Аналіз процесу підготовки і проведення спеціальних операцій у збройних конфліктах після Другої світової війни по знищенню і роззброюванню іррегулярних (повстанських) формувань дозволяє зробити ряд висновків, врахування яких у наступному могло би істотно полегшити рішення задач, аналогічних тим, що довелося вирішувати в минулому. Перше. В основі виникнення збройного конфлікту лежить поступове загострення різних протиріч (політичних, територіальних, економічних, міжнаціональних і ін.). У своєму розвитку він перетерплює кілька етапів (зародження, загострення, криза), що дозволяє зробити процес дозволу конфлікту керованим. Його дозвіл - загальнодержавна задача, а не тільки військових. Вона повинна зважуватися застосуванням комплексу дипломатичних і військових мір. Використання всього арсеналу мирних засобів з опорою на військову міць дозволяє запобігти конфлікт на ранній стадії. Основним вузьким місцем в організації запобігання конфлікту залишається відсутність, непогодженість, а часом і суперечливість існуючого законодавств. Друге. При ухваленні рішення на вирішення будь-яких кризисів силовими методами були допущені деякі прорахунки військового характеру. Приймаючи рішення на проведення військової операції, необхідно було зробити правильні висновки про реальний стан з'єднань і частин Збройних Сил; чітко визначити мету і конкретні задачі дій загальновійськових підрозділів та інших силових структур. При визначенні термінів підготовки і проведення операцій по роззброюванню іррегулярних збройних формувань був допущений явний прорахунок в оцінці військового потенціалу супротивника, морального духу бойовиків, а також у виборі часу року для проведення операції. Третє. З метою вирішення збройного конфлікту в специфічних умовах, необхідне створення об'єднаного (зведеного) угруповання військ (сил), посиленого у випадку загострення боєздатними з'єднаннями, призначеними для виконання раптово виникаючих задач, спеціальними оперативними формуваннями Внутрішніх військ МВС, СБ, ПВ і МЧС. По своїм цілям, задачам, складу що залучається, засобам, способам дій, застосування об'єднаного угруповання може здійснюватися у формі спільної операції Сухопутних військ і інших сил і засобів. Мета цієї операції - недопущення переростання вогнищ напруженості в збройний конфлікт і запобігання їх на ранній стадії, а також локалізація району конфлікту спільними зусиллями військ (сил) усіх силових структур за підтримкою їхніх дій органами центрального і регіонального керування державної влади. Ціль може досягатися виконанням ряду задач військового характеру. До основного з них відносяться: ведення розвідки і психологічної боротьби; охорона й оборона важливих і державних і військових об'єктів; демонстрація військової сили і рішучих дій; боротьба з агентурою, ДРГ і бандформувань в межах смуги відповідальності; забезпечення суспільної безпеки і правового режиму надзвичайного стану; проведення аварійно-рятувальних і інших першочергових життєвозабезпечуючих заходів для надання допомоги постраждалому місцевому населенню. Керування військами (силами), що беруть участь у припиненні і ліквідації збройних конфліктів повинні здійснювати відповідні командні кадри. У залежності від обстановки, що складається, керування угрупованням військ може здійснюватися спеціально створюваним командуванням з об'єднаним штабом. До складу цього командування й об'єднаного штабу повинні включатися представники командування і штабу всіх силових міністерств і відомств. У випадку неуспіху спільної операції здійснюється перехід до воєнних дій загальновійськових з'єднань і частин із властивими ним формами воєнних дій. Як показало дослідження, у ході операції виявився ряд оперативних задач, виконання яких планувалося на визначений період ведення бойових дій. Розробка способів виконання цих задач (ведення розвідки, збір даних обстановки, їхня оцінка, прийняття рішень, планування, організація оперативного маскування, визначення форм маневру і вибір способу вогневої поразки) є визначеним досягненням у розвитку теорії і практики ліквідації збройних конфліктів. Цей досвід може бути використаний при виникненні подібних ситуацій в інших регіонах. Четверте. Бойові дії виявили серйозні недоліки в підготовці частин і підрозділів. Одиночна підготовка солдатів і сержантів не відповідала вимогам сучасного бою. У ході операцій позначилася ненавченість молодих солдатів і сержантів, особливо діям у великих містах. Допускалися прорахунки в застосуванні бронетанкової техніки і техніки ППО СВ у місті. Основні причини полягали в недосконалості програм навчання, невиправданої економії матеріальних засобів (боєприпасів, моторесурсів, техніки, пального і т.д.). Виявилися недоліки й у підготовці офіцерів. Особливо це стосувалося тих з них, що тривалий час проходили службу в частинах скороченого складу і кадру. Більшість з них слабко володіли зброєю свого підрозділу і виявилися не готові до керування підлеглими в екстремальних умовах при ліквідації збройних конфліктів. У роботі командирів і штабів найчастіше спостерігалося прагнення застосовувати в бої класичні форми і способи ведення бойових дій без обліку специфіки ТВД і тактики дій супротивника. Виявлялися недоліки в організації взаємодії і всебічного забезпечення. Досвід бойових дій показав, що в сучасних умовах не тільки операція, але і бій здобуває міжвидовий характер П`яте, досвід підготовки спеціальних операцій дозволив визначити ряд відповідних дій при їх проведенні. Це, насамперед: Протидиверсійні спеціальні дії (спрямовані на те, щоб не допустити проникнення диверсійних загонів та груп НЗФ у тил діючої армії та в глибину своєї території, знешкодити їх, запобігти порушенню керування військами, роботи органів тилу, постачанню військ. Головну роль у вирішенні цього завдання відігравали ВВ МВС та структури спецслужб. Їм активно сприяли з’єднання та частини СВ і ПДВ). Протирозвідувальні спеціальні дії (мали за мету позбавити НЗФ отримання даних про положення та стан військ, плани та замисли командування, місця розташування пунктів управління, вузлів зв’язку, тилових частин та установ. Важливу роль в цьому відігравала служба РЕБ, радіоперехоплення, маскувальні заходи щодо введення противника в оману). Протипартизанські спеціальні дії (спрямовані на розгром терористичних, бандитських формувань, знищення їх центрів та баз, знищення керівного складу, сковування маневру та позбавлення можливості НЗФ діяти в тилу урядових військ, здійснювати нальоти, влаштовувати засідки, мінувати дороги та об’єкти, проводити підриви споруд. Інформаційно-психологічні спеціальні дії (спрямовані на протидію пропаганді НЗФ і разом з тим на зміцнення морально-психологічного забезпечення операції, підвищення боєготовності військ, мобілізацію особового складу на боротьбу з тероризмом та бандитизмом). Пошуково-рятувальні спеціальні дії (мали за мету пошук та повернення у розташування своїх військ військовослужбовців, а також інших громадян, які потрапили у контрольовані бойовиками райони, захоплених у полон, захоплених у якості заручників. На це ж були спрямовані і спеціальні дії щодо забезпечення внутрішньої безпеки громадян та громадян іноземних країн). Забезпечуючі спеціальні дії (спрямовані на надання гуманітарної допомоги населенню звільнених від бойовиків районів, ліквідацію наслідків стихійних лих, здійсненню карантинних заходів, розмінування місцевості, прочісування (“зачистку”) місцевості та населених пунктів від бандитів). Шосте, проведений аналіз ходу підготовки та ведення спеціальних операцій дозволяє визначити наступні їх типи, при цьому в основу класифікації покладено характер дій. Розвідувальні спеціальні операції. Мета операції: здобування, обробка та скрита передача розвідувальних даних. Способи дій: спостереження; підслуховування; перехват переговорів противника, що ведуться за допомогою технічних засобів зв’язку; пошук об’єкта у заданому районі. Розвідувально-диверсійні спеціальні операції. Мета операції: захват полонених, документів, зразків озброєння, бойової та іншої техніки, оснащення та апаратури. Способи дій: улаштування засад; проведення набігів та нальотів; проведення рейдів; здійснення інших спеціальних заходів. Диверсійні спеціальні операції. Мета операції: нанесення противнику шкоди шляхом знищення чи виводу з ладу об’єктів ядерного нападу та інших об’єктів сухопутних військ, ВПС, ППО, ВМС, пунктів управління, важливих промислових об’єктів. Способи дій: улаштування засад; проведення набігів та нальотів; проведення рейдів; проведення диверсій (підрив, підпалення, зруйнування, виведення із ладу об’єктів). Психологічні спеціальні операції. Мета операції: зміцнення у потрібному напрямку поведінки та емоційних установок військовослужбовців та цивільного населення противника щодо визначених воєнно-політичних та інших питань; протидія пропаганді протидіючої сторони серед своїх військ та населення шляхом деморалізації та дезорієнтування особового складу збройних формувань противника; схилення до припинення опору, дезертирства, здачі у полон, формування у місцевого населення благочинного відношення до української армії. Способи дій: розповсюдження друкарської, аудіо- та відеопродукції, радіо- та телеінформації за допомогою гучномовних та інших станцій; особисте спілкування спеціалістів психологічних операцій з військовополоненими та цивільним населенням, у тому числі і в тилу противника. Інформаційні спеціальні операції. Бойові дії ведуться на тільки у фізичному, а і у інформаційному просторі, що дозволяє розглядати інформаційну спеціальну операцію складовою частиною тактики інформаційної боротьби. Цілі операції можуть бути різноманітні, але головною з них є доведення до противника такої інформації, використовування якої призведе до хибних рішень, що зменшують напруженість конфліктної ситуації, бойові можливості його військ. Сьоме, практикою бойових дій була вироблена нова форма оперативних дій – сумісна спеціальна операція. На відміну від звичайних умов, коли оперативним об’єднанням призначалася суворо визначена смуга дій, виникла необхідність визначати їм операційні зони, в яких створювалися зведені оперативно-тактичні угруповання військ для дій по напрямках. В свою чергу, для з’єднань і частин призначались зони відповідальності. Восьме, дослідження показало, що бойові дії в спеціальних операціях мали напівпартизанський маневровий характер, не позначений у статутах. І тому звичайна піхота вимушена була воювати за методикою спецназу – особливо в містах та горах, що вимагало повної перебудови як організаційно-штатної структури військ так і системи їх підготовки (оперативної та бойової). Боротьба з НЗФ у відриві від базових районів на віддалених (нерідко ізольованих) напрямках примусила створювати зведені загони за цільовим призначенням, основу яких складав батальйон, підсилений артилерією, танками, саперами, вогнеметниками та підтримуваний авіацією. У важкодоступній місцевості значно підвищилась роль високомобільного компоненту – тактичного повітряного десанту. Суттєво збагатились форми та способи тактичних дій. Зокрема, основу наступального бою стали складати ударно-вогневі дії в специфічних формах, де не використовувалися позиційні методи протиборства. Новими елементами бойового порядку частин у збройних конфліктах стали: військові маневрові, ударно-вогневі, винищувальні, протидиверсійні, вертолітно-рейдові групи, бронегрупи та рухомі групи мінування на вертольотах. Дев`яте, бойові дії виявили серйозні недоліки в підготовці частин і підрозділів. Одиночна підготовка солдатів і сержантів не відповідала вимогам сучасного бою. У ході спецоперацій позначилася ненавченість молодих солдатів і сержантів, особливо діям у великих містах. Допускалися прорахунки в застосуванні бронетанкової техніки і техніки ППО СВ у місті. Основні причини полягали в недосконалості програм навчання, невиправданої економії матеріальних засобів (боєприпасів, моторесурсів, техніки, пального і т.д.). Виявилися недоліки й у підготовці офіцерів. Особливо це стосувалося тих з них, що тривалий час проходили службу в частинах скороченого складу і кадру. Більшість з них слабко володіли зброєю свого підрозділу і виявилися не готові до керування підлеглими в екстремальних умовах. У роботі командирів і штабів найчастіше спостерігалося прагнення застосовувати в бою класичні форми і способи ведення бойових дій без обліку специфіки ТВД і тактики дій супротивника. Виявлялися недоліки в організації взаємодії і всебічного забезпечення. Досвід бойових дій в Афганістані і Чеченській Республіці показав, що в сучасних умовах не тільки операція, але і бій здобуває міжвидовий характер. Десяте, досвід застосування з'єднань і частин у воєнних конфліктах висвітив цілий ряд проблем, зв'язаних з необхідністю удосконалювання організаційно-штатної структури військ, особливо частин і підрозділів усіх видів забезпечення. Її недосконалість позначилася на організації і забезпеченні керування та зв'язку, на роботі органів керування, сил і засобів технічного забезпечення. Не вдалося цілком вирішити питання керування розвідкою загальновійськових з'єднань і частин у зв'язку з відсутністю в дивізіонному комплекті рот радіо- і радіотехнічної розвідки і необхідних засобів зв'язку. Одинадцете, практика бойових дій проти бойовиків показала, що у ході воєнних дій застосовувався різний арсенал тактичних прийомів. З'являлися нові прийоми, обумовлені місцевими умовами і характером бойових дій супротивника. Особлива увага приділялася застосуванню елементів військової хитрості, здійсненню заходів щодо оперативного і тактичного маскування. Уявляється, що матеріали проведеного дослідження можна використовувати при переробці статутних документів, розробці рекомендацій військам, у системі командирської підготовки і підготовці військ, у навчальному процесі військових інститутів і академій. | 