У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми вдосконалення системи державного регулювання енергетики України шляхом розроблення теоретичних підходів до визначення меж діяльності держави щодо регулювання енергетики виходячи з її особливостей; здійснено визначення механізмів державного регулювання природної монополії в енергетиці, удосконалення інструментів регулювання енергетики, розробку пріоритетних напрямів державного регулювання енергетики України. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення. 1. Енергетика має ряд специфічних особливостей: безперервний цикл виробництва і реалізації продукції; існування в Україні об’єднаної енергетичної системи; наявність системного ефекту, який з’являється при об’єднанні різних частин в єдине ціле, і це ціле має властивості, які відсутні в окремо взятих частинах; енергетика є природною монополією. Державна політика щодо регулювання такої сфери діяльності, як енергетика, має визначатися особливостями структури виробництва і розподілу енергії, а саме у природно-монопольній діяльності з транспортування і у сфері діяльності принципово можливої конкуренції – виробництві енергії. 2. У процесі дослідження визначено, що перехід до ринкової економіки зумовив необхідність виділення структур та методів регулювання природних монополій. Тому механізм державного регулювання енергетики як природної монополії є системою, що має певний алгоритм вирішення проблеми балансу інтересів суспільства і забезпечення ефективності функціонування енергетики. Для опису механізму регулювання природних монополій виведено формулу механізму регулювання: суб’єкт (ініціатор) – мета – форма (як спосіб організації і реалізації) – метод (знаряддя) – засіб (ресурс) – об’єкт. Це дає змогу визначити значущість механізмів, в основу яких покладений принцип найрезультативнішого способу задоволення економічних інтересів суб’єктів, пов’язаних з природною монополією. 3. Аналіз класифікацій інструментів регулювання природної монополії дає підстави зробити висновок про наявність різних підходів до їх класифікації. На нашу думку, інструменти регулювання природної монополії слід розглядати в таких класифікаційних розрізах: за способом приведення інструменту в дію (адміністративні і економічні); за способом впливу інструменту на об’єкт регулювання (прямі і непрямі); за сферою дії (загальноекономічні і специфічні). При цьому тільки комплексне використання всіх інструментів може гарантувати отримання найефективніших результатів. 4. Сучасними економістами висувається теза про те, що дохід від реалізації товару розпадається на чотири чинники, які створюють цей дохід: земля, капітал, праця і підприємницька здатність. Перші два об’єднують в матеріальні, а другі два – в людські ресурси. Відповідно кожен чинник виробництва приносить дохід своєму власнику, це, відповідно: рента, відсоток, заробітна плата і підприємницький прибуток. Однак на практиці певним чином спростовується догматизація цілісності теорії чинників виробництва. Виходячи з цього в традиційну схему пропонується включити п’ятий чинник виробництва – економічну спроможність держави. Економічна спроможність держави, за аналогією з підприємницькою здатністю, приносить аналог підприємницького прибутку – державний прибуток. 5. Визначено, що принциповою умовою при виборі системи і моделі енергетичної політики в Україні стає врахування взаємовідносин людей, що ухвалюють управлінські рішення, як на мікро-, так і на макрорівні. Оскільки саме знаннями, уміннями і поведінкою людина опосередковує ухвалення будь-якого роду рішень в економіці, можна зробити попередній висновок: в Україні для регулювання економіки органами влади застосовуються жорсткі методи, що не вимагають від суб’єктів, які ухвалюють рішення, детального знання законів економіки. Цим пояснюється повсякденна, якісно особлива економічна нераціональна споживацька поведінка більшості населення і керівників. Виходячи з цього держава має узяти на себе ті регулюючі інструменти, які залежать від умов взаємодії економічних суб’єктів, їх готовності правильно сприймати управляючі імпульси на керований об’єкт. 6. Розглянуто результати впровадження конкурентних відносин на ринку електроенергії і формування відповідної системи державного регулювання енергокомплексу низки зарубіжних країн. Для України позитивний досвід зумовлює необхідність дотримання низки умов на період реформування: розробка нового законодавства, що відповідає правилам проведення ринкових реформ; формування вертикалі спеціалізованих структур державного регулювання як на державному, так і на регіональному рівні; мобільність і гнучкість в ухваленні рішень для забезпечення оперативного коригування правил роботи ринку; моніторинг енергетичного ринку. Позитивними результатами впровадження ринкових відносин є надання недискримінаційних прав покупцю у виборі товару і послуг, пропонованих на ринку енергопостачання, наявність гнучкої системи регулювання ринку робочої сили і системи соціальних гарантій. 7. Серед чинників, що характеризують розвиток нестабільної ситуації в енергетиці, визначено такі. У фінансовій сфері вони стосуються погіршення показників фінансової стійкості більшості компаній галузі; недостатності обігових коштів; відсутності маркетингової політики та ігнорування інтересів споживачів. У сфері управління власністю та інвестиційній сфері – це відсутність чіткої цілеспрямованості та стратегічного характеру прийнятих рішень; економічної й адміністративної відповідальності за результати інвестиційних рішень; скорочення науково-технічного потенціалу галузі. У сфері державного регулювання на енергетичному ринку відзначено відсутність належного правового регулювання відносин у галузі оперативно-диспетчерського управління; недосконалість законодавчої бази та її суперечливість. У сфері надійності енергопостачання до згаданих чинників віднесено незадовільний стан основних фондів галузі. 8. Визначено, що енергетична стратегія України на період до 2030 р. заклала концептуальні засади енергетичної безпеки держави, визначила головні цілі та завдання енергетичної політики, основні напрями та показники розвитку енергетики. Однак сучасний стан енергетичного комплексу характеризується високим рівнем зношеності основних фондів, недостатнім обсягом інвестицій у розвиток галузей, недосконалістю нормативно-правового забезпечення функціонування та розвитку енергетики. І тому постає питання розробки ефективної державної політики в галузі енергетики в цілому і, зокрема, стосовно енергопостачання. 9. Основними елементами системи державного регулювання ринку енергопостачання є управлінські структури державного, регіонального та місцевого рівнів. Системний підхід до організації державного регулювання ринку енергопостачання пропонується забезпечувати через ієрархію цілей. Головною метою функціонування і розвитку системи державного регулювання ринку енергопостачання вважаємо забезпечення стійкого розвитку ринку енергопостачання в Україні. Цілями другого порядку визначено забезпечення підвищення керованості руху системи у напрямі досягнення її головної мети. На нижньому рівні ієрархії перебувають так звані елементарні цілі, що полягають у зміні параметрів ринку енергопостачання. 10. Запропоновано методичні підходи щодо функціонування систем державного регулювання ринку енергопостачання, які передбачають повний набір узагальнюючих вхідних (встановлені тарифи на електричну і теплову енергію; визначені умови поставки енергії; умови доступу виробників і споживачів до інфраструктури ринку; структура генеруючих компаній; умови оподаткування) і вихідних параметрів (структура і динаміка фактичних цін електричної і теплової енергії; споживання енергії в натуральних показниках; дебіторська і кредиторська заборгованість на ринку; приріст резервних генеруючих потужностей і резерв пропускної спроможності мереж; обсяг перехресного субсидування однієї категорії покупців енергії іншою; економічний стан енергокомпаній і підприємств інфраструктури ринку), що формується на основі аналізу їх динаміки за останнє десятиліття і функціонування систем державного регулювання ринку як в Україні, так і в розвинених країнах світу. Це дає змогу перенести міркування про ступінь ефективності регулювання як роздрібних сегментів ринку енергопостачання, так і ОРЕ, в площину формальних, кількісно виражених оцінок. 11. Проведений аналіз показує доцільність наступної класифікації тенденцій розвитку системи державного регулювання ринку енергопостачання, що визначаються розвитком великих систем енергетики, зміною структури попиту на електричну і теплову енергію, розвитком системи державної влади і державної політики. Для аналізу тенденцій першого класу виділено істотні тенденції розвитку енергетичної галузі: децентралізації великих систем енергетики; автономізації видів діяльності в енергетиці. Стосовно двох класів тенденцій, що визначаються змінами структури попиту на енергію, виділено дві істотні: децентралізації споживання електроенергії на споживацькому ринку енергопостачання; утворення “пулів споживачів” на ОРЕ. На нашу думку, “пули споживачів” могли б стати основою для поступового освоєння технології конкурентних торгів електроенергії, з одного боку, і основою для майбутнього зростання енергоспоживання промисловістю країни – з другого. Визначальною тенденцією розвитку державної влади в країні є посилення центральної державної влади та подальша лібералізація економіки. Існує необхідність формування тенденції соціального регулювання ринку енергопостачання, або соціалізації регулювання ринку. Виявлені істотні тенденції розвитку державного регулювання ринку енергопостачання необхідно враховувати при вирішенні завдання синтезу системи, покликаної забезпечити ефективне регулювання ринку в період його інтенсивної трансформації від монопольного до конкурентного. 12. У процесі дослідження удосконалено модель державного регулювання конкурентного ринку енергопостачання. Вона складається з технологічного елемента конкурентного ринку енергопостачання, який передбачає, що генеруючі компанії видають електроенергію як у мережі НЕК “Укренерго”, так і в регіональні або комунальні мережі середньої напруги. Передбачається, що експлуатацію відповідних мереж здійснюють спеціалізовані організації – мережеві компанії: державна і регіональні. Модель передбачає створення ВАТ “Адміністративна Торгова Система” (АТС) з метою здійснення діяльності щодо організації торгівлі на оптовому ринку електричної енергії і потужності, незалежного системного оператора (НСО), який має забезпечити можливість контролю за діями відповідно до інтересів усіх учасників ринку. 13. Визначено ключові завдання енергетичної політики, які належить вирішити в найближчі 10-15 років: модернізація діючих і будівництво нових генеруючих потужностей; збереження єдиної енергосистеми України; зміна структури паливного балансу енергетичного комплексу; демонополізація потенційно конкурентних сфер виробничого циклу; створення правових, технологічних основ та елементів інфраструктури конкурентного ринку енергопостачання в Україні. Для успішного вирішення завдань принципово важливим є забезпечення таких умов: наявність прийнятої державою на користь суспільства концепції реформування енергетичного комплексу, закріпленої у відповідній державній програмі; підвищення якості менеджменту в галузі і розробка нових мотиваційних механізмів, що забезпечують максимальне узгодження довгострокових інтересів держави, власників акцій підприємств енергетичного комплексу, найманих менеджерів і працівників; формування ефективних власників в енергетичному комплексі. 14. Запропоновано організацію нової системи договірних відносин між суб’єктами оптового ринку електроенергії, що відрізняється від існуючої системи можливістю безперешкодного укладання договорів між контрагентами і наявністю варіантів контрактації, що полегшують систему купівлі-продажу. Визначення цін у новій моделі відбувається в системі біржової торгівлі за ініціативою суб’єктів, але водночас це гарантує отримання електроенергії за середньозваженим регульованим тарифом. Схема фінансових взаємовідносин між учасниками оптового ринку передбачає, що ціноутворення і система платежів за електричну енергію, передбачені в новій моделі ОРЕ, є прозорими для оцінок і ухвалення рішення. Перетворення мають відбуватися у кілька етапів. Перший передбачає такі заходи, як: реалізація політики з надання електроенергії залежно від платоспроможного попиту; вдосконалення тарифної політики і механізмів державного регулювання; централізоване формування фондів капітального будівництва за рахунок інвестиційної складової в тарифах на електричну енергію. Другий етап – інституційні перетворення, результатом яких є нова система управління енергетичною галуззю, що базується на принципах економічної ефективності в масштабах національного господарства. Запропонована модель нового оптового ринку приведе до встановлення нової системи відносин у сфері виробництва і реалізації електроенергії на рівні великих виробників і споживачів електроенергії. 15. Структурні перетворення енергетичного комплексу з метою становлення конкурентного ринку енергопостачання передбачається здійснювати в шість етапів: формування законодавчої бази лібералізації і організації фінансового оздоровлення енергетики; вдосконалення системи державного регулювання ринку енергопостачання та формування інфраструктури ринку; становлення конкурентного ринку виробництва енергії та створення генеруючих компаній; удосконалення конкурентних відносин на ринку електропостачання; розвиток нафтогазової промисловості; інтеграція об’єднаної енергетичної системи України в транс’європейську енергетичну систему. Результати дослідження передбачають усунення неефективної конкуренції на ринках транспортування енергії, упровадження конкурентних відносин на ринку електроенергії і формування відповідної системи державного регулювання енергетики на підставі використання позитивного досвіду зарубіжних країн. Вони суттєво удосконалюють нормативно-правову базу та механізми державного регулювання енергетики України. |