємо як використання архаїчних моделей семантичної деривації, які діють на основі давнього світосприймання (антропоморфного, зооморфного, просторового), так і нових моделей, що базуються на основі неологічного світосприймання, яке є результатом технізації життя цивілізованого суспільства. Усередині архаїчних архетипів семантичної деривації існує деривація як за традиційними моделями, так і оновлення моделей усередині архетипу (поширилися, наприклад, можливості антропоморфної номінації). Завдяки семантичній деривації поряд з антропоморфним каноном мовного відображення позамовної дійсності (Г. Вежбицька, Н.Д. Арутюнова, В.М. Телія) у мові відтворюється новий технократичний канон світосприймання. Поява технократичного канону світосприймання відбивається у вигляді неологічного технократичного архетипу семантичної деривації, який проявляється як в узуальних, так і в оказіональних інноваціях.

Крім появи нового архетипу семантичної деривації, що, на наш погляд, є найбільш яскравою рисою семантичної деривації у російській мові другої половини XX ст., семантична деривація має два протилежних, але діючих одночасно, напрямки, які відбивають суперечливі особливості розвитку російського суспільства в цей період: з одного боку – інтелектуалізація картини світу, що виражається на семантичному рівні в активній детермінологізації, яка характерна для цього періоду; з іншого – демократизація суспільного життя, результатом якої стала демократизація та прагматизація засобів словесного вираження, що відбилося в активності семантичної деривації прагматичного й змішаного типів.

Публікації автора:

1. Семантическая деривация: мультипарадигмальное исследование. – Херсон: Изд-во ХГУ, 2003. – 332 с. Див. рецензії на неї: В. Жовтобрюх. Интегральное исследование семантической деривации. Рецензия на монографию: Н.П. Тропина. «Семантическая деривация: мультипарадигмальное исследование». – Херсон, 2003. – 332 с. // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. пр. – Херсон: Вид-во ХДПУ. – 2003. – Вип. XX1. – С. 248 – 249; В.П. Олексенко. Тропіна Н.П. «Семантична деривація: мультипарадигмальне дослідження» // Печатное слово (Херсон). – 2003 (3). – С. 59.

2. Прагматичний тип вторинної номінації в сучасній російській мові // Мовознавство. – 1993. – № 3. – С. 53 – 57.

3. Прагматические установки языкового коллектива как источник семантической неологизации словаря // Вопросы русского языкознания: Межвуз. сб. науч. тр. – Кировоград. – 1993. – С. 136 – 140.

4. Семантическая глагольная деривация и валентность // Русское языкознание: Межвед. науч. сб. – Киев: Киев. ун-т им. Т. Шевченко. – 1993. – Вып. 26. – С. 12 – 21.

5. До питання про сутність лексико-семантичної деривації // Мовознавство. – 1997. – № 1. – С. 54 – 59.

6. Понятие типа и модели в семантической дериватологии // Південний архів. – Херсон. – 1998. – С. 127 – 135.

7. Семантическая деривация как единый деривационно-мотивационный процесс // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. пр. – Херсон: «ОЛДІ». – 1999. – Вип. У. – С. 118 – 130.

8. Параллельные семантические инновации в восточнославянских языках // Слов’янський збірник. – Одеса: Астропринт. – 1999. – Вип.VI. – С. 126 – 130.

9. Векторы семантической деривации в современных восточнославянских языках // Слов’янський збірник. – Вип.VII. – Одеса: Астропринт. – 2000. – С. 108 – 112.

10. Стереотипы восприятия и семантическая деривация // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. пр. – Херсон: Айлант. – 2001. – Вип. Х. – С. 10 – 14.

11. Семантическая деривация и языковая картина мира // Вісник Черкаського університету. Серія Філологічні науки. – Черкаси. – 2001. – Вип. 24. – С. 12– 15.

12. Паралельне семантичне оновлення національно-мовних картин світу // Проблеми зіставної семантики: Зб. наук. ст. – К.– 2001. – Вип. 5. – С. 26 – 29.

13. Метафора в научно-публицистическом дискурсе // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. пр. – Херсон: Айлант. – 2001. – Вип. XIII. – С. 52 –54.

14. Семантическая деривация и «скрытая грамматика» (к вопросу об изоморфизме семантики и синтагматики) // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. пр. – Херсон: Айлант. – 2002. – Вип. XIV. – С. 10 – 14.

15. Семантическая дериватология – становление, проблемы, задачи // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. пр. – Херсон: Айлант. – 2002. – Вип. XV. – С. 24 – 27.

16. Культура и лингвоментальность в зеркале семантической деривации // Язык и культура. Серия «Филология». Культурологический компонент языка. – Киев: Издательский Дом Дмитрия Бурого. – 2002. – Вып. 4. – Том ІІ. – Часть 2. – С. 92 – 98.

17. Технократическая метафора как средство номинации // Південний архів. Філологічні науки : Зб. наук. пр. – Херсон: Вид-во ХДПУ. – 2002. – Вип. XIX. – С. 141 – 146.

18. Константы и новые векторы метафорической деривации русского языка // Teaching / learning paradigm of foreign languages: International Conference Materials, November 15, 2002. – ialli universiteto leidykla. – 2002. – P. 195 – 198.

19. Изосемия как феномен современных восточнославянских языков // Слов’янський збірник.– Одеса: Астропринт. – 2002. – Вип. IX. – С. 115 – 120.

20. Языковая картина мира русского этноса: архаика и современность // Записки з загальної лінгвістики: Зб. наук. пр. – Одеса: Астропринт. – 2002. – Вип.5. – С. 104 – 110.

21. Современное мировидение и метафорическая номинация // Язык и культура. Серия «Филология». Культурологический компонент языка. – Киев: Издательский Дом Дмитрия Бурого. – 2002. – Выпуск 5. – Том І. – Часть 2. – С. 226 – 233.

22. Проблема регулярности метафорической деривации // Південний архів. Філологічні науки : Зб. наук. пр. – Херсон: Вид.-во ХДПУ. – 2003. – Випуск XX – С. 210 –215.

23. Метафорическая номинация, стереотипы восприятия и языковая картина мира // Проблемы социо- и психолингвистики: Сб. ст. – Пермь: Изд-во Перм. ун-та. – 2003. – Вып.2. – С. 68 – 72.

24. Биоморфная семантическая деривация в современном русском языке // Південний архів. Філологічні науки : Зб. наук. пр. – Херсон: Вид-во ХДПУ. – 2003. – Вип. XXI. – С. 104 – 108.

25. Семантическая неологизация русского языка конца XX века // Новое в теории и практике описания и преподавания русского языка: X Международная научно-методическая конференция, 15 – 16 мая 2003 г. – Варшава. – 2003. – С. 263 – 267.

26. Регулярность и продуктивность типов семантической деривации // Семантика языка и текста. Вторые Кировоградские семантические чтения: Тез. межвуз. науч. конф., 28 –30 октября 1987 г. – Кировоград. – 1987. – С. 228 – 229.

27. Конотативно ненейтральная семантическая глагольная деривация в современном русском языке // Матеріали міжвузівської конференції «Семантика мови і тексту». – Ч.III. – Івано-Франківськ. – 1990. – С. 333 – 335.

28. Комплексный подход к описанию семантических глагольных инноваций // Проблемы интегрального описания языковых единиц: Всесоюзная конференция: Тез. докл. – Херсон. – 1990. – С. 34 –35.

29. Семантическая глагольная деривация в современном русском языке // Лексическая семантика и прагматика: Материалы V научной конференции по проблемам семантических исследований, 14 – 17 мая 1991. – Москва – Харьков. – 1991. – С.77 – 79.

30. К вопросу о единицах и методах сопоставительных исследований лексической семантики // Проблеми зіставної семантики: Матеріали республіканської наукової конференції. – Київ – Черкаси. – 1992. – С. 9 – 10.

31. Функциональные типы вторичных номинаций и их стилистические свойства // Стилистика русского языка: теоретический и сопоставительный аспекты: Материалы VI научной конференции по проблемам семантических исследований. – Ч.1. – Киев – Харьков. – 1993. – С. 99 – 100.

32. Прагматизация картины мира в русском языке // Национально-культурный компонент в тексте и в языке: Тез. докл. Международ. науч. конф. – Ч. 1. – Минск: Універсітэцкае, 1994. – С. 61 – 62.

33. Моделирование процессов семантической деривации // Нові підходи до філології у вищій школі: Матеріали Третьої всеукраїнської наукової конференції 16 – 21 вересня 1996 року. – Мелітополь. – 1996. – С. 101 – 102.

34. Cемантическая деривация в современном русском языке // Лингвистические/психолингвистические проблемы усвоения второго языка: Матер. межвуз. науч. конф., 25 – 28 ноября 2002 г. – Пермь. – 2003. – С. 190 – 192.