Дослідження проблеми розвитку педагогічної культури молодих офіцерів у військовій частині внутрішніх військ підтвердило її актуальність, практичну значущість та дозволило сформулювати такі висновки: Від рівня розвитку педагогічної культури значною мірою залежать результати виконання навчально-виховних завдань і службово-бойової діяльності офіцера ВВ МВС України. Педагогічна культура молодого офіцера – це складне інтегративне соціально-психологічне утворення, яке характеризується певним ступенем володіння військово-педагогічною теорією і практикою, досвідом виховання і навчання військових, розвитком особистості офіцера як педагога. Синтезуючи різні елементи свідомості і діяльності, педагогічна культура базується на світоглядній, моральній, професійній, інтелектуальній, емоційній та естетичній сторонах культури. На кожному етапі службової діяльності офіцера вона динамічно розвивається під дією різноманітних чинників, які можуть впливати на її розвиток як позитивно, так і негативно. Показниками того чи іншого рівня педагогічної культури молодого офіцера виступають наявність спеціальних психолого-педагогічні і етичних знань про сутність та норми професійно-культурної поведінки, сформованість інтелектуальних і комунікативних умінь і навичок, а також таких властивостей особистості, як військово-педагогічна і гуманістична спрямованість, педагогічний такт, висока моральність та інтелігентність. У дослідженні визначено, що основними проявами педагогічної культури, які були виділені за допомогою методу експертних оцінок і вимірювались для визначення рівнів педагогічної культури, є такі: вимогливість без грубощів, приниження особистої гідності; природність, простота звертання, що не допускає фамільярності і панібратства; принциповість і наполегливість без впертості та роздратованості; уважність і чуйність без підкреслення; гумор та іронія без насміхання, що принижує гідність людини; вплив у формі вимог, попереджень без подавлення особистості та без її приниження; віддача розпоряджень, вказівок і навіть прохань без зверхності; навчання підлеглих без підкреслення своєї зверхності в знаннях, навичках і вміннях; вміння слухати підлеглих, не перебиваючи, не відволікаючись; серйозність підходу до відповіді підлеглих незалежно від її правильності і грамотності. Як критерії, що відбивають рівень, на якому ці прояви притаманні тому чи іншому офіцеру, були обрані такі: широта (діапазон), стійкість (сталість) прояву основних рис педагогічної культури та ефективність його педагогічних дій (впливів) на підлеглих. Широта (діапазон) прояву педагогічної культури характеризується вмінням офіцера впливати на кожного підлеглого у будь-якій службовій чи життєвій ситуації і, особливо, при вирішенні складних питань під час керівництва підлеглими і проведенні навчально-виховної роботи, наприклад, у випадках грубих порушень військової дисципліни і вимог військової служби. Стійкість педагогічної культури виражається в постійності прояву основних її рис. Ефективність педагогічних дій характеризується глибиною виховного впливу, творчим характером, різноманітністю зовнішньої форми (інтонація, жести, міміка тощо) і гнучкістю застосування з врахуванням індивідуальних особливостей підлеглих, психічного стану кожної людини, умов і конкретної обстановки. Педагогічна культура молодих офіцерів може бути розвинена на трьох рівнях - низький, середній та високий. Для низького рівня характерним є нестійкість проявів педагогічної культури, обмеженість їх діапазону, недостатня педагогічна ефективність виховних дій. Для таких офіцерів притаманні збудженість, відсутність витримки і самовладання не лише при вирішенні складних питань в службі і навчально-виховному процесі, в роботі з “педагогічно занедбаними” людьми, але і в нескладних, звичайних умовах військового життя. Для середнього рівня педагогічної культури властивий широкий діапазон, стійкість прояву її основних рис та ефективність педагогічного впливу. У таких офіцерів розвинені уміння керувати своєю поведінкою і будувати процес виховного впливу на підлеглих у відповідності з вимогами військових статутів, конкретними завданнями керівництва, виходячи із знань індивідуальних психологічних особливостей кожного військовослужбовця, рівня його загальної і військової підготовки. Випадки недостатньо збалансованої поведінки частіше допускаються в складних ситуаціях і носять епізодичний і короткочасний характер, наслідки їх незначним чином відбиваються на вирішенні службових і навчально-виховних завдань. На високому рівні розвитку педагогічна культура стає сталою рисою особистості, підґрунтям якої є сприятливі природні задатки, потреби, стійка мотивація до військово-педагогічної діяльності, результати позитивного виховного впливу, великої власної праці офіцера над вдосконаленням військово-педагогічної майстерності та підготовки. Безумовно, і за цих умов педагогічна культура офіцера продовжує потребувати застосування інтелектуальних комунікативних та інших умінь і навичок, мислення і воля офіцера спрямовані на постійне психолого-педагогічне самовдосконалення, творчий вибір ефективних форм впливу на підлеглих при вирішенні виховних і службово-бойових завдань. Процес розвитку педагогічної культури молодого офіцера є суперечливим, оскільки на нього здійснюють вплив як зовнішні (макро- і мікросередовище, педагогічні впливи, професійні завдання, сімейно-побутові умови тощо), так і внутрішні (особливості характеру і поведінки офіцера, його здібності, актуальний психічний стан, спрямованість особистості) фактори. Подолання цих суперечностей та ефективний розвиток педагогічної культури молодих офіцерів є можливими за таких умов: постійного удосконалення знань молодих офіцерів у галузі педагогічної культури; формування у них умінь і навичок педагогічної культури; організації позитивного впливу військового колективу на розвиток педагогічної культури у молодих офіцерів. Реалізація зазначених умов потребує втілення у військовому підрозділі ВВ МВС України комплексної програми розвитку педагогічної культури молодих офіцерів, яка передбачає: посилення уваги до знань офіцерів з дисциплін психолого-педагогічного циклу, організацію системи занять для їх поповнення, заходи, які сприяють самоосвіті офіцерів у цьому напрямі, проведення практичних і тренінгових занять для розвитку професійно-комунікативних умінь, посилення уваги до питань професійно-педагогічної культури з боку керівництва військових частин і застосування планованих заходів для стимулювання її розвитку у молодих офіцерів, діагностування та коригування у відповідному напрямі системи взаємовідносин у колективі підрозділу. Проведене дослідження дозволило розробити практичні рекомендації, врахування яких сприяє більш успішному вирішенню завдань розвитку педагогічної культури молодого офіцера у військовій частині. Розробка поставлених у дослідженні завдань сприяє вирішенню важливих проблем теорії і практики виховання молодих офіцерів ВВ МВС України, підвищення рівня їх службової та професійної підготовки. Вивчення питань педагогічної культури у даній дисертації є лише одним з можливих аспектів наукового пошуку, напрямами подальших досліджень можуть бути такі: організація самостійної роботи офіцерів у процесі розвитку педагогічної культури в офіцерів внутрішніх військ; проведення індивідуальної виховної роботи з офіцерами військової частини внутрішніх військ щодо розвитку педагогічної культури тощо. |
