Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Військові науки / Військова історія


Фурман Ігор Іванович. Розвиток воєнного мистецтва флотів у локальних війнах та збройних конфліктах при веденні самостійних дій (1967-1988 рр.) : Дис... канд. іст. наук: 20.02.22 / Національна академія оборони України. — К., 2006. — 238арк. — Бібліогр.: арк. 186-204.



Анотація до роботи:

Фурман І. І. Розвиток воєнного мистецтва флотів при веденні самостійних дій у локальних війнах та збройних конфліктах (19671988 рр.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 – військова історія. Національна академія оборони України, Київ, 2006.

У дисертації на основі аналізу існуючої літератури та джерел висвітлюється розвиток воєнного мистецтва флотів при веденні самостійних дій у воєнних конфліктах 1967–1988 рр. При цьому автором аналізуються основні завдання, які вирішували флоти при веденні самостійних дій, розкриваються чинники, що впливали на самостійні дії флотів, визначаються форми і способи їх застосування, виявляються особливості протиповітряної, протиракетної, протимінної, протикатерної, протичовнової і протипідводнодиверсійної оборони, а також виокремлюються та теоретично обґрунтовуються тенденції і закономірності розвитку воєнного мистецтва.

У дисертації на підставі отриманих результатів надаються практичні рекомендації щодо використання історичного досвіду ведення флотами самостійних дій у воєнних конфліктах 1967–1988 р. у ході реформування та розвитку ВМС ЗС України.

У дисертації проведено теоретичне узагальнення і вирішено наукове завдання, яке полягає у висвітленні особливостей та виявленні тенденцій і закономірностей розвитку воєнного мистецтва флотів при веденні самостійних дій у воєнних конфліктах 1967–1988 рр. За результатами дослідження науково обґрунтовані висновки та вироблені практичні рекомендації щодо використання досвіду ведення флотами самостійних дій в ході реформування та розвитку ВМС ЗС України.

Основні результати виконаної дисертаційної роботи такі:

1. Аналіз історіографії та джерельної бази дослідження свідчить, що обрана проблема донині не була предметом історичного дослідження. Вона знайшла лише часткове висвітлення у працях радянських, закордонних та українських воєнних істориків. Незважаючи на значну кількість публікацій, присвячених участі флотів у воєнних конфліктах після Другої світової війни, до сьогодні не існує окремої наукової праці, яка б комплексно розглядала розвиток воєнного мистецтва флотів при веденні самостійних дій. Накопичення нових джерельних матеріалів створює умови для поглибленого дослідження вказаної проблеми.

2. Підтверджено, що основними завданнями флотів під час ведення ними самостійних дій були: знищення сил противника в морі і в базах; ведення морської блокади узбережжя, ВМБ і портів противника, а також морські і океанські перевезення. Аналіз виконання флотами цих завдань засвідчив, що вони і в майбутніх воєнних конфліктах будь-якого масштабу залишаться актуальними, особливо між державами з майже рівними можливостями флотів, і в яких флоти відіграватимуть провідну роль.

Встановлено, що на виконання флотами завдань при веденні самостійних дій у воєнних конфліктах впливали певні взаємопов’язані чинники, зокрема: політичний характер війни, її цілі та масштаби; погляди керівництва флоту на підготовку та використання своїх сил; завдання, що стоять перед флотами сторін, та роль і місце сил флоту у їх вирішенні; воєнно-географічні умови дій сил флоту, в тому числі стан і розвиток обладнання ТВД; склад і співвідношення сил сторін і характер дій сил противників тощо, які в кожній конкретній війні мали свої особливості. Ці чинники належить ретельно вивчати, аналізувати та враховувати в ході застосування сил флоту.

3. Результати дослідження дають підстави стверджувати, що самостійні дії вели всі сили флоту: надводні, підводні, морська авіація, диверсійно-розвідувальні сили (у тому числі підводні диверсійні сили та засоби), частини і підрозділи берегових військ. Майже в усіх воєнних конфліктах для ведення самостійних дій створювалися військово-морські угруповання, які зводились у з'єднання цільового призначення (угруповання різнорідних ударних сил, авіаносні з’єднання, угруповання протимінних сил, угруповання сил обслуговування „плавучий тил” тощо) і застосовувалися у складі тимчасових угруповань однорідних і різнорідних сил або оперативних з’єднань, які формувалися відповідно до поставлених завдань та умов конкретного воєнного конфлікту.

Встановлено, що основними формами самостійних дій сил флотів у воєнних конфліктах визначеного у дисертації періоду були вже достатньо вивчені у воєнно-історичній науці форми: оперативного застосування сил – морські операції, систематичні бойові дії, бойові дії; тактичного застосування сил – морські бої, удари, атаки. Поряд з цим флоти широко та ефективно застосовували й інші форми, зокрема, тактичного застосування сил – мінні дії, протимінні дії та диверсійні акції.

Основними способами самостійних дій флотів були:

зі знищення сил флоту противника в морі та базах: масовані та поодинокі удари по силах флоту в морі та базах; спільні удари надводних кораблів та авіації; вогневі та комбіновані удари; приховані, завчасні та інші мінні загородження, мінування військових об’єктів тощо;

з ведення морської блокади: патрулювання в зонах морської блокади і блокада ВМБ і портів противника; завдання ракетно-артилерійських ударів по пунктах базування і портах противника; мінування ВМБ, портів і морських комунікацій;

при здійсненні морських і океанських перевезень: застосовування спеціалізованих суден (контейнеровозів, поромів, ролкерів та ін.); впровадження спеціальних транспортних маршрутів для доставки термінових вантажів, які обслуговувались більш швидкохідними суднами; конвоювання суден з військовими вантажами тощо.

4. У ході дослідження висвітлено особливості ведення оборони кораблями та з’єднаннями флотів. Встановлено, що ППО з „протилітакової” набуває універсального характеру, виконує функції ПРО. У боротьбі з ПКР великого значення набуває РЕБ, яка виступає не стільки як вид забезпечення, а вже як вид бойових дій, безпосередньо пов’язаний з ППО. ППО, ПРО та РЕБ стали основними видами оборони і захисту бойового порядку різнорідних сил флоту в бойових діях на морі. Комплексний розвиток отримали протимінні сили та засоби: мінно-тральні кораблі (в тому числі за рахунок суден цивільного флоту), вертольоти-тральщики, бойові плавці-мінери та морські тварини. Перспективними силами боротьби з мінами на малих глибинах виявились засоби вертолітного тралення та бойові плавці. Для ведення ПМО та ППДО ефективно застосовуються біотехнічні системи – морські тварини.

5. У дисертації висвітлено особливості розвитку воєнно-морського мистецтва, зокрема: на відміну від стратегії, помітного розвитку набули тактика й оперативне мистецтво флоту; поступово відбувається перехід від систематичних бойових дій різнорідних сил флоту до їх застосування в морських операціях; у війні на морі зростає роль об’єднаних угруповань під єдиним командуванням, які складаються з усіх видів збройних сил; головною особливістю застосування флотів залишалося безпосереднє зіткнення сил флоту з противником; воєнні конфлікти розглянутого періоду хоча і не виходили за межі війн четвертого покоління, однак стосовно розвитку озброєнь, зокрема високоточної зброї, яка починає виступати як основний засіб вогневого ураження противника, стали перехідним етапом від війн четвертого до шостого покоління („малоконтактних” та „безконтактних” війн).

У ході дослідження виявлено і теоретично обґрунтовано тенденції розвитку воєнного мистецтва флотів у воєнних конфліктах 1967–1988 рр., зокрема: зниження ролі великих надводних кораблів при веденні самостійних бойових дій в умовах закритого моря та прибережних районах відкритих морів через їх обмежену захищенність від ударів авіації, підводних човнів і ПКР та в той же час збільшення питомої ваги малотоннажних кораблів класу „корвет” і легких маневрених сил флоту – ракетних катерів; перехід сил спецоперацій у нову якість як самостійного компонента в операціях поряд із сухопутним, повітряним і морським компонентами; зростання ролі морських тварин у виконанні завдань ПМО та ППДО, а також розширення кола завдань, які можуть на них покладатись, а саме: диверсійні дії; ведення розвідки та систематичного і контрольного спостереження у підводному просторі; пошуково-рятувальні роботи тощо.

Розкрито закономірність, яка мала місце при веденні самостійних дій, зокрема: вирішення завдання з ведення морської блокади досягається комплексним застосуванням усіх родів сил флоту. При відсутності значної переваги у повітряних та надводних силах пріоритет у вирішенні цього задання належить підводним силам і морській мінній зброї.

На підставі результатів дослідження, теоретичних висновків та узагальнень запропоновано практичні рекомендації щодо використання досвіду ведення флотами самостійних дій флотів у воєнних конфліктах 1967–1988 рр. у ході розвитку ВМС ЗС України.

Для ведення самостійних дій, а також для успішного вирішення завдань зі знищення сил флоту противника в морі та базах, ведення морської блокади узбережжя, ВМБ і портів противника та здійснення морських перевезень в Азово-Чорноморській морській зоні (в умовах „закритих морів”) Україна повинна мати збалансовані Військово-Морські Сили, до складу яких мають входити: багатоцільові надводні кораблі, перш за все класу „фрегат” і „корвет”; підводні човни; морська авіація; ракетні катери; мінно-тральні кораблі та підводні диверсійні сили та засоби.

Серед видів зброї пріоритет слід віддавати: високоточній зброї, зокрема крилатим ракетам морського, повітряного та берегового базування; мінній зброї (мінам-ракетам, мінам-торпедам), завдяки якій можна створювати оборонні та наступальні мінні загородження та з високою ефективністю створювати загрозу надводним і підводним силам противника на маршрутах їх розгортання та в районах можливих бойових дій. Поряд з новими зразками морських мін доцільно застосовувати і старі зразки, які не втрачають своєї ефективності.

Багатоцільові надводні кораблі класу „фрегат” і „корвет” доцільно озброювати багатоцільовими вертольотами, що дозволить вести ефективну боротьбу з малими швидкісними катерами, проводити протичовнові операції, надавати цілевказівки керованій ракетній зброї, швидко доставляти у район бойових дій групи спецпризначення, вести розвідувальні, протимінні, пошуково-рятувальні та інші дії.

Компенсувати недостатню кількість у ВМС ЗС України мінно-загороджувальних та мінно-тральних сил можна за рахунок відмобілізування цивільних суден (торговельного та риболовецького флоту).

До ведення ПМО, ПЧО та ППДО рекомендується залучати морських ссавців, зокрема дельфінів, що значно підвищить ефективність цих видів оборони.

Враховуючи те, що для виконання завдання зі здійснення морських перевезень будуть обов’язково залучатись додаткові сили і засоби цивільного флоту, доцільно по можливості під час будівництва цих суден передбачати максимальне їх пристосовування до потреб війни. У ході модернізації старих та розроблення транспортних суден нової конструкції рекомендується застосовувати, перш за все, модульні технології, що дозволить підвищити темпи морських перевезень і дасть виграш у часі на завантаження й розвантаження.

Здобувачем запропоновано перспективні напрямки подальших досліджень:

погляди військових фахівців провідних країн світу на ведення флотами самостійних дій у воєнних конфліктах;

підготовка родів сил флоту для ведення самостійних дій;

ведення самостійних дій флотами у складі коаліцій;

управління силами флоту в ході ведення самостійних дій.

Публікації автора:

1. Забезпечення морських і океанських перевезень у локальних війнах та збройних конфліктах (1950–1991 рр.) // Наукові записки: збірник наукових статей НПУ ім. М. П. Драгоманова. – К.: НПУ, 2003. – LIV (54) – С. 264–274.

2. Застосування морської мінної зброї у локальних війнах та збройних конфліктах у післявоєнний період (1950–2003 рр.) // Труди академії. – К.: НАОУ, 2004. – № 50. – С. 344–349.

3. Самостійні дії флотів у локальних війнах та збройних конфліктах (на прикладі індо-пакистанського конфлікту 1971 р., арабо-ізраїльської війни 1973 р. та „танкерної” війни в Перській затоці 1980–1988 рр.) // Труди академії. – К.: НАОУ, 2005. – № 58. – С. 97–103.

4. Досвід застосування родів сил Чорноморського флоту СРСР у роки Великої Вітчизняної війни та його актуальність в ході реформування ВМС ЗС України // Труди академії. – К.: НАОУ, 2005. – № 63. – С. 264–267.

5. Самостійні дії флотів у локальних війнах та збройних конфліктах 1967–1988 рр. Стан наукової розробки проблеми // Труди академії. – К.: НАОУ, 2006. – № 66. – С. 318–323.