У дисертації подано теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми вдосконалення механізмів державного регулювання регіонального ринку праці шляхом визначення теоретичних підходів, напрямів його вдосконалення. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення. 1. Розглядаючи еволюцію теорій ринку праці в узагальненому вигляді, можна дійти висновку, що вони розвивалися поступово і можуть бути згруповані у три напрями: класична модель функціонування ринку праці, в основі якої – пояснення причин виникнення безробіття зростанням заробітної плати; кейнсіанська модель пояснює причини безробіття занадто низьким рівнем споживчого та інвестиційного попиту; монетариська модель причинами безробіття визнає порушення рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили в різних сферах економічної діяльності. Порівняльний аналіз теоретичних підходів до проблем зайнятості, безробітття та державного регулювання ринку праці показав, що не всі економічні школи органічно включають у себе методологію державного регулювання. Необхідність жорсткого державного втручання в економіку відстоювали лише представники кейнсіанства. Сучасні методи регулювання ринку праці мають багато спільного з кейнсіанським інструментарієм: жорстка фіскальна політика, організація робочих місць і суспільно-громадських робіт під контролем держави, цільові державні інвестиції. В практиці використовуються інші методологічні підходи, пов’язані з обмеженням грошової маси в обігу, грошово-кредитними методами регулювання, законодавчими обмеженнями та інші заходи. 2. Запропоновано використовувати при аналізі ринкових аспектів трудових відносин поняття ринок праці у вузькому значенні у трьох сферах: у сфері зайнятості, у сфері незайнятості (безробіття), у сфері формування трудового резерву. Такий методологічний прийом може примирити судження про тісний або не тісний їх взаємозв'язок. При цьому пропонується використовувати у сфері зайнятості поняття «ринок праці», у сфері безробіття – «ринок робочої сили», а в сфері формування трудового резерву – «ринок трудових ресурсів». 3. Регулювання ринку праці на сучасному етапі економічного розвитку здійснюється через політику зайнятості. Визначено, що стратегія регулювання ринку праці повинна будуватися за такими чотирма принципами: підпорядкованість вимогам розвитку суспільства, економіки; пріоритетність заходів, які забезпечують соціально-політичну стабільність у суспільстві; створення економічних умов для гідного рівня добробуту людей; усунення або мінімізація нерівності в одержанні і збереженні роботи, рівня життя, що виникає з причин інвалідності, сімейних обставин і інших об'єктивних факторів тощо. 4. У загальній системі державного регулювання ринку праці поряд з макро- і мікрорівнем важливе місце займає регіональне регулювання. Склад елементів регулювання ринку праці на рівні регіонів вужче, ніж на загальнодержавному рівні. Частина напрямів регулювання здійснюється переважно на державному рівні: демографічна політика, зовнішньоекономічна політика (курс гривні, розміри митних зборів, ліцензії і квоти), основні напрями фінансово-кредитної політики. Порівняно з державним рівнем регіони можуть регулювати доходи, рівень життя, рівень пропозиції робочої сили в регіоні; демографічну якість населення (зниження захворюваності, травматизму, пияцтва, смертності працездатного населення), міграційні процеси. На регіональному рівні в інтересах ринку праці здійснюються програми житлового, транспортного і виробничого будівництва; цільове надання підприємствам дотацій, кредитів і податкових пільг (місцеві податки), спрямовані на підтримку і розвиток виробництва (робочі місця) у пріоритетних галузях. На регіональному рівні в багатьох випадках більш ефективні, ніж на загальнодержавному, заходи підтримки фермерства, індивідуального і малого бізнесу. Регіональне регулювання повинне не просто враховувати інтереси ринку праці, а й зробити їх рівними з іншими пріоритетами регіональної політики. Визначено основні ключові проблеми розвитку ринку праці на регіональному рівні: недостатня реформованість трудової сфери; зниження трудового потенціалу кваліфікованих і висококваліфікованих кадрів за рахунок скорочення виробництва в оборонно-промислових, аграрних комплексах, сільгоспмашинобудуванні, металургійному виробництві; тривале падіння попиту на робочу силу, дисбаланс між попитом та пропозицією робочої сили на ринку праці області; погіршення якісних характеристик робочих місць, збільшення серед них частки морально і фізично застарілих; недостатність інвестицій у нові технології; система державної професійної освіти; брак житла і низькі доходи населення; збереження селективного підходу при вивільненні робочої сили і прийомі на роботу залежно від статі, віку, національності, стану здоров'я; проблеми працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення; диференціація локальних ринків праці; наявність значних розмірів прихованого безробіття з яскраво вираженим сезонним характером у несезонних галузях; зниження мотивації до праці в значної частини безробітних; збільшення загальної заборгованості платників у Фонд зайнятості. 5. Рівень гостроти ситуації на ринку праці обумовлюється причинами безробіття, які є свідченням про рівень конкурентоспроможності окремих груп населення і, відповідно, про їх потенційний вплив на інноваційну роль трудового потенціалу. Середня тривалість незайнятості громадян становить майже два роки, що вкрай негативно впливає на якість трудового потенціалу, оскільки спричинює втрати кваліфікації працівників, соціально-психологічні проблеми, відсутність мотивації до повернення до зайнятості. Чисельність працівників, які вибувають з підприємств, перевищує чисельність осіб, прийнятих на роботу. Це притаманно більшості регіонів, а позитивні тенденції щодо перевищення чисельності прийнятих працівників відносно до тих, які вибули з підприємств, спостерігаються лише у Дніпропетровській області та м. Києві. 6. У межах дослідження вдосконалено методику визначення ефективності забезпечення зайнятості населення на основі структурно-логічної моделі, яка включає компаративний аналіз стану зайнятості, структурний аналіз заходів щодо сприяння зайнятості, багатофакторну оцінку ефективності заходів щодо сприяння зайнятості, позиціювання суб'єктів ринку праці за ефективністю забезпечення зайнятості за допомогою рейтинг-технології. Використання систем автоматизації для аналізу інформаційних потоків і оцінки реалізації функцій дало змогу інтерпретувати поняття інфраструктури ринку праці як сукупності організаційної, інституційної та інформаційної підсистем, що включають інститути сприяння працевлаштуванню, інформаційне забезпечення і механізми, які забезпечують адекватність попиту і пропозиції людського капіталу, реалізацію права на працю і соціальний захист найбільш ефективним способом. Інформаційна інфраструктура ринку праці є сукупністю інформаційних ресурсів і засобів інформаційної взаємодії, що забезпечує функціонування і розвиток інформаційного простору. 7. Виділено такі напрями вдосконалення інфраструктури ринку праці: врахування в інформаційній інфраструктурі організації взаємодії інформаційних потоків на основі процесних моделей служби зайнятості; створення аналітичних блоків у рамках автоматизованих інформаційних систем, на основі яких можливі моніторинг та оцінювання не лише стану ринку праці і зайнятості населення, а й ступеня його інформаційного забезпечення; вдосконалення організаційної інфраструктури за допомогою включення в процес працевлаштування віртуальних кадрових агентств на основі розробленої авторської моделі. 8. Обґрунтовано розвиток регіональної організації процесу працевлаштування шляхом впровадження мережі віртуальних кадрових агентств, що дасть можливість подолати інформаційну асиметрію попиту та пропозиції на регіональному ринку праці. Формування мережі віртуальних кадрових агентств в рамках удосконалення організаційної інфраструктури ринку праці дає змогу одержувати переваги порівняно з традиційними формами організації працевлаштування, а саме: скоротити трансформаційні витрати; збільшити кількість потенційних користувачів; оперативно надавати актуальну інформацію суб'єктам ринку праці в режимі реального часу з каналами зворотного зв'язку; створити високотехнологічні комунікації; збільшити географічний обхват послугами; зробити багатофакторний пошук. 9. Встановлено, що стан регіонального ринку праці характеризують в основному тільки кількісні його показники. Тому запропоновано в системі моніторингу регіонального ринку праці виділяти не тільки кількісні показники, а й якісні: рівень зареєстрованого безробіття та молодіжного безробіття; навантаження на одне вільне робоче місце; середня тривалість безробіття; питома вага тривалого та застійного безробіття; рівень працевлаштування службою зайнятості; рівень економічної активності населення регіону; рівень безробіття та середня тривалість безробіття, обчисленого за методикою МОП; рівень вимушеної неповної зайнятості; співвідношення невиплаченої та нарахованої до виплати заробітної плати; питома вага працівників, яким було нараховано заробітну плату в межах встановленого мінімального її рівня та в межах прожиткового мінімуму для працездатних; частка населення працездатного віку, яке зневірилося у пошуках роботи; частка кількості вибулих та прийнятих у % до середньооблікової кількості працюючих. 10. Запропоновано основні напрями вдосконалення моніторингу регіонального ринку праці: виділення об'єктів дослідження, що потребують додаткового вивчення на основі соціологічних опитувань; розробка основних показників для проведення досліджень; встановлення відповідальних органів за здійснення досліджень; пошук і виділення нових проблем, які потребують вивчення, з урахуванням поведінки населення. Запропоновано класифікацію заходів державного впливу на ринок праці відповідно до пріоритетів державного та ринкового механізму регулювання, які передбачають формування ринку праці, активне сприяння працевлаштуванню, переорієнтацію системи професійної освіти, організацію стимулюючих форм матеріальної підтримки. 11. На функціонування регіонального ринку праці значно впливає фактор недостатності або перекрученості інформації, тому єдиним способом боротьби з інформаційною асиметрією є підвищення рівня інформаційного забезпечення суб'єктів ринку праці. Для підвищення інформаційної забезпеченості суб'єктів ринку праці запропоновано систему показників, які формують у населення уявлення про ситуацію на регіональному ринку праці: показники безробіття; ціни угоди, які здійснюються на ринку праці, та альтернативні види доходів; показники, які характеризують співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці та умови угод на ринку праці; показники, які характеризують діяльність державної служби зайнятості. 12. До напрямів подальшого дослідження розвитку механізмів державного регулювання регіонального ринку праці належать: підвищення інформаційної забезпеченості суб'єктів ринку праці, впровадження мережі віртуальних кадрових агентств, створення сприятливих умов для активізації діяльності на регіональних ринках праці, створення різноманітних аналітичних систем забезпечення діяльності суб’єктів регіонального ринку праці, підвищення ефективності моніторингу держави за динамікою кон’юнктури на регіональному ринку праці. |
