Анотація до роботи:

Пархоменко О.Г. Розвиток голоценових грунтів Середнього Придніпров’я – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук зі спеціальності 11.00.04 – геоморфологія та палеогеографія. – Інститут географії НАН України. Київ, 2007.

Дисертацію присвячено визначенню трендів еволюції голоценових грунтів Середнього Придніпров’я. Досліджено генетичні профілі голоценових грунтів: 1) похованих під курганами, захисними валами давніх городищ (у порівнянні з фоновими грунтами за їх межами); 2) серіях грунтів, похованих в природних відкладах (переважно в заплавному алювії); 3) грунтах на місці давніх поселень людини у горизонтах залягання культурного шару. Застосовано комплекс методів: палеопедологічний (макро- та мікроморфологічний), грунтово-геохімічний, грунтово-археологічний; наведено результати визначення магнітної сприйнятливості, вмісту важких металів, радіовуглецевого датування та ін. Виявлено синхронність та різноспрямованість (моно- і полігенетичну) ліній еволюційного розвитку голоценових грунтів, тренди змін їх макро- і мікробудови на території дослідження. Визначено морфологічні і хімічні властивості (проградованість, збільшена потужність ґрунтового профілю, гумусованість, підвищений вміст фосфору тощо) культурних шарів та ознаки антропогенного впливу на грунти давніх поселень. Проведено реконструкції умов природного середовища голоцену.

У дисертації розв’язно важливе наукове завдання, що полягає у виявленні просторово-часових закономірностей розвитку голоценових грунтів в межах території Середнього Придніпров’я і має істотне значення для розвитку палеогеографії.

Результати дослідження еволюції голоценових грунтів і проведені реконструкції природних обстановок розвитку грунтів голоцену території Середнього Придніпров’я дали можливість зробити такі висновки.

1. Об’єктивне розчленування голоценових товщ, виявлення особливостей і закономірностей еволюції голоценових грунтів, швидкості і спрямування ґрунтоутворювального процесу, визначення умов формування ґрунтових тіл для подальших реконструкцій палеокліматичних і палеоландшафтних обстановок минулого можливі за результатами комплексних палеогеографічних досліджень. Діагностичні ознаки похованих грунтів (мікробудова, структура, форми агрегатів і міжагрегатних пор, розподіл заліза, мулу, типи новоутворень, співвідношення скелету і плазми) дають можливість встановити їх генезис. Абсолютний вік грунту встановлюється, а визначення етапів формування генетичних горизонтів профілів грунтів здійснюється з використанням даних радіовуглецевого датування. Дані щодо спрямування окремих процесів грунтоутворення доповнюються характеристикою гранулометричного складу відкладів. Грунтово-хімічні методи (визначення вмісту гумусу, фосфору, карбонатів) дають можливість з’ясувати питання стратиграфії грунтів, визначити тривалість та інтенсивність природних процесів грунтоутворення, виявити трансформацію їх під впливом діагенезу. Грунтово-геохімічні методи дозволяють визначити контури розміщення культурного прошарку давнього поселення тощо.

2. У межах Середнього Придніпров’я основними об’єктами дослідження історії голоценового педогенезу є: а) заплавні грунти, б) грунти поховані під курганами і захисними валами, в) грунти давніх поселень. Вони різняться за змістом палеопедологічної інформації. Грунти, поховані під заплавним алювієм, свідчать про коливання клімату і пов’язані з ними зміни процесів утворення грунтів та накопичення алювію; грунти, поховані під курганами і валами городищ – про стадії педогенезу і загальну його спрямованість протягом другої половини голоцену; грунти на місці давніх поселень – про спрямування антропогенних впливів на них та ландшафти в цілому.

3. Дані по окремих опорних і додаткових середньо- та пізньоголоценових розрізах грунтів заплав дають можливість зробити припущення про чергування етапів педо- і седиментогенезу. Подібність у хронології формування заплавних грунтів протоки Любич та річок центру Руської рівнини свідчить про синхронність їх утворення. Вона виявлена за багатьма розрізами заплав регіону і пояснюється змінами клімату протягом голоцену. Аналіз результатів по Ірпеню та Літках, обгрунтованих даними радіовуглецевого датування, дав можливість зробити припущення про наступні інтервали часу формування грунтів: верхній грунт формувався за останні століття, другий – 1800-2700 років тому, третій – 3000-5000 років тому. Нами підтверджено, що грунти досліджених заплав формувалися у мікроетапи голоцену hl_c1⁴, hl_c1², hl_b2⁶, hl_b2⁴, hl_b2², hl_b1⁴, перешаровані між собою прошарком алювію мікроетапів hl_c1⁵, hl_c1³, hl_c1¹, hl_c1⁴, hl_b2⁵, hl_b2³, hl_b2¹, hl_b1⁵. Періоди накопичення алювію і поховання грунтів відповідають періодам похолодання та зволоження, а періоди утворення грунтів заплав – періодам посушення та зменшення зволоження клімату.

4. Дані порівняльного аналізу генетичного профілю грунтів, похованих під курганами та валами городищ, із профілем фонових грунтів свідчать про етапність природної (у грунтах під курганами, валами давніх городищ) та антропогенної еволюції ландшафтів (у грунтах давніх поселень). При цьому похований та фоновий грунти різняться між собою (розрізи біля сс. Круглик, Бучак, Рожана Криниця, Моринці, Шарин, Мотронинське городище), тобто має місце полігенетична еволюція розвитку грунтів. В іншому випадку грунти можуть бути подібними (курган Лядвига, розрізи біля сс. Дзензелівка, Тальянки, Малополовецький археологічний комплекс, Більське городище) – це моногенетична еволюція розвитку грунтів. Проявляється просторова диференціація виявлених еволюційних змін грунтів. Антропогенні зміни грунтів знайшли відображення у їх морфологічних, хімічних властивостях (проградованість, збільшена потужність ґрунтового профілю, гумусованість, підвищений вміст фосфору тощо), що виявляється на археологічних об’єктах при порівнянні їх із фоновими, незміненими грунтами території Середнього Придніпров’я. Збільшення потужності грунтів пов’язане з привнесенням мінерального матеріалу людиною (7-8% на поселеннях енеоліту, до 54% – середньовіччя).

5. Мікроетапність у другій половині голоцену є однією з найважливіших рис розвитку природи в цілому та грунтів у цей час. Прояви мікроетапності педогенезу виявлено в субаеральних грунтах другої половини середнього (суббореальний) і пізнього (субатлантичний періоди) голоцену на території Середнього Придніпров’я під курганами та валами епохи бронзи й раннього залізного віку. В середньому голоцені (6-5 тис. років тому) відбулося потепління клімату (формувалися профілі чорноземних грунтів); у пізньому голоцені (післяскіфський час, субатлантичний період) це потепління змінилося похолоданням, що призвело до експансії лісових масивів на степові ділянки і спричинило трансформацію чорноземів у текстурно-диференційовані грунти (дерново-підзолисті, сірі лісові тощо). Останнім часом, внаслідок поширення опосередкованого антропогенного впливу на природу (як правило, вирубування лісів), спрямованість голоценового педогенезу є інверсійною. Свідченням цього – наступання степових ділянок на лісові, зміна сірих лісових грунтів на чорноземи (розріз біля сіл Шарин і Григорівка – багатошарового поселення Рожана Криниця).

6. Результати дослідження голоценових грунтів під курганами й валами епохи бронзи та раннього залізного віку в археологічних розрізах у межах території Середнього Придніпров’я свідчать про зональну спрямованість педогенезу в другій половині голоцену. Педогенез суббореального і початку субатлантичного періодів розвивався в умовах більшої участі степових ценозів (більш посушливий клімат). У суббореалі (SB) в лісостеповій частині регіону дослідження завершується формування профілів чорноземів (розрізи біля сс. Круглик, Шарин, Добрянка), що відбувалося під степовою або лучно-степовою рослинністю. В пізньоскіфський час (2500-2300 років тому) на території багатьох із досліджених об’єктів грунти трансформуються у чорноземи опідзолені, сірі лісові або дерново-слабопідзолисті. В першому варіанті грунти, поховані під валом і курганом, у порівнянні з фоновим грунтом подібні між собою (чорнозем – чорнозем), або ж в іншому – відрізняються: (а) чорнозем – сірий лісовий грунт, (б) темносірий – сірий лісовий грунт. Особливості давніх різновікових грунтів різних мікроетапів та реконструкція палеоприродних обстановок минулого слугує основою для прогнозів змін грунтоутворення і природи в цілому.

Публікації автора:

1. Александровський О., Пархоменко О., Ковалюх М. Динаміка розвитку грунтів заплави р. Ірпінь у голоцені. //Фізична географія та геоморфологія. Київ: ВГЛ Обрії. – 2004. - Вип.46. – Т.2. – С. 13 – 18. (Особистий внесок: макроморфологічний опис грунтів).

2. Герасименко Н.П., Матвіїшина Ж.М., Пархоменко О.Г. Ландшафтно – кліматичні зміни голоцену у Середньому Придніпров’ї відображені у стадійності розвитку грунтів. // Фізична географія та геоморфологія. – К.: ВГЛ Обрії. – 2005. – Вип. 47. – С.93 – 100. (Особистий внесок: мікроморфологічний аналіз палеогрунтів долини р. Ірпінь).

3. Матвіїшина Ж.М., Пархоменко Ж.М., Куштан Д. П. Вивчення голоценових відкладів археологічного пам’ятника давнього поселення біля с. Шарин на Черкащині // Географія і сучасність: Зб. наук. праць Нац. пед. ун-ту імені М.П. Драгоманова. – Серія 4. – 2005. Вип. 14. – С. 86-93. (Особистий внесок: мікроморфологічний аналіз грунтів).

4. Матвіїшина Ж.М., Пархоменко О.Г., Петрашенко В.О. Палеопедологічні дослідження багатошарової археологічної пам’ятки природи й етнографії “Рожана Криниця” на Черкащині // Географія і сучасність. Зб. наук. праць Нац. пед. ун-ту імені М.П. Драгоманова. – К.: Вид-во Нац. пед. ун-ту імені М.П. Драгоманова Серія 4 – 2006. Вип. 15. – С. 35-46. (Особистий внесок: польові дослідження, аналіз даних мікроморфологічного і гранулометричного складу відкладів).

5. Матвіїшина Ж.М., Пархоменко О.Г., Лисенко С.Д. Археологічні пам’ятки Київщини і природні умови проживання людини з пізнього палеоліту // Київський географічний щорічник. Наук. зб. – К.: КВ УГТ. – 2006. Вип. 6. – С. 82-101. (Особистий внесок: польові дослідження, опис грунтів).

6. Пархоменко О.Г. Результати дослідження голоценових грунтів на археологічних пам’ятках Середнього Придніпров’я // Фізична географія та геоморфологія. – К.: ВГЛ Обрії. – 2006. – Вип. 51. – С. 152-156.

7. Пархоменко О.Г. Мікроморфологічні особливості голоценового педогенезу заплави протоки Ратна (пониззя Десни) // Географія і сучасність: Зб. наук. праць Нац. пед. ун-ту імені М.П. Драгоманова. – Серія 4. – 2006. – Вип. 16. – С. 57-62.

8. Матвіїшина Ж.М., Пархоменко О.Г. Педогенез та етапність формування голоценових відкладів на заплаві нижньої Десни (на матеріалах розрізів заплави протоки Любич) // Наук. віс. Чернівецького Нац. ун-ту: Зб. наук. праць. Біологія. – Чернівці: “Рута”, 2005. – Вип. 251. – С. 57–62. (Особистий внесок: мікроморфологічний аналіз, схема узагальнення даних).

9. Матвіїшина Ж.М., Пархоменко О.Г. Голоценові грунти давніх поселень на Полтавщині (на прикладі Бєльського городища) // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 160-річчю з дня народження В.В. Докучаєва .– Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка. – 2006. – С. 103–109. (Особистий внесок: порівняння профілів похованих грунтів із сучасним).

10. Матвиишина Ж.Н., Пархоменко А.Г. Голоценовые почвы Киевщины // Проблемы древнего земледелия и эволюции почв в лесных и степных ландшафтах Европы: материалы Междунар. науч. семинара; Белгород: Изд-во БелГУ. – 2006. – С. 98–105. (Особистий внесок: польові дослідження, матеріали по конкретних ключових ділянках).

11. Пархоменко О.Г. Грунт як індикатор змін ландшафтів території Середнього Придніпров’я // Матеріали наукової конференції “Молоді науковці – географічній науці”– К.: ВГЛ “Обрії”. – 2006.– С. 152–153.