У дисертаційному дослідженні теоретично узагальнено та подано нові підходи до висвітлення процесу розвитку народної освіти у Катеринославській губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Зокрема, проведене дослідження дозволило зробити наступні висновки. 1. У дисертаційному дослідженні висвітлено процес становлення уявлень про розвиток народної освіти в Україні та зокрема у Катеринославській губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. У цьому процесі чітко вирізняються три етапи: І – дореволюційний (70-ті роки ХІХ ст.–1917 р.), ІІ – радянський (1917 – 1980-ті роки), ІІІ – сучасний (з 1991 року). Кожен з них характеризується певними акцентами у висвітленні питання, зумовленими загальною суспільно-політичною ситуацією та пов’язаним з нею ступенем свободи наукової творчості, а також особливостями світоглядних засад. На першому етапі (70-ті роки ХІХ ст. – 1917 р.) переважали наукові праці, у яких описані механізми розвитку народної освіти у Російській імперії в цілому (Я. Абрамов, С. Анциферов, О. Білявський, П. Каптерєв М. Корф, М. Пирогов, С. Сірополк, М. Чехов та ін.). Упродовж другого етапу (1917 р. – 1980-ті роки) у дослідженнях розвитку народної освіти спостерігався більш критичний і детальний аналіз розвитку народної освіти. Більшість історико-педагогічних праць характеризувалася широтою об’єктів досліджень. У дослідженнях Л. Вовк, І. Грушкевича, М. Євтуха, М. Константинова, Є. Мединського, О. Пінкевича, В. Смирнова, Б. Ступарика аналізувався розвиток народної освіти в цілому у Російській імперії і в Україні зокрема. Третій етап розпочався у 1991 році. Він характеризується детальним аналізом історії розвитку української системи народної освіти, вивченням особливостей розвитку шкільництва у різних регіонах України, пошуком втрачених авторських методик викладання, побудованих на засадах демократії та гуманізму. 2. На основі аналізу значної кількості архівних джерел, а також наукової літератури виявлені загальні тенденції розвитку народної освіти в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття: – поступове збільшення загальної кількості початкових навчальних закладів у країні, що було обумовлено вимогами часу і суспільства; – посилення контролю за народною освітою з боку уряду, що проявилося у створенні училищних рад та закликанні дворянства до контролю за школою; – зміцнення ролі Святого Синоду і церковно-парафіяльних шкіл у справі освіти країни; – посилення гніту уряду до земських народних шкіл, зменшення фінансування земств і збільшення фінансової допомоги церковному відомству; – залучення Міністерством народної освіти громадськості та окремих приватних осіб до справи розвитку народної освіти; – постійне посилення діяльності земств країни щодо розвитку народної освіти і збільшення кількості народних училищ; – систематичне і планомірне пригноблення і переслідування царським урядом української національної школи і культури. 3. З’ясовано, що розвиток народної освіти у Катеринославській губерній протягом досліджуваного періоду проходив у три етапи, кожен з яких мав певні риси. На першому етапі (1861–1874 рр.) основними закладами народної освіти були церковно-парафіяльні та повітові початкові училища. Починають з’являтися земські народні школи, але на цьому етапі їхня діяльність не відзначалася особливою продуктивністю. Упродовж 1861–1874 рр. були визначені мета народної освіти і головні завдання школи. Для другого етапу розвитку народної освіти у Катеринославській губернії (1874–1890 рр.) характерне різке збільшення кількості училищ різних відомств, поява нових навчальних закладів, таких як школи грамоти, початкові школи для іноземних колоністів (греків, німців). На третьому етапі (1890–1908 рр.) пожвавлюється діяльність земств у Катеринославській губернії. За сприяння земств на Катеринославщині з’являються нові школи, засновані сільськими товариствами, громадами та окремими особами. У ці роки у Катеринославській губернії розвиток народної освіти набуває надзвичайної сили. З появою приватних та громадських закладів початкової освіти завершується кількісне формування системи народної освіти. Четвертий етап (1908–1917 рр.) розвитку народної освіти на Катеринославщині характеризувався, з одного боку, піднесенням рівня освіти у початкових народних училищах Катеринославської губернії, посиленням змістовності, фундаментальності в організації освіти, а з іншого боку – соціально-політичними суперечками, зокрема, у питанні навчання українською мовою в українських школах. Незважаючи на те, що прогресивна громадськість і вчителі наполегливо відстоювали право українського народу навчатися рідною мовою, досить сильним було протистояння царського уряду. Тому боротьба за якісну народну освіту та рідну мову у школах тривала до 1917 року. 4. Аналіз творів видатних вітчизняних педагогів досліджуваного періоду дозволив окреслити коло провідних завдань розвитку народної освіти: зв'язок навчання з життям, відповідність народної школи і освіти в цілому вимогам суспільства, якість навчання і наповнення змісту навчання прогресивними здобутками світової педагогіки, створення єдиної багаторівневої системи освіти. Провідною ідеєю педагогічного руху Катеринославської губернії стало те, що народна школа повинна базуватися на прогресивних принципах навчання: наочності, доступності, концентричності, навчання рідною мовою. Ці прогресивні педагогічні ідеї знайшли своє відображення у науково-педагогічних творах і практичній діяльності М. Пирогова, К. Ушинського, М.Корфа, Б.Грінченка, Я.Чепіги, а також членів громадського науково-педагогічного товариства ,,Просвіта” – Д. Яворницького, Д. Дорошенка, В. Леонтовича та інших. 5. Зміст освіти у земських школах Катеринославської губернії мав гуманістичний і демократичний характер. Ці школи поширювали освіту в основному серед сільського населення, а організація земських шкіл була пристосована до умов сільського життя та побуту. Зміст освіти у школах ґрунтувався на принципах: зв’язку навчання з життям, наочності, послідовності та концентричності, а також врахування вікових особливостей учнів. 6. У ході дослідження з’ясовано, що розвиток національних шкіл у грецьких, німецьких та єврейських поселеннях Катеринославщини відбувався на основі співпраці національних громад губернії з місцевими земствами, результатом чого було створення мережі початкових училищ на базі земських з викладанням навчальних предметів рідною мовою. Специфікою розвитку освіти у поселеннях національних меншин було створення національних громадських та приватних училищ. При цьому єврейська національна школа характеризувалася найбільшою кількістю конфесійних релігійних закладів освіти. Водночас, разом із конфесійними училищами були поширені приватні і громадські єврейські школи, які стали більш прогресивними закладами національної освіти, ніж конфесійні Талмуд-тори чи хедери. 7. Доведено, що розвиток приватної освіти у Катеринославській губернії відбувався у напрямку підготовки майбутніх працівників і благодійному напрямку. У своїй освітній діяльності приватні особи керувалися такими цілями: початкова підготовка учнів до праці на приватних підприємствах та прагнення надати якісну освіту широким верствам населення, навчання талановитих й обдарованих дітей (що привернуло увагу народних мас до освіти). 8. У дослідженні виявлено складові системи підготовки вчителів народних шкіл Катеринославщини. У губернії було сформовано широку мережу навчальних закладів з підготовки народних вчителів, яка включала вчительські семінарії та підготовчі курси при гімназіях. Якісна фахова підготовка вчителів здійснювалася за сприянням вищих навчальних закладів: Харківського та Новоросійського університетів і Таганрозького вчительського інституту. Велику роль у підвищенні педагогічної майстерності вчителів відіграли педагогічні курси-з’їзди. А якість роботи народних вчителів та відповідність посаді постійно перевірялася училищними радами губернії. 9. Дослідження розвитку народної освіти у Катеринославській губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. показало, що в історії нашої вітчизняної освіти є чимало цінних елементів, які не втратили своєї актуальності сьогодні і які можна було б використати для оновлення сучасної школи в Україні. Серед напрямків теоретичного і практичного досвіду досліджуваного періоду, які можуть бути використані для вирішення завдань сьогодення, відзначимо наступні: співвідношення вивчення рідної та державної мов у всіх закладах освіти, створення державного стандарту освіти, перенесення акценту в управлінні освітою від центральних до місцевих органів самоврядування, залучення громадськості до управління освітою. Крім цього, слід більше уваги приділити проблемі організації шкіл для національних меншин, які мешкають на території України та у різних її регіонах. На порядку денному також стоять питання демократизації та гуманізації навчально-виховного процесу, зміцнення зв’язків з школами інших країн світу, зокрема української діаспори. Проведене дослідження не вирішує всіх аспектів проблеми. До основних питань, що потребують подальшого вивчення, ми відносимо визначення ролі духовенства у розвитку народної освіти на Катеринославщині і загалом в Україні, наступність початкової і середньої освіти, розвиток та проблеми організації освітніх закладів для вірмен та караїмів у губернії. | 