Проведене дисертаційне дослідження дає підстави для обґрунтованого викладення наступних висновків. 1. Економічний зміст власності являє собою сукупність матеріальних благ і систему виробничих відносин, виробництво як передумову і працю як джерело власності, процес переходу власності у привласнення, а привласнення – у власність як належність, володіння, користування та розпорядження. В основі відмінності між класифікаційними ознаками форм власності та привласнення, складу суб’єктів та характеру зв’язків між ними лежать економічні інтереси. 2. Отримання частини благ кожним членом суспільства має забезпечуватися його внеском у створення суспільного продукту й активним впливом на систему розподілу, тобто суб’єктивним чинником організаційно-управлінської сфери. Залучення широких верств населення до володіння власністю спричинило появу нової форми перерозподілу – отримання дивідендів як частини доходу. На противагу цьому, формування приватної власності в Україні здійснювалося з порушеннями еволюційної логіки її становлення, появою нетрудової власності, через її розподіл і перерозподіл, відсутність відповідних інститутів і механізму контролю з боку акціонерів, загострення суперечностей між акціонерами та правлінням акціонерних товариств щодо розподілу і привласнення доходів. 3. Зосередження національного багатства в руках небагатьох осіб порушило баланс між рівнями розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, єдністю економіки та політики, стало гальмом економічного розвитку суспільства і створює дестабілізуючий потенціал, що призводить до соціальних потрясінь. Для ліквідації основи соціального вибуху і створення позитивного потенціалу еволюційного процесу розвитку необхідно сформувати відповідний господарський механізм – систему правил і методів ведення підприємства, що підкріплюється законодавчими нормами. 4. У 2006 р. у Вінницькій області функціонувало 755 сільськогосподарських підприємств, у тому числі 393 товариств з обмеженою відповідальністю, що становить 52 % від загальної кількості, 207 приватних підприємств (27,4 %), 88 сільськогосподарських виробничих кооперативів (11,6 %) і 67 інших підприємств, у тому числі 10 державних, або 9 % від загальної кількості підприємств. Також вели виробничу діяльність 1313 фермерських господарств. Було розпайовано 1191,4 тис. га земель сільськогосподарського призначення. У Вінницькій області було орендовано близько 903,2 тис. га сільськогосподарських угідь, в тому числі 857,9 тис. га ріллі. 5. При зростанні рівня землезабезпеченості в сільськогосподарських підприємствах від 1075,9 до 2475,6 га обсяги виробництва товарної продукції на 100 га ріллі збільшилися у 1,7 раза, продуктивність праці – у 1,6 раза, заробітна плата працівників – у 1,3 раза, рентабельність виробництва та норму прибутку – майже у 5,6 та 4,5 раза відповідно. Отже, збалансованість матеріальних ресурсів, їх раціональне кількісне та якісне співвідношення сприяє підвищенню рівня ефективності господарювання. 6. Плата за оренду землі в сільськогосподарських підприємствах Вінницької області здійснюється в основному в натуральній формі і в перерахунку на грошовий вимір становить від 103,8 до 156,2 грн за га, що в структурі витрат підприємств займає 8–9 %. Встановлений розмір орендної плати за земельні ділянки і майнові паї не мав суттєвого впливу на формування доходів власників, оскільки їхня частка становила лише 4,9 та 3,3% відповідно. 7. Протягом 2004–2006 рр. кількість сільськогосподарських підприємств у Вінницькій області зменшилась на 218 одиниць, площа землі в обробітку – на 309,5 тис. га, а виробництво продукції у всіх категоріях господарств – на 860,7 млн грн, або на 13,6 % за рахунок його скорочення в сільськогосподарських підприємствах – на 53 % і зростання у господарствах населення – на 80 %. Оплата праці в аграрному секторі економіки Вінницької області зросла у 5,3 раза при підвищенні її продуктивності у 2,7 раза. При цьому заробітна плата на селі й обсяги споживання матеріальних благ не забезпечують відтворення людського капіталу. 8. Невизначеність і непрогнозованість середовища вимагає розробки можливих варіантів реорганізації підприємств, здійснення децентралізації управління, поширення принципу самокерованості підрозділів, трансформації загального управління в управління проектами. Найбільший негативний вплив на ефективність використання власності мають такі чинники зовнішнього впливу як низький рівень відповідальності за використання земельних, трудових і матеріальних ресурсів та невідповідність нормативно-правового забезпечення управління власністю в аграрних підприємствах, а серед внутрішніх факторів – рівень управління виробничим потенціалом сільськогосподарських підприємств та соціально-економічний механізм стимулювання праці. 9. Модель раціонального використання власності має включати такі основні елементи як стимулювання й мотивація праці, трудові угоди і договори організації та оплати праці, демократичне партнерство, проведення аналізу родючості землі до і після її орендного використання, сплату орендодавцям суми збитку від зниження якісних характеристик земельних ділянок. Запровадження демократичного партнерства на підприємствах, що базується на внутрішньогосподарському розрахунку, виділенні центрів витрат (відповідальності) в підрозділах (цехах), прибутку та управління, сприяє активізації участі працівників у розв’язанні виробничих проблем, вирішенню проблем маркетингу, поліпшенню фінансового стану суб’єктів господарювання. 10. Для усунення можливостей зловживань доцільно розробити для керівництва підприємств інструкції та положення про дирекцію, де чітко визначити її повноваження, порядок роботи, які мають затверджуватися загальними зборами учасників ТОВ, розробити й ухвалити положення “Про захист прав міноритарних власників”. Наділити повноваженнями учасника товариства найманих працівників, які працюють у ньому більше 3-х років, а також селян, які проживають на даній території. 11. Суперечність між найманим працівником, власником і менеджером долається поєднанням між ними власності на засоби виробництва, управління і самоврядування підприємством, запобіганням купівлі робочої сили, наданням можливості суб’єкту праці бути одночасно і суб’єктом управління цією працею, творчим підходом до праці, унеможливленням порушення прав працівника щодо його соціального захисту, розвитком кооперації типу універсальної моделі Мандрагонівських кооперативів, що базується на розвитку демократії, самоврядуванні, колективному володінні та розпорядженні власністю. |
