В результаті досліджень історії розвитку методологічних основ української суспільної географії протягом ХХ століття нами виконані всі поставлені завдання, що дозволило зробити певні висновки: 1. Вивчення особливостей розвитку поглядів на об’єкт та предмет суспільної географії, еволюції думок вчених стосовно її місця в системі наук та внутрішньої диференціації, у межах єдиного дослідження дає можливість виявити напрямки у розвитку науки, здійснити періодизацію становлення суспільно-географічної науки, дослідити структурні особливості розвитку методології суспільної географії в межах виділених етапів та напрямків за допомогою вивчення теоретичного доробку наукових шкіл чи окремих вчених. 2. Визначено, що історія суспільної географії – це наукознавча географічна галузь, яка вивчає особливості формування та закономірності розвитку суспільно-географічних ідей з метою неупередженої реконструкції перетворення наукового знання у часовому, просторовому та галузевому відношеннях. Тобто історія географії – це наука, яка вивчає еволюцію наукових ідей, діяльність наукових географічних шкіл або ж окремих учених з метою відтворення повної картини історії розвитку наукової думки, а також виявлення засад і закономірностей її розвитку. 3. Обґрунтовано методичну основу вивчення історії розвитку методологічних основ суспільної географії, яку складає саме джерелознавчий метод та відповідно методика виявлення, дослідження та використання суспільно-географічних джерел, що зводиться до джерелознавчої критики (аналітичної та синтетичної). Дослідження закономірностей поступу теоретико-методологічних основ вітчизняної суспільної географії також реалізовано в методиці вивчення наукових шкіл (напрямків) у суспільній географії, яка базується на використанні спеціальної оціночної таблиці та методиці пізнання ролі вченого у розвитку методології науки. 4. Доведено, що фундаментальною складовою історії географії як науки в процесі пізнання розвитку методологічних основ суспільної географії є географічне джерелознавство – спеціальна галузь географічних знань, яка вивчає походження географічних джерел, теорію і методику їх використання, структуру й функціонування джерельної бази географічної науки. 5. Досліджено, що розвиток методологічних основ української суспільної географії ХХ ст. позначився впливом ряду зовнішніх та внутрішніх факторів. Теоретичну основу для розвитку суспільно-географічної думки в Україні та розробки методологічних основ науки склали напрацювання провідних зарубіжних наукових шкіл, а також розвиток вітчизняних етнографії та статистики. Методологічні основи української національної географії вперше були розроблені С.Рудницьким в 1905р. у праці «Нинішня географія». Протягом 1920-х рр. минулого століття під впливом ідей Української національної революції та національного відродження періоду т.з. «українізації» відбулося становлення української наукової школи суспільної географії в межах окремих напрямків. Під впливом радянської тоталітарної системи теоретико-методологічні дослідження у 1930-х рр. були практично зведені нанівець, а більшість тогочасних українських вчених зазнали репресій. Протягом другої половини ХХ століття українська суспільна географія розвивалася у межах радянської районно-комплексної науки, а в 1990-х рр. відбулось становлення сучасної української суспільної географії. 6. В процесі дослідження розвитку методологічних основ української суспільної географії протягом ХХ ст. виділено наступні етапи: перший – 1905 – 1918 рр.; другий – 1918 – 1921 рр.; третій – 1921 – 1934 рр.; четвертий – 1935 – 1991 рр.; п’ятий – 1991р. – до наших днів. 7. В результаті аналізу розвитку методологічних основ суспільної географії в Україні виявлено територіальні аспекти в її функціонуванні протягом ХХ століття. Провідним науковим центром є м.Київ, де функціонує найбільша кількість наукових установ та сформувалося ряд наукових суспільно-географічних шкіл. Другу групу складають Львівський та Харківський центри, в яких працювали відомі економіко-географи, що створили власні наукові школи та розробили засадничі основи суспільної географії. Третя група включає Чернівецький, Одеський та Сімферопольський центри, що мають значні теоретико-методологічні напрацювання у сфері суспільно-географічної науки. Перспективними, окрім вищеназваних, у контексті подальшого розвитку теоретико-методологічних засад є наукові центри, віднесені до четвертої групи (Тернопіль, Луцьк, Вінниця, Луганськ, Кривий Ріг), розвивати такі дослідження повинні й центри п’ятої групи (Мелітопольський, Полтавський, Ніжинський, Дніпропетровський, Сумський, Херсонський, Ужгородський, Кам’янець-Подільський, Уманський, Кіровоградський). Що ж стосується центрів шостої групи (Донецьк, Запоріжжя, Житомир, Рівне, Чернігів, Миколаїв, Хмельницький, Черкаси, Івано-Франківськ), то суспільно-географічні дослідження тут мають бути започатковані в першу чергу на базі університетів, де університетська географія перебуває на стадії свого формування. 8. Дослідження історичних особливостей розвитку суспільно-географічної науки в Україні дозволило виокремити напрямки у розвитку методології науки та дослідити внесок окремих персоналій у формуванні методологічних основ суспільно-географічної науки: етногеографічний (В.Антонович, Ф.Вовк, В.Гнатюк, М.Драгоманов, М.Сумцов, П.Чубинський, І.Франко); комерційно-географічний (А.Архипович, В.Бажаєв, Б.Кістяківський); галузево-статистичний (К.Воблий, С.Остапенко, Я.Пілецький, О.Сухов, І.Фещенко-Чопівський); антропогеографічний (В.Геринович, М.Дольницький, М.Кордуба, В.Кубійович, В.Огоновський, С.Рудницький, О.Степанів); краєзнавчий (М.Андрусяк, В.Геринович, К.Дубняк, М.Кордуба, Ф.Матвієнко-Гарнага); український районний (К.Дубняк, І.Зільберман, Ф.Матвієнко-Гарнага, В.Садовський, А.Синявський, П.Фомін, М.Шраг, Р.Яновський); радянський районно-комплексний (Д.Богорад, О.Ващенко, П.Волобой, М.Волобуєв-Артемов, Л.Градов, О.Діброва, Я.Жупанський, Ф.Заставний, М.Ігнатенко, Л.Корецький, І.Кугукало, І.Мукомель, М.Паламарчук, М.Пістун, Ю.Пітюренко, В.Поповкін, І.Твердохлєбов, О.Топчієв, М.Фащевський, О.Шаблій та інші); сучасний суспільно-географічний (М.Багров, Г.Балабанов, А.Голіков, І.Горленко, В.Джаман, М.Дністрянський, А.Доценко, Я.Жупанський, О.Заставецька, С.Іщук, О.Любіцева, К.Мезенцев, В.Нагірна, Л.Нємець, К.Нємець, Я.Олійник, М.Паламарчук, М.Пістун, В.Руденко, І.Смирнов, А.Степаненко, О.Топчієв, М.Фащевський, О.Шаблій, Л.Шевчук, Б.Яценко та інші). |