1. Становлення змісту музично-фольклористичних дисциплін як складової вищої музичної освіти охоплює ХVІІІ - початок ХХ ст. Цей період характеризується поступовим усвідомленням того, що музичний фольклор є найдавнішим культурним комплексом, що ввібрав виховний, естетичний, етичний тощо досвід людства, який є вкрай важливим для цивілізованого світу. Систематичне збирання і вивчення фольклору розпочинається за доби Просвітництва у ХVІІІ ст., коли народжуються ідеї використання фольклорних традицій в освітній сфері, формується фольклористика, розпочинається публікація музичних записів фольклору, з’являються обробки народних пісень для голосу і фортепіано. Ці процеси активно розвиваються у ХІХ ст., коли закладаються підвалини історичного й теоретичного вивчення народної музики. Вирішальне значення для його становлення як навчальної дисципліни в цей час відіграли досягнення філологічних наук: прогресивні представники університетської професури опрацювали структуру жанрів фольклору, їх історичне значення, зв’язки з народним побутом, історією та інші теоретичні проблеми вивчення й викладання народної словесності. 2. Наприкінці ХІХ ст., поряд з теоретичним вивченням фольклору в університетах, велике значення приділялося становленню композиторських шкіл, зокрема - української композиторської школи. Тому в консерваторіях, насамперед у композиторських класах, створювалася методика використання народно-музичного тематизму в авторській музиці. Обидві ці лінії – вивчення народної творчості в університетах і консерваторіях – поєднувало прикладне ставлення до фольклору. Філологи насамперед вивчали фольклор в рамках історії словесності (і як складову загального літературного процесу), а музиканти (музикознавці та композитори) віддавали перевагу фольклоризму. Авторитет філологічної науки мав велике громадське й методологічне значення для усвідомлення потреб викладання музичного фольклору. 3. На початку ХХ ст. вперше проголошується необхідність заснування в консерваторіях і університетах спеціальних кафедр народної музики. Відкриваються перші класи гри на народних інструментах у музичних навчальних закладах, у зміст підготовки музикантів включаються елементи викладання музично-фольклористичних дисциплін. В Україні формується когорта педагогів-музикантів, знавців народної музики, які продовжують збір народних мелодій, створюють перші навчальні посібники з хорового співу, гри на бандурі, музично-фольклорного виховання, закладають теоретичну й практичну базу викладання музичного фольклору в навчальних музичних установах. Введення нових навчальних предметів зумовлюється потребами суспільства, а їхнє впровадження в навчальний процес відбувається тоді, коли створена наукова база. На етапі апробації нових дисциплін відбувається пошук їхньої специфіки – у змісті, методах викладання, меті вивчення. 4. У розвитку змісту музично-фольклористичних дисциплін у вищих музичних навчальних закладах України можна виділити три послідовні етапи: Перший етап (20-і – 50-і р. ХХ ст.) - визначається тим, що від викладання окремих матеріалів з українського музичного фольклору в музичних навчальних закладах СРСР лише у вступних розділах до історії музики - до поступового перетворення фольклору як окремого предмета з відповідним методичним забезпеченням. Другий етап (60-і – поч. 90-их р. ХХ ст.) характеризується поступовим формуванням змісту музично-фольклористичних дисциплін і розробкою основ музично-фольклористичної освіти. Тут простежується кілька тенденцій щодо навчального використання народної музики: перша - фольклор виступає лише як складова змісту вступних лекцій з історії української музики, що зумовлювалося насамперед відсутністю спеціальних навчальних праць з української народної музики. Друга тенденція позначена виокремленням музичного фольклору і фольклористики з-поміж музично-історичних циклів авторської творчості і виділення їх у самостійні теоретичні або практичні предмети (як навчання гри на народних музичних інструментах), а згодом – формування на цій основі окремих спеціалізацій. На цьому етапі поступово формується викладання окремого комплексу фольклористичних дисциплін: музичного фольклору, історії фольклористики, історії народно-музичного виконавства, методики і практики збирання, розшифровки народної музики, аналізу народної музики. Третій етап (середина 90-их р. ХХ ст. – перші роки ХХІ ст.) відзначається формуванням спеціалізації “Музичний фольклор” у системі вищої музичної освіти України. Формуються її особливості залежно від типу навчального закладу: музичні академії, університети культури, музично-педагогічні факультети університетів. На цьому етапі також утворюється відповідна система виховної, навчально-методичної та наукової діяльності з музичного фольклору і фольклористики у вищій музичній освіті. Різні етапи розвитку змісту музично-фольклористичних дисциплін позначені впливом таких чинників, як потреба суспільства в розвитку музичної культури, зміни в завданнях освіти, що відбивали трансформації суспільного життя, розвиток національної музики, а також організаційно-педагогічні умови й можливості розвитку всієї системи вищої музичної освіти. 5. Підготовка фольклористів-музикознавців у системі вищої музичної освіти України на кожному з визначених етапів мала свої особливості. На першому етапі така підготовка відбувалася лише через аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. Тому говорити про систему та достатню кількість підготовлених спеціалістів неможливо. Масова фольклористична освіта у вищих навчальних закладах розпочинається на другому етапі. Тоді ж відкривається кафедра народного хорового співу у Київському державному інституті культури та розпочинається читання спеціальних курсів “Народна музична творчість” і “Розшифровка народних мелодій”, створюється перший студентський фольклорний ансамбль і, що є особливо важливим, починають проводитися регулярні студентські фольклорні експедиції. Кардинальні зміни в підготовці музикантів-фольклористів відбуваються на третьому етапі, коли в консерваторіях та інститутах культури відкриваються кафедри музичної фольклористики. Основними осередками навчально-виховної роботи з музичного фольклору і головними центрами збирацької роботи стають академії музики (колишні консерваторії) та університети культури і мистецтв . Створюються спеціальні лабораторії, де зосереджені музичні записи фольклору. В академіях музики введено до навчальних планів близько 15-ти спеціальних фольклористичних дисциплін, а також надано можливість захисту магістерських і дисертаційних праць з музичного фольклору. 6. В університетах культури і мистецтв уперше в історії музичної педагогіки України розпочато підготовку фахівців за новою спеціалізацією “Музичний фольклор” і кваліфікаціями “Керівник фольклорного ансамблю”, “Артист”, “Викладач”. Підготовка фольклористів відбувається за окремим навчальним планом, у якому міститься до 18-ти спеціальних музично-фольклористичних дисциплін. На кафедрі фольклористики, народно-пісенного та інструментального виконавства Київського національного університету культури і мистецтв практично з усіх предметів створено типові та робочі Програми, методичні розробки навчальних курсів. Опрацьовано також “Вимоги державної атестації з фаху “Музичний фольклор”. Музичні вищі навчальні заклади (факультети) в Україні не лише проводять підготовку фахівців з музичного фольклору (що є основним завданням), але й здійснюють велику виховну, навчально-методичну та наукову роботу: створюються нові навчальні плани, програми, посібники, видають хрестоматії з музичного фольклору – це становить органічну частину навчально-педагогічного процесу. Значною своєрідністю музично-фольклор-ного виховання і навчання відзначається діяльність музично-педагогічних факультетів, на яких ведеться підготовка викладачів музики у школах. Специфіка полягає в тому, що коли в академіях музики, університетах культури і мистецтв наголос зроблено на вивчення автентичних зразків фольклору, то на музично-педагогічних факультетах головним чинником отримання знань є фольклоризм. За навчальним планом передбачено фольклорну практику та курс “Музичного фольклору”. Але практично всі фахові дисципліни (спецінструмент, вокал, хор і оркестр, хорове аранжування, ансамбль тощо), курсові й дипломні роботи значною мірою насичені джерелами й репертуаром, де вагоме місце належить вивченню та аналізу обробок народних мелодій. Це надає навчальним дисциплінам і цілісній системі музичного виховання майбутніх учителів музики яскравого національного колориту. Це надзвичайно важливо саме у підготовці вчителів: лише через школу можна зміцнити й поширити роль фольклору в умовах інформаційних технологій. 7. Основними рисами розвитку змісту музично-фольклористичних дисциплін у системі вищої музичної освіти України за останні 15 років можна вважати: позбавлення змісту курсу від надмірної ідеологізації; повернення до науково-педагогічних засад викладання; перетворення музичного фольклору та фольклористичних дисциплін в окремі предмети; постійне збагачення змісту за рахунок поширення таких форм методичної роботи, як семінари викладачів музичного фольклору, науково-практичні конференції з проблем народної музики та її викладання. 8. Наявні в Україні музичні навчальні заклади мають великий науковий і дослідницький потенціал. Однак відчутно, що робота з музичного фольклору – як навчальна, так і особливо наукова – незважаючи на вагомі здобутки, все ж потребує координації. Бажано було б створити координаційну раду з питань викладання, вивчення та пропаганди народної музики. Відчутною є також потреба регулярного проведення з метою обміну досвідом семінарів викладачів-етномузикологів у вищих та середніх музичних навчальних закладах. Проведене дисертаційне дослідження не висвітлює всіх аспектів проблеми. Подальшого вивчення потребують такі питання, як розвиток навчання музично-фольклористичних дисциплін в окремих регіонах України, вивчення педагогічної і методичної спадщини музикантів-фольклористів та внеску видатних педагогів-музикантів у теорію і практику музичної освіти з метою врахування та творчого використання історико-педагогічного досвіду в практиці сучасної музичної освіти. | 