Вперше на основі літературних, іконографічних та архівних даних створено цілісну картину історії заснування і розвитку садово-паркових ансамблів України XVIII – XIX століть в контексті світового паркобудівництва. Стверджується, що садово-паркове мистецтво, синтетичне за своєю природою, поєднує не лише архітектуру, скульптуру та живопис, але й літературу, театр, історію, філософію, математику, механіку, біологію, будівельну техніку, геодезію тощо. Вперше доведено, що історію резиденційного паркобудівництва можна розглядати з історико-наукових позицій, оскільки створення і розвиток садово-паркових ансамблів відбувалися у безпосередньому взаємозв’язку з поступом науки і техніки. Володарі садово-паркових комплексів – фараони, королі, царі, вельможі та інші представники правлячих верств – мали змогу залучати до їх будівництва найкращих митців, садівничих та будівничих, тому ця галузь завжди стояла на рівні останніх світових досягнень. Показано, що сади і парки з найдавніших часів слугували полігоном для проведення акліматизаційних та інтродукційних робіт. Єгипетські фараони Тутмос ІІІ та Рамзес ІІІ, вавілонський цар Навуходоносор, монахи часів Середньовіччя, король Людовік XIV, імператор Петро І, польські магнати Чарторизькі, Потоцькі, Понятовські, українські поміщики Каразіни, Шидловські, Тарновські прикладали чимало зусиль для завезення та акліматизації екзотів з далеких країн, для виведення нових видів і сортів садових рослин. Розвиток паркобудівництва в Російській імперії відбувався з певним запізненням порівняно зі світовим, що співпадало з аналогічною ретардацією в галузі науки і техніки. Доведено, що почавшись із запізненням, українське резиденційне паркобудівництво за сто років розвитку здолало шлях, на який іншим країнам знадобилося кілька століть. Самобутнє українське Бароко сформувалося на теренах України без необхідних попередніх етапів, надавши імпульс прискореному розквіту регулярного, пейзажного, романтичного та сентиментального парків. Співставлення провідних тенденцій розвитку садово-паркового будівництва у різних регіонах України виявило, що на Лівобережжі, яке перебувало під владою Росії, вплив російської культури паркобудівництва сполучався з місцевим національним колоритом, притаманним садибам вихідців із козацької старшини. На Правобережжі, де знаходилися володіння заможних польських магнатів, домінувала культура, запозичена з Західної Європи та адаптована у Польщі. Вперше показано, що розвитку садово-паркових ансамблів України сприяли наукові товариства – як загальноросійські (Вільне економічне товариство у Петербурзі, Московське товариство дослідників природи, Російське товариство любителів садівництва, Всеросійське товариство акліматизації тварин та рослин), так і ті, що склалися на теренах України (просвітницький гурток “Попівська академія”, Харківське філотехнічне товариство, Товариство наук Харківського університету, Товариство сільського господарства Південної Росії, Південноросійське товариство акліматизації, Географічне товариство в Україні, Товариство інженерів і архітекторів в Одесі, місцеві відділення Російського технічного товариства). Поміщицькі садиби та магнатські маєтки часто слугували джерелом творчого натхнення для вітчизняних діячів науки та культури. Матеріали дисертації свідчать, що в садибах і маєтках України у різні часи перебували українські просвітителі Г.С.Сковорода, О.О.Паліцин, В.Н.Каразін; письменники А.П.Чехов, Г.Ф.Квітка-Основ’яненко, Г.П.Данилевський, М.В.Гоголь; поети О.С.Пушкін, Т.Г.Шевченко, Є.П.Гребінка; композитори П.І.Чайковський, М.І.Глинка, С.С.Гулак-Артемовський; художники І.Ю.Рєпін, І.Н.Крамськой, Ф.І.Васильєв; декабристи С.Г.Волконський, П.І.Пестель, С.І.Муравйов-Апостол, М.П.Бестужев-Рюмін. |