Анотація до роботи:

Довбиш Г.В. Розвиток особистих селянських господарств при становленні ринкових відносин. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю – 08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК. – Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, 2004.

Дисертацію присвячено розробці і обґрунтуванню теоретичних і практичних засад удосконалення економічних механізмів формування та розвиток особистих селянських господарств України в ринкових умовах господарювання. Визначено економічний зміст поняття особисте селянське господарство, як форми господарювання на селі. Проведено аналіз соціально-економічного стану та умов розвитку особистих селянських господарств Запорізької області. Уточнено економічні і соціальні функцій особистих селянських господарств за сучасних умов розвитку села. Проведено класифікацію особистих селянських господарств в залежності від наявності трудового потенціалу. Запропоновані перспективні організаційно-економічні форм інтеграції і кооперування особистих селянських господарств. Удосконалено модель міжгалузевих зв’язків особистих селянських господарств.

1. Виходячи зі змісту і функцій особисті селянські господарства є складовою частиною агропромислового комплексу країни, головна мета діяльності яких направлена на виробництво сільськогосподарської продукції для задоволення потреб родини. Особисті селянські господарства слід розглядати як особливу, основану на приватній власності, форму господарювання селян (як фізичних осіб), що ведеться переважно силами членів родини і передбачає виробництво та переробку сільськогосподарської продукції, з метою особистого споживання, а також реалізацію її надлишків.

2. Виділено економічні та соціальні функції особистих селянських господарств: виробництво додаткової сільськогосподарської продукції; участь у процесі відтворення робочої сили; підвищення і вирівнювання рівня життя сільського населення шляхом збільшення їх доходів; поліпшення постачання міського населення продуктами харчування; використання ресурсів праці і засобів виробництва, недоступних суспільному господарству; зміцнення виробничих зв'язків і здійснення інтеграції із сільськогосподарськими підприємствами; трудове виховання і професійна орієнтація сільської молоді; формування в молодого покоління господарського відношення до землі і природи.

3. Особисті селянські господарства виробляють більше половини валової продукції галузі та забезпечують переважну частину доходів їх учасників. Їх діяльність має серйозні економічні та соціальні наслідки, причому не лише для селянства, а й для усієї країни. Близько 470 тис. селян Запорізької області були зайняті у 2002 році в особистому селянському господарстві. Згідно анкетного опитування встановлено, що доход від ведення особистих селянських господарств складає у середньому 67,8 % сукупного доходу сільських сімей регіону. Обстеженням виявлено, що більшість селян сьогодні вимушені працювати в особистих господарствах для забезпечення добробуту власної родини. Вирішення виробничо-економічних проблем в агропромисловому комплексі, підвищення рівня заробітної плати в сільськогосподарських підприємствах приведе в майбутньому до зниження ролі особистих господарств у формуванні доходів значної частини сільського населення. Підвищення значення цієї форми організації праці на ринку можливе лише внаслідок зростання її товарності.

4. Напрямами подальшого розвитку особистих селянських господарств є: підвищення соціального і правового статусу особистих селянських господарств; забезпечення засобами малої механізації; ліквідації дефіциту насіння високоврожайних сільськогосподарських культур, а також високопродуктивних порід худоби, раціональне забезпечення кормами, добривами й іншими матеріально-технічними ресурсами; розробка і впровадження інтеграційних зв'язків особистих селянських господарств із сільськогосподарськими й іншими підприємствами АПК; удосконалення організації закупівлі продукції.

5. Рівень сприяння і державної підтримки особистих селянських господарств повинний бути диференційованим в залежності від наявності в них трудових ресурсів: низький рівень трудового потенціалу особистого селянського господарства (0-1 працездатних) – вимагає соціального захисту на державному та місцевому рівнях; середній (1–2 працездатних) – потребує сприяння для полегшення ведення виробництва в обсягах, що задовольняють потреби родини; високий (3 і більше працездатних) – вимагає усебічної підтримки держави з метою трансформації особистих селянських господарств у високотоварні господарства (кредити на розвиток матеріальної бази, наділи із земель запасу).

6. Обґрунтовано ефективний напрям соціального страхування і пенсійного забезпечення сільських мешканців, які повністю зайняті в особистому селянському господарстві: укладення договору-підряду власника особистого селянського господарства із сільськогосподарським підприємством на виробництво сільськогосподарської продукції.

7. Подальший розвиток особистих селянських господарств пов’язаний з кооперативною формою організації економічних відносин. Схема формування основних елементів виробничої кооперативної системи на селі полягає у розвитку коопераційних зв'язків на основі: колективно-приватної форми власності ( заснованій на об'єднанні земельних і майнових паїв працівників сільськогосподарських підприємств; приватної форми власності шляхом об’єднання в кооперативи, асоціації особистих селянських господарств і їх кооперативів з метою спільного використання ресурсів; міжгосподарської кооперації, заснованій на об’єднанні великих сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств і кооперативів, автономних кооперативів особистих селянських господарств ); створення кредитного кооперативу.

8. З урахуванням специфіки закупівлі продукції особистих селянських господарств найбільш кращою представляється багатоканальна система, що включає в себе реалізацію продукції через: сільськогосподарське підприємство; переробні підприємства; споживчу кооперацію; сільські спілки. З метою удосконалення реалізації продукції особистих селянських господарств розроблено і запропоновано модель міжгалузевих зв'язків зі створенням оптово-продовольчого ринку, що дозволить звільнити особисті селянські господарства від пошуків каналів збуту, зберегти вироблену продукцію на внутрішньому ринку, завантажити місцеві переробні підприємства, обмежити некерований ріст цін за рахунок виключення з комерційної операції посередників.

Публікації автора:

1. Довбиш Г.В. Діяльність особистих селянських господарств в ринковій економіці // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2004. - № 1. – С. 24-28.

2. Довбиш Г.В. Ефективність виробництва в особистих селянських господарствах // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія: Фінанси і кредит. - 2003. - № 1. – С. 315-319.

3. Довбиш Г.В. Ефективність виробництва продукції в особистих селянських господарствах // Держава та регіони. Серія: економіка та підприємництво. – 2003. - № 3. - С. 50-54.

4. Довбиш Г.В. Ефективність діяльності особистих селянських господарств в ринкових умовах // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія: Фінанси і кредит. - 2003. - № 2. – С. 252-255.

5. Довбиш Г.В. Рівень забезпечення матеріальними ресурсами особистих селянських господарств // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2003. - № 4. – С. 93-97.

6. Довбиш Г.В. Земельні відносини між особистими селянськими господарствами та сільськогосподарськими підприємствами // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта ‘2004”. – Том 34. Економіка. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 9-10.

7. Довбиш Г.В. Кооперація і спеціалізація особистих господарства населення // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Динаміка наукових досліджень ‘2003”. Том 27. Економіка підприємства. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С. 27-28.

8. Довбиш Г.В. Особисті селянські господарства населення у ринковій економіці // Збірник тез доповідей учасників „Тижня науки” в Гуманітарному університеті „ЗІДМУ”. В 3 т. – Т.2. – Запоріжжя: ГУ „ЗІДМУ”, 2003. – С. 90-91.

9. Довбиш Г.В. Розвиток натуральних господарств населення // Матеріали IV Всеукраїнської науково-практичної конференції „Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України”. – Том ІІ. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С. 31-32.

10. Довбиш Г.В. Роль держави в управлінні природокористуванням та природоохоронною діяльністю // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції „Державне регулювання економіки та місцеве самоврядування”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С. 20-22.

11. Довбиш Г.В. Система екологічного менеджменту на підприємстві // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції „Економіка підприємств”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С. 46-48.

12. Довбиш Г.В. Фінансово-економічне забезпечення природокористування і природоохоронної діяльності // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених „Фінансово-кредитна система України: проблеми та шляхи вирішення”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С. 10-12.

13. Довбиш Г.В. Функціонування товарних селянських господарств // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції „Сучасні проблеми економіки підприємства”. – Том І. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С. 138-139.