У дисертаційній роботі теоретично узагальнено та запропоновано нове вирішення наукової проблеми, яка полягає в розробці теоретико-методологічних засад і практичній реалізації шляхів і способів удосконалення існуючої моделі співробітництва між групами країн, що знаходяться на різних рівнях економічного розвитку щодо її збалансованості. Результати авторських досліджень дозволили сформулювати висновки, пропозиції та узагальнення концептуально-теоретичного та науково-практичного характеру, які відображають вирішення завдань відповідно до поставленої мети: 1. Сучасне міжнародне співробітництво розвивається в умовах зростаючого впливу таких факторів, як посилення інтеграційних процесів і диференціація країн світу за рівнем економічного розвитку. Вивчення теоретико-методологічних підходів до процесів інтеграції засвідчило як позитивний, так і негативний ефект для інтегрованих країн, залежно від рівня економічного розвитку національної економіки. Відтак можна твердити, що у сучасній науці немає однозначного підходу щодо теоретичних підходів процесу інтеграції як форми економічного співробітництва, оскільки в динамічних і багатофакторних умовах функціонування світової економіки складно окреслити систему переваг і втрат, отриманих країною, що входить до інтеграційного угруповання. Інтеграційні процеси різним чином позначилися на економіці, як розвинених країн, так і країн з відносно низьким рівнем соціально-економічного розвитку. Співставлення критеріїв щодо ступеня інтегрованості країни з темпами зростання її економіки дозволяє дійти висновку про те, що вищий ступінь інтеграції притаманний країнам з більш високим рівнем економічного розвитку і навпаки, оскільки динаміка зростання мотивує країну до розширення меж і форм економічного співробітництва спочатку на регіональному, а потім на міжнародному рівні, що зумовлює необхідність гармонізації зовнішньоекономічній політики до міжнародних норм і правил і створює передумови інтеграції. 2. Європейський Союз є першим і єдиним класичним інтеграційним об'єднанням, яке послідовно подолало всі етапи інтеграції й визначається в економічній науці як теоретико-практична модель, на досвіді якої робляться спроби створення концепції розвитку інших інтеграційних об'єднань. ЄС працює з групою країн АКТ (Африки, Карибського і Тихоокеанського басейнів) через проведення єдиної для всіх країн-членів АКТ зовнішньоекономічної політики. Але при цьому АКТ не можна назвати інтеграційним об`єднанням, оскільки об’єднавчим фактором для них є не економічні чи геополітичні чинники, а єдина політика Європейського Союзу щодо третіх країн, що розвиваються. Як природне геополітичне об'єднання в групі країн АКТ можуть бути виділені африканські країни, проте низький соціально-економічний рівень їх розвитку в комплексі з іншими політичними й релігійними розбіжностями не дозволив утворити континентальне інтеграційне об'єднання із спільною зовнішньоекономічною політикою. Можливий успіх в інтегруванні їх національних економік і формуванні єдиної економічної політики залишається для африканських країн теоретичною концепцією. 3. Групу АКТ утворили країни Африканського, Карибського і Тихоокеанського басейнів, котрі поєднує зовнішньоторговельна політика ЄС, згідно якої їм надані однакові права й створені однакові умови. З 1963 року, зовнішньоторговельна політика ЄС щодо країн АКТ сформувалась на основі двох Яундських конвенціях, п'яти Ломейських і Котонуського Договору про партнерство. Основними завданнями зазначених документів є надання преференційного режиму для цих країн, поступова інтеграція країн АКТ до системи світової економіки, шляхом створення регіональних організацій економічного співробітництва країн, що розвиваються, і формування вільних економічних зон. Між країнами даного угруповання існують істотні соціально-економічні і культурні розбіжності, загальними характеристиками для країн АКТ залишаються низький рівень розвитку економіки при високих темпах приросту населення, залежність економіки від сільського господарства й експорту сировини, низький рівень розвитку промисловості. 4. Економічне співробітництво між групами країн з різним рівнем економічного розвитку (таких як АКТ і ЄС) має певну специфіку, зокрема домінуючою формою співробітництва в них виступає торгівля, при цьому найпитоміша вага у структурі взаємних торговельно-економічних відносин з ЄС припадає на африканські країни АКТ, що дозволяє визначити їх як ключового партнера країн ЄС у співробітництві з групою країн АКТ. Однак і нині зберігаються нерівноправні умови торгівлі між ними. Європейський союз направляє до африканських країн близько третини свого експорту, представленого товарами із закінченим циклом виробництва, а в обмін імпортує сировинні ресурси в обсязі який забезпечує для Європи негативне сальдо. Матриця залежності загального імпорту країн Європейського Союзу від постачань провідних африканських країн АКТ дозволила виділити такі країни як Ботсвана й Ангола, що більш ніж на 24% забезпечують потреби ЄС в алмазах і дорогоцінному камінні. Африканським країнам АКТ належить також значний внесок у забезпеченні потреб ЄС у продуктах харчування, напоях і тютюні, овочевій продукції, деревині й мінералах. Слід констатувати неефективність моделі економічного співробітництва, що склалася між африканськими країнами АКТ і ЄС, що ґрунтується на намаганні країн ЄС здобути необхідні сировинні ресурси на вигідних умовах, з одного боку, й прагненні африканських країн, з іншого - одержати максимально можливі валютні надходження як міжнародну допомогу, що також є специфічною формою співробітництва двох угруповань. 5. Запорукою збалансованого зовнішньоекономічного співробітництва і соціально-економічного розвитку африканських країн АКТ є переоцінка внутрішніх можливостей і більш раціональне використання їх експортного потенціалу. Ранжування африканських країн за цим показником виявило, що найбільшим зовнішньоторговельним потенціалом серед африканських країн володіють Кот-д'Івуар, Ангола, Нігерія. Вивчення експортної орієнтації й імпортної залежності африканських країн АКТ дозволило виділити французьку, американську та британську зони впливу й встановити, що французька зона є найпотужнішою серед них. Найбільш інтегрованими з ЄС за товарною і географічною структурою експорту та його трендовими характеристиками визначено 13 африканських країн АКТ. Побудовані профілі товарної експортно-імпортної спеціалізації за чотирма укрупненими товарними позиціями показали, що найбільш диверсифікований й технологічноємний експорт з ЄС мають Кенія, Маврикій, Мадагаскар, Нігерія і Сенегал. Іншим країнам АКТ рекомендована термінова диверсифікація експортно-імпортних операцій, з метою оптимізації зовнішньої торгівлі. 6. Зовнішня торгівля між групою країн АКТ і ЄС свідчить про ідентичність щодо характеру й тенденцій співробітництва на рівні африканських країн АКТ з ЄС, а також Анголи з ЄС. Подібність моделей торговельно-економічного співробітництва «АКТ - ЄС», «африканські країни АКТ - ЄС», «Ангола - ЄС» характеризуються низькою його ефективністю внаслідок негармонійного розвитку інших форм, а також диспропорцій у експортно-імпортних операціях. Дані моделі ілюструють переважання торгівлі товарами та економічної допомоги і майже зародковий стан торгівлі послугами, інвестиційно-виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва тощо. В даному разі економічну допомогу з боку країн ЄС країнам-реципієнтам можна визначити в якості підтримуючої, а не розвиваючої форми міжнародного співробітництва. 7. Неефективність структури зовнішньої торгівлі підтверджується на прикладі зовнішньоторговельного співробітництва Анголи з країнами ЄС. Експорт Анголи до ЄС є переважно сировинним - більш ніж на 95% він складається з нафти й алмазів, близько 5% припадає на граніт, какао-боби, морепродукти й іншу сировину; з ЄС до Анголи імпортуються товари з високим ступенем переробки. На основі регресійного аналізу запропоновано прогнозна оцінка розвитку зовнішньої торгівлі на середньо- й довгостроковий період між країнами АКТ і ЄС, згідно якої й надалі зберігається існуючий характер співробітництва й гальмуватиме розвиток інших форм економічної взаємодії між країнами з різним рівнем економічного розвитку. За цих умов рекомендовано ґрунтовна трансформація засад зовнішньоторговельного співробітництва у бік структурної переорієнтації експорту до ЄС і створення передумов для розвитку інших форм співпраці. 8. Потребує удосконалення модель існуючого стану зовнішньої торгівлі між Анголою і Португалією як головним партнером Анголи в ЄС, що виявляється в асиметричності товарної й вартісної структури між ангольським експортом та імпортом. Не володіючи розвиненим промисловим виробництвом, Ангола імпортує близько 90% усіх необхідних їй споживчих товарів за світовими цінами, а експортує сировину за цінами, що сформувались в результаті конкурентної боротьби між більш розвиненими країнами. При цьому надходження від експорту Ангола практично в повному обсязі змушена направляти на придбання імпортних товарів, які найчастіше є результатом доробки ангольської сировини (наприклад, імпорт розфасованого чаю, кави, оброблених дорогоцінних каменів тощо). Істотна роль у створенні асиметрії у двосторонній торгівлі між Анголою й Португалією належить португальському реекспортові до Анголи з інших країн. Подолання Анголою моноспрямованості торговельно-економічних відносин пов'язане, по-перше, з їх диверсифікацією, а по-друге, з розвитком власного виробництва споживчих товарів. Для підвищення конкурентоспроможності й технологічності експортних секторів економіки Анголи та поглиблення співробітництва з ЄС необхідним є поетапний розвиток національного виробництва, розпочинаючи з відновлення зруйнованої інфраструктури; впровадження новітніх технологій; а також підготовку кваліфікованих національних кадрів. Це дозволило ефективно використовувати валютні надходження від експорту ангольських алмазів і нафти, а також міжнародної допомоги. 9. Концептуальний алгоритм переорієнтації економічного розвитку Анголи. Реалізація алгоритму передбачає розвиток співробітництва з ЄС за чотирма основними напрямами: торгівля товарами й послугами, міжнародна допомога, інвестиції та науково-технічне співробітництво. Розвиток двох останніх є показником якісної зміни характеру економічного співробітництва Анголи з ЄС, що дозволить досягти «ефекту прориву» - перетворити Анголу зі продавця сировини й покупця готової продукції на виробника й продавця готової продукції й виключить необхідність імпорту цілого ряду споживчих товарів і зумовлюють переорієнтацію фінансових потоків на розвиток інших сфер співробітництва. |