Проведені дослідження умов розвитку, стану трудової зайнятості і використання праці в особистих селянських господарствах дають змогу зробити висновки, що мають теоретичне і практичне значення. 1. Теоретико-методологічне дослідження умов і особливостей розвитку особистих селянських господарств показало, що на даний час відсутній єдиний підхід до визначення сутності особистих селянських господарств та їх юридичного і соціального статусу. Така ситуація пояснюється тим, що з приєднанням до особистих селянських господарств земельних часток (паїв) створюються господарства, землеволодіння яких перевищують їх розміри у фермерів. В роботі запропоновано селян-товаровиробників, які приєднали земельні частки (паї) до присадибних ділянок і господарюють без створення юридичної особи відносити до підприємців та внести відповідні зміни до Закону України “Про особисте селянське господарство”. Такі ОСГ засновані на принципах економічної вигоди, передбачають товарний характер виробництва, націлений на одержання прибутку. Господарство такого типу наближається до фермерського і може отримати статус фермерського після реєстрації його як юридичної особи. 2. Встановлено, що самозайнятість в особистому господарстві – це вид трудової діяльності фізичних осіб (без залучення найманих працівників), які забезпечують себе роботою самостійно на власний ризик, використовуючи власні і позикові кошти і направлена на одержання доходу в натуральній і грошовій формах. 3. В якості основних індикаторів самозайнятості в особистому селянському господарстві виступають: чисельність самозайнятих, їх розподіл за статтю, місцевістю проживання, шлюбним станом, рівнем освіти, спеціальністю, професією; фонд робочого часу суб’єктів самозайнятості, структура його використання; середньомісячний доход від самозайнятості в ОСГ; доходи і видатки самозайнятих в ОСГ, їх структура; рівень самозайнятості в ОСГ; коефіцієнт надання переваги самозайнятості перед іншими видами діяльності; рівні самозайнятості представників соціально-демографічних груп. Збір необхідної інформації запропоновано проводити за допомогою спеціально розроблених таблиць та включенням їх до обстежень з питань економічної активності населення. 4. В процесі реформування майнових та земельних відносин, структурної перебудови в аграрній сфері особисті селянські господарства розвиваються прискореними темпами: збільшилася площа їх землекористування, поголів’я худоби, виробництво валової продукції. Особисті господарства об’єктивно стають одним з основних виробників продукції сільського господарства. У 2003 році, маючи в своєму розпорядженні 24,7% земельної площі, особисті селянські господарства регіону виробили 58,2% валової продукції галузі. 5. Скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції призвело до зростання чисельності вивільнених і незайнятих працівників, що загострило кон’юнктуру ринку праці і зумовило зростання безробіття. Сприяти зайнятості населення на селі потрібно шляхом: розвитку нових і реконструкції раніше діючих підсобних виробництв і промислів; інтенсифікації виробництва трудомістких культур, відродження галузі тваринництва; підвищення рівня оплати праці як основної складової доходу селян; забезпечення сільських населених пунктів об’єктами соціальної інфраструктури та поліпшення їх діяльності, що сприятиме покращенню умов відтворення населення, підвищенню середньої тривалості життя і продовження періоду активної працездатності населення. 6. Здійснення ринкових перетворень в аграрному секторі досліджуваного регіону обумовило помітне переміщення робочої сили із крупнотоварних агроформувань і державних підприємств до особистих селянських господарств. У 2003 році частка зайнятих в ОСГ досягла по області 49,4%, а по Україні – 56,1% серед зайнятих у сільському господарстві. Однак, темпи зростання зайнятості в особистих селянських господарствах (на 70,1%) значно випереджали темпи зростання обсягів виробництва продукції в них (лише на 23,3% за період 1995-2003 рр.). Підвищення трудової зайнятості сільського населення в особистих селянських господарствах залежатиме від своєчасно проведеного комплексного аналізу та розробки перспективних стратегій стабільного розвитку господарюючих суб’єктів, забезпечення високого рівня їх прибутковості. 7. На основі проведеного соціологічного дослідження встановлено, що головний мотивуючий фактор розвитку особистих селянських господарств – це отримання грошового доходу, що в значній мірі зв’язано з тим, що працівники сільськогосподарських підприємств мають низьку оплату праці. Використання ручної праці залишається основним фактором, що обмежує розмір землекористування в особистих селянських господарствах. 8. Приєднуючи виділені в натурі земельні ділянки сільськогосподарського призначення до особистого селянського господарства, орендуючи їх у інших власників, купуючи патент на реалізацію продукції сім’я може вести особисте господарство як фізична особа. Але при цьому необхідно враховувати наявність виробничих факторів – землі, робочої сили і матеріальних ресурсів. Підбір комбінації видів виробничої діяльності і їхню оцінку запропоновано здійснювати методом складання бюджету, що передбачає визначення доходів та витрат. Складання виробничих бюджетів дозволяє власникам ОСГ визначити свої альтернативні витрати і вибрати найбільш оптимальний варіант використання виробничих ресурсів. 9. Отримані параметри особистих селянських господарств різних типорозмірів за допомогою використання методів математичного моделювання економічних процесів дозволяють визначити найбільш доцільні пропорції між окремими виробничими елементами, розрахувати оптимальні обсяги виробництва, реалізації продукції і забезпечити максимальний доход від підприємницької діяльності. Вони можуть служити орієнтиром на вибір того чи іншого напрямку підприємницької діяльності в сільському господарстві при заданих площах земельних угідь. 10. Особисте селянське господарство досить суттєво впливає на сільський спосіб життя. Затрати на працю в цьому господарстві безпосередньо впливають на трудове навантаження у мешканців села, скорочуючи тим самим їх вільний час, а переважання тяжкої фізичної праці в ОСГ, необхідність займатися ним щоденно впливають ще і на характер використання вільного часу на протязі дня, неділі (вихідні дні) і року (відпустка). Дослідженнями встановлено, що сукупне трудове навантаження у осіб зайнятих в сільському господарстві регіону складає у чоловіків більше 12 годин, а у жінок майже 13 годин. В сукупній трудовій діяльності зайнятого населення затрати часу на ведення особистого селянського господарства складають від 28,2 до 29,1%. Таким чином, одночасна зайнятість у двох виробничих секторах, природно, завдає шкоди не тільки сільгосппідприємствам, а й самим селянам. 11. Вирішити проблеми зниження трудомісткості продукції в особистому селянському господарстві, полегшення праці в ньому можна за рахунок: розширення використання техніки на присадибних ділянках; виробництва малогабаритної техніки і забезпечення нею сільського населення за доступними цінами; розширення використання технічних засобів по приготуванню кормів, доїнню корів, напуванню тварин; організації випасання худоби (виділення пастухів, культурних пасовищ). |
