1. В умовах послідовних трансформаційних змін в аграрному секторі України особливого значення набуває розвиток соціальної інфраструктури села, яка виступає в ролі чинника задоволення різноманітних потреб сільського населення. Соціальна інфраструктура села – це сукупність об’єктів, які опосередковано впливають на ефективність виробництва в залежності від типу ролі, яку вони відіграють в забезпеченні потреб населення. 2. Категорію „соціальна інфраструктура села” доцільно диференціювати за видами та класифікувати в залежності від визначальної ролі шляхом виділення її структурних підвидів. При цьому необхідно визначити її пріоритети. Рівень розвитку соціальної інфраструктури села пропонується розглядати як цілісну систему рівнів розвитку окремих її структурних підвидів, а саме: рівня розвитку соціальної інфраструктури, що підвищує комунікації та інформаційну свідомість, рівня розвитку соціальної інфраструктури, що сприяє стабілізації та підвищенню якості життя та рівня розвитку соціальної інфраструктури, що сприяє фізичному та духовному розвитку людини. 3. У відповідності до цього, на території Харківської області були виділені три групи районів за рівнем розвитку об’єктів соціальної інфраструктури села. Обґрунтовано пріоритетні напрямки розвитку соціальної інфраструктури районів Харківської області по вищезгаданих блоках: , розвиток об’єктів соціальної інфраструктури першого блоку - Валківського, Великобурлуцького, Вовчанського, Зачепилівського, Краснокутського, Харківського районів, розвиток об’єктів соціальної інфраструктури другого блоку - Близнюківського, Коломацького, Куп’янського, Лозівського Первомайського районів та розвиток об’єктів соціальної інфраструктури третього блоку – Великобурлуцького, Дергачівського, Зміївського, Куп’янського, Первомайського і Харківського районів. 4. В умовах організаційної трансформації сільськогосподарських підприємств доцільність передачі об’єктів соціальної інфраструктури села на баланс місцевих рад повинна визначатись новими господарськими формуваннями, які мають бажання і змогу їх утримувати. Дослідження показали, що доцільно буде заохочувати сільськогосподарські підприємства до якомога ширшої соціальної діяльності, адже блага і послуги соціального характеру, які надають сільськогосподарські підприємства, слід розглядати як додаткову гарантію соціально-культурного забезпечення, яка залишатиметься до того часу, доки державне обслуговування не досягне необхідного рівня. 5. Основними формами організації соціальної інфраструктури мають бути: - для галузей соціальної інфраструктури, які не фінансуються державою і можуть виступати в ролі приватних (комерційних) організацій, найбільш прийнятними формами організації є акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, сервісний кооператив та приватне підприємство; - в майбутньому, при побудові соціальної ринкової економіки, провідне місце мають займати неприбуткові організації, такі як сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи по наданню соціальних послуг населенню, діяльність яких буде направлена не тільки на обслуговування членів кооперативу, але й надання послуг іншим членам суспільства. Вона буде нести в собі соціальні наслідки, так як сприятиме підвищенню рівня життя селян, що є важливим моментом в даний період розвитку. - необхідно створити нову організаційно-правову форму, яка б мала характеристики громадсько-контролюючої некомерційної організації для забезпечення ефективного функціонування основної частини державних організацій соціальної сфери. 6. Успішний розвиток соціальної інфраструктури села залежить, насамперед, від сучасного механізму державної підтримки. Основним завданням державного регіонального регулювання розвитку соціальної інфраструктури села є створення рівних можливостей для її розвитку на основі диференційованого підходу до окремих територіальних утворень з урахуванням загальної соціально-економічної ситуації, ступеня бюджетної забезпеченості, та інших факторів з метою недопущення значної диференціації рівнів їхнього розвитку. Це дозволить більш раціонально розподіляти обмежені бюджетні ресурси, відповідно до програм розвитку територіальних утворень, а також забезпечить цільове і контрольоване використання коштів. 7. Якість життя населення тих територій, які мають однобічну спеціалізацію, багато в чому залежить від господарської активності підприємств, які на них розташовані. Реалізація приватно-суспільного партнерства означає організаційне об’єднання ресурсів органів влади і сільськогосподарських підприємств з метою одночасного вирішення соціальних (зайнятості, доходи громадян) і економічних завдань (задоволення суспільних потреб, одержання прибутків, підвищення доходів місцевих бюджетів). Використання таких методів управління є одним із шляхів розвитку соціальної інфраструктури села. 8. Нові умови розвитку суспільства (інтернаціоналізація економічних зв’язків, нова роль нематеріальних чинників тощо) сприяють тому, що багато методів і прийомів менеджменту, які довели свою ефективність у комерційному секторі, поступово переходять у практику управління державних органів влади. Застосування технологій сучасного менеджменту буде сприяти істотному підвищенню ефективності управління соціально-економічним розвитком. |