У дисертації здійснено теоретичні узагальнення і запропоновано нові підходи до вирішення проблеми ризику, що знайшло своє відображення у репрезентованій автором філософської концепції ризиків, аналізі основних етапів їх виникнення, функціонування й деструктивізації в умовах нестабільного соціального розвитку. Вищевикладене дозволяє винести на захист наступні положення: 1. Вперше робиться спроба формування філософської концепції ризику. Ризик - це категорія, пов'язана з подоланням невизначеності, випадковості й конфліктності в ситуації неминучого вибору, яка відображає міру досягнення очікуваного результату. Ризик як філософське поняття має свою форму, зараховану нами до явища ризику, і зміст – безпосередні результати ризикових рішень. Єдність гносеологічної і онтологічної характеристик ризику набуває проблематичності. Ризик породжується процесами, існування яких не залежить від свідомості, але його ухвалення пов'язано зі свідомою діяльністю людини. Будучи об'єктивною величиною, ризик є одним з варіантів нівелювання суб'єктом невизначеності і способом практичного вирішення протиріч. 2. Пропонується модель функціонування соціального ризику: ризики породжуються спонтанністю й хаосом соціальних і природних явищ та зумовлюються попереднім рівнем суспільного розвитку і ступенем попереднього аналізу ризиків. (Тут спостерігається взаємообумовленість, взаємозв'язок і взаємна залежність об'єктивних і суб'єктивних аспектів ризику). Зона ризиковості припускає наявність кризового стану в суспільстві й вектор ризику, тобто, до якого результату призведе ухвалення ризикового рішення (стабільний та динамічний розвиток або ж тупик еволюції, що приводить до кризи) буде безпосередньо залежати від стратегій розвитку конкретного суспільства. Ризик у даному випадку виступає способом конструювання соціальної реальності за допомогою тенденції до руйнування старого й конструювання нового. Він сприяє переглядові наукових уявлень про розвиток суспільства, пошукові нових концепцій розвитку, виступаючи одним зі способів прогнозування й конструювання реальності. 3. Висунуто модель прийнятного та необхідного ризику. Ризик показано як спосіб раціонально-практичного розкодування "таємниці" стратегічного творення нової дійсності. За умови сприйняття ризику як необхідності, він стає формою свідомості й формою філософської рефлексії сприймати та вирішувати проблеми буття. Ризик є визначальним чинником розвитку соціуму. Встановлено, що стратегічно позитивний ризик, в умовах суспільства, що динамічно розвивається, є чинником стійкого розвитку. З розвитком соціуму роль ризику стає більш вагомою, що зумовлено більш досконалими й продуктивними способами, а також методами суспільного розвитку, відповідно, непередбачуваними та найбільш ризикованими наслідками цього розвитку. Ризики у даному випадку виступають визначальним показником наступного розвитку, нестійкість виступає однією з умов стабільного й динамічного розвитку. Ризик, стаючи нормою, виступає елементом культури, формуючи у масовій свідомості поняття "соціально прийнятного ризику". 4. Удосконалено класифікацію ситуацій невизначеності, що зумовлюють характеристики ризику. У статистичності соціальних процесів випадковість є необхідним елементом соціального розвитку та, відповідно, об'єктивна невизначеність у випадковості є принциповою й необхідною умовою здійснення розвитку. Соціальна (історична) реальність відбувається складним суперечливим шляхом, у якому рудимент – ризик – є його своєрідною властивістю. 5. Дисертантом удосконалена детермінація кризової ситуації як невід'ємного компонента ризику. Кризовий стан є необхідною умовою зняття невизначеності, сприяє подальшому розвиткові соціальної системи, що у свою чергу, так чи інакше, переходить у свій стійкий стан. Апелюючи до соціальної кризи, ризик може бути й буває об'єктивно опредмеченим. Виникнення кризи є реакцією суспільства на ризикогенне середовище, й якщо кризові явища не знаходять на державному рівні свого розв’язання то політичний протест у суспільстві у формі індивідуальної або колективної дії морально легітимний, він стає однією з форм розв’язання кризи. 6. Удосконалено критерії детермінування ризикових наслідків глобалізації. Доведено, що процес глобалізації містить у собі чималу частку ризику. Глобалізація становить ризиковану стратегію виживання сучасного суспільства. Зниження ризиковості глобалізаційних процесів полягає у необхідності сполучення геополітики, геоекономіки та соціокультурних особливостей окремо взятої держави, а також в активному співробітництві між державами й взаємодії багатьох соціальних факторів. 7. Набуло подальшого розвитку поняття соціального прогнозування, його роль у знятті ризику й наступного соціального розвитку. Ступінь припустимого ризику повинна постійно поновлюватися. Тобто суб'єктові, що приймає стратегічні рішення, необхідно знати закономірності буття, аби вміти чітко визначити оптимальний час кардинального рішення. Сутність ризику – діяти з випередженням часу. Для цього суб'єкт ризику повинен передбачати те, що поки залишається "за кадром". Ризик – це один зі способів збагнення (пізнання) непізнаного. Ризик відбиває майбутнє, перспективне, стратегічне. Виявлення непередбаченого через ризик, як основної концепції сучасного суспільства, надає актуального значення буттю людини в усіх сферах її діяльності, тому що є одним зі засобів виявлення викликів і імперативів соціальної дії. 8. Деталізовано кваліфікаційні межі показників стійкості соціального розвитку. Сучасність входить у соціальну реальність всюдисутнього та всеохоплюючого ризику, що підсилює зростаючу невизначеність, неоднозначність і непередбачуваність людського існування. І в цьому фатальному феномені сучасного розвитку, простежується майбутнє, що повинне бути відвернене або затверджене, що буде сприяти стратегії стійкого розвитку як усього світу взагалі, так і України, зокрема. |