1. Інвестиціями слід вважати вкладення реальних і фінансових активів у виробничу, підприємницьку й іншу діяльність з метою організації і розширення виробництва, робіт, послуг та одержання прибутку (доходу) або інших соціально значущих результатів. 2. В Закон України "Про режим іноземного інвестування” слід внести зміни щодо кількісного визначення прямих іноземних інвестицій з рівня 10% до 25% участі в статутному капіталі, оскільки цей рівень надає реальні можливості здійснювати контроль над підприємством, як і передбачено Законом України “Про господарські товариства”. У міру подальшого розвитку фондового ринку, більшої диверсифікованості акціонерних капіталів, реформування основ діяльності підприємств запропонована кількісна характеристика інвестиційної участі має бути корегованою. 3. Проведено аналіз міжнародних відносин і виявлено тенденції їх розвитку. Міжнародне виробництво як механізм постачання товарів і послуг на іноземні ринки відіграє більш важливу роль, ніж міжнародна торгівля. Міжнародне співробітництво стає важливим засобом реалізації великих наукових проектів, а в результаті постійного росту вартості досліджень і скорочення бюджетного фінансування науки, таке співробітництво стає просто необхідним і єдино вірним з економічної й соціальної точок зору. Прямі іноземні інвестиції є найважливішим чинником глобалізації сучасної світової економіки. Їхня роль тісно пов'язана з діяльністю ТНК і формуванням міжнародного виробництва. 4. Досліджено вплив прямих іноземних інвестицій на економіку країни-одержувача. Виявлені фактори як позитивного так і негативного впливу прямих іноземний інвестицій на розвиток економіки країни, в зв’язку з чим обґрунтовано необхідність регулювання інвестиційних потоків, і особливо на глобальному рівні. 5. Основними ознаками міжнародних агропромислових торгово-економічних відносин є такі: в основі міжнародних агропромислових торгово-економічних відносин лежать поділ праці і міжнародний обмін; конкуренція більш жорстка ніж внутрішньонаціональна; функціонує світовий сільськогосподарський фінансовий ринок; збільшуються міждержавні потоки сільськогосподарської робочої сили; зростає роль інформаційного забезпечення й інтелектуальної власності; наявні власна інфраструктура, спеціальні інститути; схильність до монополізації; залежність від міжнародного, регіонального, державного втручання, регулювання. 6. Зараз в світі існує два основних напрями державного регулювання зовнішньоторговельної політики: політика вільної торгівлі і протекціонізм. Проведення політики вільної торгівлі дає можливість одержати найбільшу вигоду від міжнародного економічного обміну на сам перед країнам економічно більш розвинутим. Протекціонізм сприяє розвитку в країні визначених галузей виробництва, а в аграрних країнах часто є необхідною умовою індустріалізації. Однак, застосування цієї політики надто довго може призвести і призводить до економічного застою, оскільки за відсутності іноземної конкуренції падає зацікавленість вітчизняних підприємців у підвищенні технічного рівня й ефективності виробництва. 7. З метою здійснення державного регулювання зовнішньої торгівлі сільськогосподарською продукцією використовується арсенал різноманітних засобів (методів) зовнішньої торгової політики, під якими розуміються державні заходи щодо зовнішньоторговельного регулювання. При усьому своєму різноманітті методи зовнішньоторговельної політики можуть бути, на наш погляд об'єднані в дві великі групи. До першої входять адміністративні заходи регулювання, що являють собою пряме втручання в економічні відносини. Виконання державних вимог забезпечується силою державної влади. Вимоги підрозділяються на три основні групи: заборона, дозвіл і примус. Другу групу утворюють інструменти економічного характеру, що регулюють динаміку, обсяг, структуру та географію зовнішньоторговельних потоків, тобто впливають на об'єкт зовнішньоторговельної політики побічно (через вартісний фактор). Цей інструментарій, порівняно з адміністративними методами, є кращім варіантом регулювання зовнішньоекономічної діяльності. 8. Державне регулювання агропромислового виробництва є одним з найбільш пріоритетних напрямів аграрної політики в розвинутих країнах. Проведений аналіз показав, що державна підтримка АПК в економічно розвинених країнах світу включає здійснення таких заходів: підтримка доходів виробників; цінове втручання; компенсація платежів; сприяння розвитку ринку; сприяння розвитку виробничої інфраструктури; здійснення регіональних програм; макроекономічна політика. 9. Нестача власних коштів, різке скорочення довгострокового кредитування і бюджетної підтримки призвели до припинення нормальної інвестиційної діяльності в сільському господарстві. Обсяг інвестицій за 1991-1995 роки скоротився більш ніж у 10 разів, що зруйнувало відтворювальний процес, підірвало навіть просте відтворення. Участь у СОТ, на нашу думку, стане важливим стимулом прискорення економічного розвитку України, подальшого закріплення процесів реформування. Українське законодавство має бути гармонізоване з відповідними положеннями СОТ до моменту приєднання до нього. В економічне життя України доцільно впровадити багаторічний досвід, накопичений міжнародним співтовариством у регулюванні ринкової економіки, але з урахуванням специфіки вітчизняних економічних, політичних і інших умов. 10. Державне регулювання всього комплексу зовнішньоекономічних зв'язків треба підняти до сучасного світового рівня. Без цього кроку успішна реалізація прогресивних економічних реформ у країні навряд чи може бути можливою. При проведенні переговорів про приєднання України до СОТ українська держава повинна чітко визначити національні економічні інтереси і пріоритети, межі поступок і умови, що гарантують національну економічну безпеку, не допустити одностороннього відкриття українських ринків, невиправданих поступок, добиватися визнання того, що деякі галузі сільського господарства країни мають переваги (насамперед - це великі масштаби і низькі витрати виробництва), що дає можливість експортувати товари за конкурентоздатними цінами і відчутно впливати, на формування рівня цін на світовому ринку. Не менш важливо відстояти право України на економічно обґрунтований протекціонізм та право на підтримку сільського господарства в перехідний період. 11. В цілому сільське господарство України буде негативно реагувати на посилену інтернаціоналізацію. Однак різні галузі відчують це по-різному. Більшість галузей тваринництва будуть значною мірою неконкурентоспроможними. Більш сприятливе становище можливе в зерновому господарстві та виробництві олійних культур. На сільське господарство буде негативно впливати збільшення експорту і ріст цін на енергоносії, а також на сталь унаслідок наближення українських цін до світового рівня та значно більшої енерго- і металоміскості українського сільського господарства порівняно з західним. 12. Політика залучення іноземних інвестицій повинна відповідати певними вимогам і умовам, що покликані закласти основу стійкого припливу капіталу. Серед них можна виділити наступні: стабільність законодавства; введення конкурентоздатного рівня податків, тарифів і пільг; наявність гнучкої фінансової політики; однозначність компетенції державних органів при вирішенні питань іноземних інвестицій; розробку порядку залучення приватних інвесторів; забезпечення коштів як державних, так і приватних на конкурсній основі; організацію комплексної системи страхування інвестицій від некомерційних ризиків; розробку державної програми і створення спеціальних інститутів по поверненню вивезеного з України капіталу. 13. Головним завданням держави на сучасному етапі розвитку української економіки є структурна перебудова з метою забезпечення економічного росту, виходу на траєкторію стійкого розвитку і досягнення конкурентоздатності на світовому ринку. Відповідно до цього як пріоритетні для залучення і використання іноземних капіталовкладень доцільно виділити такі напрями: освоєння незадіяного науково-технічного потенціалу та розвиток наукомістких виробництв; нарощування експортного потенціалу; забезпечення імпортозаміщення. 14. Політика залучення іноземних інвестицій має включати: системний аналіз результатів соціально-економічного розвитку; визначення стратегічних цілей і завдань, виходячи з реальної обстановки в країні з урахуванням зовнішніх і внутрішніх умов; конкретизацію умов державного і регіонального рівнів, що можуть негативно вплинути на розробку і реалізацію політики залучення іноземних інвестицій; розробку політики залучення іноземних інвестицій (стратегічний рівень); визначення завдань учасників політики залучення іноземних інвестицій; розробка програми залучення іноземних інвестицій; реалізацію програм з урахуванням можливих корегувань та аналіз їх ефективності; розробку “наглядової” системи, координації і контролю за процесом досягнення кінцевих результатів; проведення аналізу отриманих відхилень і прийняття управлінських рішень по корегуванню стратегії. 15. Основними завданнями в галузі ефективного залучення іноземних інвестицій повинні стати: розробка науково-обґрунтованої і практично корисної політики залучення іноземних інвестицій, що має бути однією зі складових елементів системи державної економічної політики, а також технологічно правильне узгодження дій державних органів по створенню сприятливих, економічних і правових умов для залучення іноземного капіталу в народногосподарський комплекс країни; удосконалення системи державного регулювання іноземних інвестицій, що дозволить забезпечити їх залучення й ефективне освоєння; законодавче і нормативне врегулювання відносин, спрямованих на створення системи страхування інвестицій в Україні. |