Анотація до роботи:

Мармураш Л.П. Розвиток гуманістичної спрямованості педагогічної думки в епоху віхових культур Стародавнього світу та Середньовіччя. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. –Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. – Тернопіль, 2009.

Дисертація присвячена проблемі розвитку гуманістичної cпрямованості педагогічної думки в епоху віхових культур Стародавнього світу та Середньовіччя.

На основі науково обґрунтованих тенденцій (у прагненні до пізнання Логосу (Нусу); у стані нірвани; єднанні з Дао; слідуванні волі Божій) розвитку гуманістичної спрямованості педагогічної думки через епістему (спостереження), антропологічну рефлексію крізь епохи віхових культур Стародавнього світу систематизовано результати педагогічних поглядів у створенні принципово нової особистісно зорієнтованої концепції гуманістичної спрямованості, яка включає виокремлене аксіологічне поле цінностей окресленого періоду, основою якого є абсолютні цінності: Доброта, Любов, Мудрість, домінантні якості (благоговіння, самопожертва; терпіння, людяність і обов'язок, благородство, совісна воля, стриманість, смиренність, радість, довготерпіння, милосердя, лагідність, братолюбство; прощення, поступлення, повчання; праведність, чеснотність, мовчазність, скромність; знання прекрасного, першосущного, божественного; прощення – поступлення – повчання), методи самопізнання (екзистенційний, епістемологічний, синергетичний), засоби формування якостей: щоденна молитва, віра, богослужіння, покаяння, наслідування заповідей блаженств, споглядання, обряди, медитація.

Розкрито профетичний характер гуманістичної спрямованості педагогічної думки окресленого періоду, який репрезентує епістемічну проникливість, рефлексивно – креативну компетентність педагога, що здійснюється через самопізнання (пізнання в діалозі, в відображенні духовних цінностей), внутрішнє досягнення (свобода волевиявлення (вільний від гріха)), через синтез ціннісних орієнтацій (принцип суб’єкта (відношення педагога до власного існування); принцип суб’єкт - суб’єкта (відношення педагога до учнів); принцип цінності (релігійне відношення педагога до Бога) і реалізується у діяльності (у постійній інтерпретації).

1. Систематизація педагогічних поглядів на проблему розвитку гуманістичної спрямованості в епоху віхових культур Стародавнього світу і Середньовіччя показала, що в основі гуманістичної спрямованості педагогічної думки досліджуваного періоду є ідея, як вища форма пізнання Істини, яка виражає суб’єкт і спрямована на його самовизначення, самоідентифікацію; основною категорією виступає духовність; висхідними пунктами є прийняття ціннісних орієнтацій. Це спонукає особистість стати на шлях пізнання і зумовлює її перетворення.

2. На основі аналізу результатів вивчення літературних джерел, наукової літератури й особистісно осмислених епістемологічних знань визначено тенденції (у прагненні до пізнання Логосу (Нусу); у стані нірвани; єднанні з Дао; слідуванні волі Божій) через епістемологічну парадигму (в антропологічному вимірі плюс екзистенціональна свобода). З’ясовано, що в основі тенденцій лежать процеси навчання і виховання спрямовані на людиностановлення, станом якого є одухотворення, тобто вкладається в розум корисне і божественне. Епістемологічна парадигма включає пошук Істини, тобто ціннісної основи для самовизначення, що не піддається експериментальній перевірці. Важливість епістемологічної парадигми полягає у тому, що вона є ефективним засобом та метою осягнення педагогічного минулого, сьогодення, а також визначенням, моделюванням її перспективних форм. А тому має право на життя у сучасній освітній ситуації.

3. На шляху (трансценденії) розвитку «людини духовної» ми визначаємо сутність поняття «людська особистість» у контексті педагогічної думки епохи Середньовіччя. Особистість – духовно-матеріальне єство, створене Богом за своїм Образом і подобою і покликане до досконалості (через віру, що діє через любов) і наслідування заповідей «блаженства» – чеснот (які, дбайливо плекаючи, стають нашою другою натурою), й оновлення (протягом усього життя), зцілення покаянням, наукою розсудливості (постом), спогляданням (заповіддю, що торкається царини розуму), смиренномудреністю у пізнанні себе. Її метою і результатом є очищення від пітьми гріха як «просвітлення» Божественною благодаттю – аж до відновлення втраченої людиною богоподібності. На шляху стратифікації ми виділяємо ідею рицарського ідеалу, як шлях внутрішнього переосмислення, перетворення людини; шлях секуляризації визначає освітній ідеал, як гармонійне поєднання розумового, морального, естетичного, фізичного та трудового виховання.

4. В аксіологічних ідеях гуманістичної спрямованості (Піфагор, Сократ, Платон, Конфуцій, Будда, Чжуан-цзи, Василь Великий, Авва Доротей, Микола Кавасила, літописець Нестор, Кирило Турівський, мислителі Климент Смолятич та Данило Заточник, Августин Блаженний, «Махабхарата», «Рамаяна», «Біблія») визначено гармонійну загальнолюдську субстанцію, що орієнтується на абсолютні цінності (які включають у себе якості, що реалізуються засобами): Доброта (не має часових меж), Любов, Мудрість, спрямовані на людиностановлення, знаходження себе в іншому, пізнання себе, в якому людина виступає суб'єктом процесу виховання. Домінантними якостями виступають: благоговіння, самопожертва; терпіння, людяність і обов'язок, благородство, совісна воля, стриманість, смиренність, радість, довготерпіння, милосердя, лагідність, братолюбство; прощення, поступлення, повчання; праведність, чеснотність, мовчазність, скромність; знання прекрасного, першосущного, божественного; прощення – поступлення – повчання. Засобами формування Самопізнання виділені: щоденна молитва, віра, богослужіння, покаяння, наслідування заповідей блаженств, споглядання, обряди, медитація, духовне просвітлення, дотримання моральних правил. Методами Самовизначення стали: екзистенційний (різниця між добром і злом), епістемологічний (спостереження «чистого знання»), синергетичний (самоорганізації). Завдяки цьому особистість отримує здатність моделювати себе відповідно до високих ідеалів, забезпечуючи при цьому свою цілісність; прагне знайти найвищий сенс свого існування.

5. Нова доба витіснила гуманітаризм технічним раціоналізмом, в якому людина усвідомила себе богом світу і природи. На сучасному етапі людська особистість повинна утверджуватись через ідеї екзистенції, синергетики, епістеми, що поверне її культуру і суб'єктивність до життя. Тому профетичне значення гуманістичної спрямованості для педагога полягає у духовній потребі епістемологічного пізнання сакральних традицій, особистісному осмисленні та аналізі сакральної інформації, здатності здійснювати індивідуальний підхід до духовно-просвітницької діяльності у школі. Це передбачає інтеграцію педагога у соціокультурне середовище через формування педагогічного досвіду в одного із найвагоміших попередніх періодів, епохи віхових культур Стародавнього світу і Середньовіччя, на вивчення типологій педагогічних парадигм Заходу і Сходу, які мають духовну єдність, впровадження у навчальний процес пізнання шляхом епістеми.

6. Профетичний характер гуманістичної спрямованості педагогічної думки окресленого періоду репрезентує епістемічну проникливість, рефлексивно – креативну компетентність педагога, що здійснюється через самопізнання (пізнання в діалозі, в відображенні духовних цінностей), внутрішнє досягнення (свобода волевиявлення (вільний від гріха)), через синтез ціннісних орієнтацій (принцип суб’єкта (відношення педагога до власного існування)); принцип суб’єкт - суб’єкта (відношення педагога до учнів); принцип цінності (релігійне відношення педагога до Бога) і реалізується у діяльності (у постійній інтерпретації).

Здійснене дослідження свідчить, що гуманістична спрямованість педагогічної думки окресленого періоду залишається актуальною і потребує глибокого вивчення задля її використання в сучасному освітньому просторі. З метою запровадження запропонованого підходу до вивчення проблеми необхідними вважаємо проведення у вищих навчальних закладах семінарів, конференцій, введення спецкурсу «Гуманістична спрямованість майбутнього викладача». Основною метою такого спецкурсу є ознайомлення студентів з тенденціями розвитку гуманістичної спрямованості педагогічної думки окресленого періоду, із цінностями виховного процесу, профетичним значенням гуманістичної спрямованості педагогічної думки окресленого періоду для педагога на сучасному етапі.

Виконана робота не претендує на вичерпність в аналізі всіх аспектів окресленої проблеми, а тому залишає місце для подальших історико-педагогічних досліджень. Перспективними напрямками вважаємо: формування прийомів, методів педагогічної діяльності, основу яких складатиме епістемологічне пізнання.

Публікації автора:

І. Статті в наукових фахових виданнях

1. Мармураш Л. П. Ідеальна модель виховання особистості / Л.П.Мармураш // Наука і сучасність. Серія : Педагогічні науки: зб. наук. праць / Національний педагогічний ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К., 2002. – Т. 31. - С. 66–70.

2. Мармураш Л. П. Гуманістична спрямованість системи освіти в Європі періоду давнини / Л. П. Мармураш // Наука і сучасність. Серія : Педагогічні науки : зб. наук. праць / Національний педагогічний у-т ім. М.П.Драгоманова. – К., 2003. – Т. 37. – С. 66–71.

3. Мармураш Л. П. Проблема людини і її духовного виховання у середньовічній духовно-виховній моделі сходу / Л.П. Мармураш // Спеціалізація особистості. Серія : Педагогічні науки / Нац. Пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. – Київ, 2003. – Т. 21. - С. 28–35.

4. Мармураш Л. П. Релігійні освітньо-виховні домінанти : еволюція від сакралізації до секуляризації (епоха середньовіччя) / Л. П. Мармураш // Наукові записки ТНПУ ім. В. Гнатюка. Серія : Педагогіка. – Тернопіль, 2006. – № 1. – С. 92–97.

5. Мармураш Л.П. Стратифікаційні кодекси у виховній системі Середньовіччя / Л.П. Мармураш // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Серія : Педагогіка і психологія. – Вінниця, 2006. – № 17. – С.169–172.

6. Мармураш Л. П. Профетичне значення гуманістичної спрямованості педагогічної думки епохи віхових культур та середньовіччя для педагога на сучасному етапі / Л. П. Мармураш // Проблеми освіти / Інститут інноваційних технологій і змісту освіти ; [за ред. С. М. Ніколаєнко]. – Київ, 2008. – № 58, Ч. 2. – С. 23–27.

ІІ. Навчально-методичний посібник:

7. Мармураш Л.П. Розвиток гуманістичної освітньої парадигми від доби віхових культур стародавнього світу до пізнього середньовіччя : методичні рекомендації із історії педагогіки / Л. П. Мармураш. – Тернопіль : ТНПУ, 2008. – 176 с.

ІІІ. Матеріали конференцій:

8. Мармураш Л. П. Освіта та вихованння в контексті етико-педагогічної думки давнини та середньовіччя крізь виміри “східної” та “західної модифікації” / Л. П. Мармураш // Особистісно орієнтовані педагогічні технології у початковій освіті: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 4-5 трав. 2006 р. – Тернопіль, 2006. – С. 23–27.

9. Мармураш Л. П. Педагогічні засади минулого – основа для розробки нових напрямів навчально-виховного процесу школи / Л.П. Мармураш // Українська національна школа : стан та перспективи розвитку : матеріали обласної наук.-практ. конф., присвяченої 15 річниці прийняття Концепції української національної школи, 15 груд. 2006. – Тернопіль, 2006. – С. 23–25.

10. Мармураш Л. П. Педагогічна аксиологія класичної гуманітарної спадщини у процесах модернізації вищої освіти України / Л. П. Мармураш // Сучасні проблеми лінгвістичних досліджень і методика викладання іноземних мов професійного спілкування у вищій школі : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 31 трав. – 1 черв. 2007 р. / за ред. В. Т. Сулима, С. Н. Денисенко. – Львів, 2007. – Ч. 2. – С. 247–249.