У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоноване нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні розвитку й удосконаленні контрольно-ревізійної системи в державному управлінні з метою науково-технічного обґрунтування та розробки рекомендацій для підвищення ефективності функціонування цієї системи, що сприятиме упорядкуванню статусу, структури, завдань, функцій та повноважень органів спеціальної компетенції, які здійснюють державний фінансовий контроль використання державних (у тому числі бюджетних) коштів у формі ревізій та перевірок. Проведене дисертаційне дослідження розвитку та шляхів удосконалення контрольно-ревізійної системи в державному управлінні у цілому підтверджують, що вихідна методологія правильна, поставлені завдання реалізовані, мета досягнута, покладена в основу дослідження наукова позиція автора себе виправдала й гіпотеза підтвердилася. На основі здійсненого дослідження зроблені такі висновки і запропоновані пропозиції, що мають теоретичне і практичне значення: 1. Сьогодні у вітчизняній науці відсутні фундаментальні дослідження організаційних проблем розвитку контрольно-ревізійної системи в державному управлінні в умовах євроінтеграційних процесів. Раніше ця проблема в цілому спеціально не досліджувалася, хоча окремі питання державного фінансового контролю були предметом уваги вчених-економістів і правників. Поняття “контрольно-ревізійна система в державному управлінні” як підґрунтя для побудови сучасної моделі організації споріднених суб’єктів контролю до цього часу в науковій літературі не використовувалося, а організаційні аспекти цього питання в наукових роботах викладені фрагментарно, без системного обґрунтування. Виходячи з класифікації контролю, сутність і призначення контрольно-ревізійної системи в державному управлінні полягає в організації державного спеціалізованого наступного фінансово-економічного контролю у формі ревізій та перевірок з метою запобігання та усунення негативних управлінських дій та їх наслідків. Фінансовий контроль, який реалізується в інтересах держави через державний сектор економіки, і є державним фінансовим контролем. Контрольно-ревізійна система в державному управлінні є складовою системи державного фінансового контролю. До суб’єктів державного фінансового контролю спеціальної компетенції належать: Рахункова палата, органи державної контрольно-ревізійної служби та підрозділи внутрішнього контролю й аудиту органів державного управління, а також Рахункова палата Верховної Ради Автономної Республіки Крим. 2. Розкриття змісту предмета державного фінансового контролю дає змогу виділити його складові в єдину категорію – “публічні фінанси і майно”. Контроль публічних фінансів і майна включає контроль за: виконанням бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів соціального страхування; державним боргом; приватизаційними процесами; надходженням, витрачанням і збереженням фінансів і майна, станом та достовірністю бухгалтерського обліку й звітності суб’єктів права державного сектора; управлінням коштами державних лотерей; ситуацією з реалізації цінової політики природними монополіями; ефективністю управління державною та комунальною частками в акціонерних товариствах та кредитно-фінансових організаціях; ефективністю управління об’єктами, в інтересах яких органи державної влади та місцевого самоврядування надають пільги або гарантії; витрачанням коштів міжнародної технічної допомоги, коштів і майна громадських, благодійних організацій, профспілок та політичних партій, коштів суб’єктів добровільного та обов’язкового страхування (страховиків). Утворення останніми роками в кожній гілці влади власних органів контролю призвело до юридичної розрізненості та автономності їх діяльності, що зумовлює необхідність створення цілісної контрольно-ревізійної системи в державному управлінні на базі суб’єктів державного фінансового контролю спеціальної компетенції. Статус, незалежність та компетенція суб’єктів системи мають ознаки законодавчої неврегульованості. До проблемних питань діяльності суб’єктів контрольно-ревізійної системи в державному управлінні слід віднести необхідність удосконалення понятійного апарату, забезпечення доказовості викладених фактів, посилення системного аналізу, складання об’єктивних висновків та поглиблення роботи над практичністю пропозицій, сформульованих за результатами контролю. 3. Дослідження еволюції контролю в державному управлінні свідчить, що на різних історичних етапах спостерігаються тенденції щодо створення самостійного та незалежного від зовнішніх впливів, потужного та дійового державного фінансового контролю. Перші згадки про органи контролю державних доходів та видатків датуються 1654 р. (Рахунковий Приказ при царській Думі Російської імперії). Регіональні експедиції ревізії рахунків уперше створено наприкінці XVIII ст. в умовах децентралізації управління. На початку XIX ст. уперше впроваджено перевірки ефективності державних витрат. Прогресивні реформи у фінансовій та ревізійній системі відбулися наприкінці XIX ст. шляхом заснування незалежної ревізійної установи – Державного контролю та утворення його місцевих палат. В Українській державі гетьмана П.Скоропадського 1918 р. існував Державний контроль, посадові особи якого мали певний імунітет та незалежність у прийнятті рішень. У XX ст. за доби Радянської влади державному фінансовому контролю відводилося другорядне (після робочого, радянського, партійного та народного контролю) значення. А в результаті низки трансформацій із 1956 р. Контрольно-ревізійне управління Міністерства фінансів УРСР стало прототипом сучасної державної контрольно-ревізійної служби в Україні. 4. Узагальнення закономірностей організації державного фінансового контролю й аудиту за кордоном свідчить, що в більшості країн світу провідна роль у цій сфері належить авторитетним та незалежним вищим органам аудиту (рахункові трибунали (суди)); рахункові (контрольні) палати; національні колегіальні та монократичні управління Генерального аудитора, які здійснюють державний аудит суб’єктів господарювання державного сектора з точки зору дотримання ними принципів законності, правильності, відповідності, ефективності та результативності діяльності. У разі необхідності створюються регіональні представництва цих органів. У низці країн розвиненим є внутрішній аудит. 5. Виходячи із стратегії розвитку державності в Україні, до пріоритетів удосконалення національної контрольно-ревізійної системи в державному управлінні слід віднести гармонізацію національного законодавства з нормами Лімської декларації керівних принципів аудиту, стандартів аудиту та стандартів внутрішнього контролю INTOSAI, а також із вимогами Європейського Союзу, які пов’язані із забезпеченням інституційної, персональної, функціональної, фінансової та професійної незалежності державного аудиту з урахуванням принципів прозорості та публічності діяльності. Відсутність в Україні єдиних підходів до розв’язання проблеми реформування контрольно-ревізійної системи в державному управлінні потребує розробки науково обґрунтованої Концепції стратегічних засад її розвитку. Закріплення потребує модель контрольно-ревізійної системи, яка складається з трьох рівнів: на вищому (конституційному) рівні Рахунковою палатою та регіональними рахунковими палатами забезпечується незалежний державний аудит для контролю публічних фінансів і майна; на першому (урядовому) рівні Мінфіном та ГоловКРУ реалізується внутрішньосистемний державний аудит для контролю витрат державного бюджету та збереження державної власності, а також координації роботи підрозділів внутрішнього аудиту в системі виконавчої влади; на другому (відомчому) рівні здійснюється внутрішній аудит у системі всіх суб’єктів державного сектора економіки для контролю державних (у тому числі комунальних) корпоративних фінансів і майна. Для цілей запропонованої моделі юридизації підлягає єдина форма контролю – “державний аудит”, що, за авторським визначенням, є функцією державного управління та формою державного контролю, яка реалізується шляхом аналізу фінансово-господарської діяльності суб’єкта права з метою з’ясування правильності ведення ним обліку й достовірності показників фінансової звітності, законності здійснення операцій та відповідності їх установленим нормам, а також дослідження економічності, ефективності й результативності адміністративної діяльності в державному секторі економіки (враховуючи комунальну сферу) для внесення пропозицій та рекомендацій щодо виправлення виявлених недоліків. Для упорядкування меж компетенції органів державного аудиту необхідно окреслити діяльність кожної ланки системи відповідним рівнем відповідальності: 1) підрозділи внутрішнього аудиту здійснюють оцінювання господарської діяльності та фінансової звітності; 2) органи внутрішньосистемного аудиту, крім того, оцінюють бюджетні та державні програми; 3) органи незалежного державного аудиту виконують оцінювання господарської діяльності, фінансової звітності, бюджетних та державних програм, державного управління й державної політики. Нормативного закріплення в державній службі потребує професійне визначення поняття “державний аудитор”. Набір критеріїв професіоналізму державних аудиторів виходить за межі загальних принципів професіоналізму державних службовців. Загартування професійних та морально-етичних якостей потребує централізованих підходів у реалізації підготовки перших державних аудиторів, кваліфікованих за міжнародними стандартами. На основі результатів дисертаційного дослідження вважаємо за доцільне внести такі пропозиції: закріпити в окремому розділі Конституції України основні питання організації державного аудиту, а також статус Рахункової палати як вищого органу державного аудиту й засади незалежності Рахункової палати та регіональних рахункових палат; розробити рамковий законодавчий акт “Про державний аудит”, в якому: сформулювати нове поняття – “державний аудит”, окреслити засади організації трирівневої контрольно-ревізійної системи в державному управлінні та юридизувати межі компетенції кожної ланки цієї системи; уточнити норми Закону України “Про Рахункову палату” й упорядкувати механізми внутрішньосистемного державного аудиту на урядовому рівні; упровадити в практичній діяльності Рахункової палати та регіональних рахункових палат нову прогресивну форму контролю – аудит адміністративної діяльності (або аудит ефективності управління), що здійснюється автономно від фінансового аудиту, які в сукупності утворюють державний аудит; розробити Національні стандарти державного аудиту, в яких упорядкувати вимоги до здійснення контрольної діяльності суб’єктами контрольно-ревізійної системи в державному управлінні; узагальнити в Кодексі етики державних аудиторів систему цінностей і розмаїття етичних принципів діяльності професійних фахівців системи; створити умови для централізованої підготовки державних аудиторів за міжнародними стандартами. Проведене дослідження дало змогу виявити низку наукових проблем, які потребують розв’язання в інших роботах. А саме: удосконалення правового забезпечення контрольно-ревізійної системи в державному управлінні; розробка керівних принципів та методологічних основ державного аудиту; розкриття змісту аудиту адміністративної діяльності та його впровадження; розробка й упровадження програм підготовки державних аудиторів, кваліфікованих за міжнародними стандартами. | 