У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що дістає вияв в розвитку дистанційного навчання у вищій школі країн Європи та Північної Америки, визначено його провідні ідеї і тенденції та частково впроваджено їх у вітчизняну педагогічну практику. Отримані в процесі дослідження результати свідчать про досягнення мети, вирішення поставлених завдань, підтвердження гіпотези та дають підстави зробити такі висновки: 1. Аналіз джерельної бази з проблеми дослідження свідчить, що опрацьовану зарубіжну літературу з дистанційного навчання умовно можна розподілити за 10 напрямами: 1) історія розвитку дистанційного навчання; 2) теоретичні аспекти ДН; 3) організація ДН (організаційна структура, види зв’язку із студентами, оцінювання навчальних матеріалів, програм, студентів); 4) апаратне і програмне забезпечення дистанційного навчання; 5) матеріали для викладачів (підготовка навчальних матеріалів, методика роботи із студентами дистанційної форми навчання); 6) матеріали про студентів; 7) корпоративне, а також дистанційне навчання багатодітних жінок, людей з особливими потребами; 8) досвід країн щодо запровадження ДН; 9) соціально-економічні проблеми ДН; 10) проблеми дистанційного навчання окремих предметів (на прикладі іноземних мов). Порівняльний аналіз вітчизняної літератури за цими напрямами показав, що вона стосується в основному практики впровадження дистанційного навчання, опрацювання зарубіжного досвіду. Останнім часом з’явилися дисертації, монографії, наукові збірники, в яких висвітлено вітчизняні теоретичні розробки стосовно впровадження дистанційного навчання в Україні. Більшість публікацій з ДН представлено у вигляді доповідей на міжнародних та українських конференціях і семінарах, оскільки донедавна в нашій країні не було спеціалізованого журналу з цієї тематики. Поширенню знань про цю нову форму навчання сприяє видання українського електронного журналу з ДН. Українські науковці поки що не розробили свої варіанти теорії дистанційного навчання. Можливо, проведений нами аналіз зарубіжних теорій ДН, особливо сучасних, сприятиме їх створенню, що дасть змогу врахувати закономірності розвитку цієї нової форми навчання, теоретично обґрунтувати, а потім більш швидко та ефективно впроваджувати її в нашій країні. 2. Запропоноване нами у підрозділі 1.1 дисертації визначення терміна електронне (дистанційне) навчання вдосконалено на основі твердження Т. Андерсена і Р. Ґаррісона про існування шістьох видів взаємодії між студентом, викладачем і навчальними матеріалами, в тому числі взаємодії навчальні матеріали – навчальні матеріали таким чином: це організований за певними темами, предметами навчальний процес, який передбачає активний обмін інформацією між розділеними в просторі і часі студентами, викладачами і навчальними матеріалами, за якого максимально використовуються сучасні засоби нових інформаційних технологій і засоби масової комунікації – звичні для нас телефон, факс, радіо, телебачення, в тому числі кабельне, а також аудіо-, теле- і відеоконференції, засоби мульти- і гіпермедіа, комп’ютерні телекомунікації та ін. Обміну інформацією між розділеними в просторі й часі навчальними матеріалами сприяють згадувані в підрозділі 2.2 дисертаційного дослідження інтелектуальні агенти, які можуть знаходити потрібну інформацію, керувати іншими програмами, ресурсами в мережах, приймати рішення, а також пошукові системи в мережі Інтернет. Українські терміни цієї нової терміносистеми потрібно якнайшвидше стандартувати для досягнення кращого взаєморозуміння між фахівцями та науковцями, пов’язаними з цією сферою знань. Наприклад, під терміном дистанційний курс часто розуміють електронну версію підручника / посібника, розміщену на Веб-сторінці ВНЗ чи іншої організації. На підставі результатів дослідження можна стверджувати, що курси називаються дистанційними, якщо вони створені і ними керують за допомогою віртуального навчального середовища типу „LearningSpace”, „WebCT”, „Веб-клас ХПІ” та ін.; до них можна також віднести Веб-курси. Українські терміни з ДН, наприклад дистанційне навчання, дистанційне викладання, дистанційне вивчення, діалогове навчання, відкрите навчання та ін. обґрунтувано нами в „Короткому англо-українському тлумачному словникові-мінімумі термінів з дистанційного навчання”, розміщеному в монографії „Дистанційне навчання в системі вищої освіти Європи та Північної Америки”, а також у підрозділі 1.1 дисертаційного дослідження. 3.Установлено, що історію розвитку дистанційного навчання в Європі і Північній Америці можна поділити на 3 етапи: І етап: 1840-1960-ті рр. – кореспондентське навчання (Західна і Центральна Європа); 1880-1960-ті рр. – кореспондентське навчання (Північна Америка). На цьому етапі різниця між початком впровадження кореспондентського навчання у ВНЗ країн Європи, з одного боку, і Північної Америки, – з другого, становить 40-50 років. Цей етап, на думку О. Петерса, збігається з початком індустріалізації суспільства. У кінці 60-х рр. – на початку 70-х рр. ХХ століття КН було доповнено впровадженням відкритого і дистанційного навчання одночасно в Європі й Північній Америці. Винятком стали країни Східної Європи, де використовувалися різновиди кореспондентського навчання, а саме: заочне навчання, наприклад у країнах колишнього Радянського Союзу з 1920-х рр. або „навчання без відвідування навчального закладу” – “nonattendance” в Румунії з 1980-х рр. та інші різновиди КН у країнах колишнього соціалістичного табору. В Україні кореспондентське навчання з’явилося в 1990-ті рр. і розвивалося до 2007 р. у вигляді школи ЄШКО. ІІ етап: 1970-1980-ті рр. – відкрите і дистанційне навчання (Західна і Центральна Європа та Північна Америка). У країнах Західної, Центральної Європи та Північної Америки етап суто відкритого і дистанційного навчання розпочався у 1970-1980-х рр. і тривав до 2007 р. ІІІ етап: 1990-ті рр.-2007 р. – електронне дистанційне навчання. Цей етап розпочався в 1990-х рр. і тривав до 2007 р. одночасно в Західній, Центральній і Східній Європі та Північній Америці. Початки другого і третього етапів відповідно збігаються з початками інформатизації суспільства та глобалізації освіти. Завдяки потужним лініям зв’язку ВНЗ Європи та Північної Америки впроваджують в основному електронне дистанційне навчання, виходячи з власних фінансових можливостей, хоча, якщо це вигідніше, поєднують його з кореспондентським або пропонують комбіноване навчання. В турецькому Університеті Анадолу перевагу віддають теленавчанню у поєднанні з використанням друкованих матеріалів, електронної пошти; у Відкритому університеті Великобританії поєднують всі види навчання: від традиційного до електронного; Каталонський університет за фінансової підтримки уряду, бізнесових структур використовує тільки електронне навчання. У ВНЗ Канади і Східної Європи перевагу віддають кореспондентському і відкритому дистанційному навчанню, а останнім часом – комбінованому. 4.Як засвідчує аналіз зарубіжних класифікацій моделей організації дистанційного навчання, науковці пропонують різні варіанти їх класифікації: 1) за видом організації, яка проводить дистанційне навчання; 2) за видом навчального матеріалу і засобом передачі його студентам; 3) за видом зв’язку між студентом і викладачем і взаємодії студента з викладачем і навчальним матеріалом; 4) за прибутком ВНЗ, який можна отримати, використовуючи ДН; 5) за видом обладнання, за допомогою якого реалізується ДН. У дисертаційному дослідженні запропоновано створити інтегровану схему класифікації моделей дистанційного навчання з такими п’ятьма рівнями: 1) вид організації, яка пропонує дистанційне навчання (міждержавний, державний консорціум, ВНЗ, корпорація, інші установи); 2) фінансово-економічна база для забезпечення навчального процесу (державна, спонсорська підтримка, гранти, кошти студентів і ін.); 3) матеріально-технічне забезпечення (приміщення, мережі зв'язку і передачі даних, апаратні засоби, прикладне програмне забезпечення тощо); 4) види і засоби зв’язку: студент – викладач – навчальний матеріал (переважно односторонній: пошта, радіо, телебачення; двосторонній: е-пошта, телефон, факс; багатосторонній: Інтернет, екстранет, інтранет та ін.); 5) вид навчального матеріалу і форма, в якій він може бути переданий студентам: друковані матеріали (посібники, методичні розробки і ін.), електронні текстові, графічні, аудіо-, відеоматеріали, анімація (на аудіо- або відеокасеті, дискеті, компакт-диску, в складі дистанційного курсу та ін.). На вибір моделі організації ДН впливає соціально-економічне і політичне становище та інфраструктура країн(и), регіону, ВНЗ/корпорації, які організували ДН. Знаючи свої можливості, навчальний заклад чи організація може вибрати на базі цієї схеми і розробити відповідну модель організації дистанційного навчання. 5. Аналіз зарубіжних дистанційних курсів показав, що їх в основному розроблено на базі ВНС „Blackboard”, „WebCT”, власних розробок фірм та університетів. Завдяки потужним лініям зв’язку, зарубіжні ВНЗ можуть використовувати в дистанційних курсах весь спектр послуг Інтернету. Всі ДК ліцензовано. Більшість дистанційних курсів стосуються різних видів мистецтв, соціальних наук, охорони здоров’я, менеджменту, математики, права, психології, державного адміністрування, економіки, банківської справи та страхування, зв’язків з громадськістю, медичного обслуговування, туристичного і готельного менеджменту, бухгалтерського обліку, міжнародної торгівлі, комп’ютерних наук і технології, іноземних мов для бакалаврів і магістрів, а останнім часом – для докторантів. Такі курси порівняно легко розробити і вони мають великий попит у населення. ДК з технічних наук важче розробляти, вони користуються меншим попитом. У 2002 р. 20 (близько 6%) із 330 вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації нашої країни заявили на своїх Веб-сторінках, у доповідях на конференціях про розроблення модулів, електронних дистанційних курсів і впровадження їх у навчальний процес. У 2006 р. у ВНЗ України було розроблено понад 2500 дистанційних курсів. Більшість з них розроблено для загальноекономічних дисциплін, менеджменту і маркетингу, фінансів, обліку і аудиту, банківської справи, інформаційно-комунікаційних технологій, а найменше – з технічних дисциплін для бакалаврів і магістрів. В Україні вже існує щонайменше 27 курсів у вигляді модулів для портфельної технології та електронних дистанційних курсів з англійської, німецької і французької мов. Наприклад, у 2006 р. у львівських ВНЗ використовувалося 3 модулі на трьох згаданих вище мовах, 6 електронних дистанційних курсів з англійської та 1 з німецької мов. Крім текстової інформації, ДК включають звукові файли, картинки, графіку, анімацію. Через малу пропускну спроможність ліній зв’язку в жодному з курсів не використовуються відеофайли, курси не ліцензовано. 6. Порівняння тенденцій розвитку ДН у ВНЗ Європи, в тому числі України, та Північної Америки, проведено за чотирьома напрямами, а саме: інституційні, змістові, методичні та техніко-технологічні тенденції. Це дослідження дало можливість виявити спільне і відмінне у розвитку ДН у навчальних закладах та організаціях згаданих вище країн Європи та Північної Америки за такими показниками, як нормативно-правова база організації дистанційного навчання; освітні заклади та організації, які впровадили ДН; джерела їх фінансування та основних витрат; навчальні програми, дистанційні курси, зокрема з іноземних мов, які освітні заклади пропонують студентам дистанційного навчання; механізми оцінювання знань студентів; шляхи підвищення кваліфікації викладачів ДН; віртуальні навчальні середовища, які використовуються у ВНЗ, а також встановити послідовність упровадження позитивних ідей зарубіжного досвіду в практику діяльності вищої школи України. 7. У зарубіжних навчальних закладах створено потужну систему оцінювання роботи студентів, викладачів, а також дистанційних курсів і програм. Це дає можливість ВНЗ забезпечити якісне навчання студентів на рівні денної форми. У дослідженні запропоновано вдосконалені нами реальні вітчизняні й зарубіжні тести та анкети, які можна використати для організації навчання у вітчизняних ВНЗ. Модульні тести застовуються нами в кінці кожного із шести модулів дистанційного курсу, анкети для опитування студентів – на початку роботи з ДК, оцінювання роботи викладача і самого курсу – в кінці роботи з дистанційним курсом. 8.Аналіз моделей зарубіжних і вітчизняних дистанційних курсів з іноземних мов показав, що в них перед студентом ставиться вузьке коло завдань. Запропоновану модель ДК для студентів першого курсу нефілологічних спеціальностей розроблено з урахуванням вимог навчальної програми для викладання іноземної мови у вітчизняних ВНЗ, яка включає завдання від повторення фонетики до перекладу спеціальної літератури за фахом і спілкування в межах цієї тематики. Для виконання поставлених завдань за основу дистанційного курсу взято два посібники, укладених спільно із зарубіжними колегами, а саме: „Спілкуймося англійською мовою” та „Українсько-англійський та англо-український словник-мінімум довідникового типу”, довідники з граматики вітчизняних і зарубіжних авторів, а також технічні тексти за фахом для кожного окремого напряму або спеціальності. 9. Модель дистанційного курсу апробовано під час одночасного навчання студентів шести навчальних закладів у квітні – травні 2004 р. за участю викладачів і спеціалістів цих ВНЗ на базі вітчизняного віртуального навчального середовища „Веб-клас ХПІ”. Пізніше викладачі цих ВНЗ на основі здобутого досвіду змогли самостійно організувати навчання своїх студентів за цим курсом на ВНС „Веб-клас ХПІ” та ILIAS. Модель дистанційного курсу з іноземної мови розроблено для студентів першого курсу нефілологічних спеціальностей. Розроблення моделей ДК для студентів другого, п’ятого курсів та аспірантів/ад’юнктів дасть можливість забезпечити повний цикл дистанційного викладання іноземних мов у ВНЗ України. 10. Для організації ДН потрібні висококваліфіковані кадри. Поки що підготовка викладачів для роботи зі студентами дистанційної форми навчання здійснюється з ініціативи кількох ВНЗ і організацій, наприклад Український інститут інформаційних технологій в освіті, Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут”, Міжнародний науково-навчальний центр ЮНЕСКО/МПІ інформаційних технологій і систем НАН України і Міністерства освіти і науки України, Українська асоціація дистанційної освіти, Національна академія державного управління при Президентові України, Українська система дистанційного навчання з видачею викладачам сертифікатів, які не мають юридичної сили при влаштуванні на роботу і є лише підтвердженням того, що вони навчалися на таких курсах. Додатковою базою для підготовки викладачів до роботи з дистанційними курсами можуть стати щомісячні семінари, школи у всіх великих містах і регіонах України. Проведення спеціалізованих семінарів або секції в межах семінарів, які стосуються використання ДН при викладанні-вивченні конкретних предметів, наприклад іноземних мов тощо, дасть змогу швидко і якісно впровадити нову форму навчання в одному ВНЗ регіону або в їх групі, які організували такі семінари. Перспективною є підготовка кадрів для ДН з числа студентів старших курсів ВНЗ України. Для цього розроблено навчальні програми, курси лекцій, програми семінарських занять, практичних робіт, що дасть можливість студентам засвоїти теоретичний матеріал та навчитися розробляти дистанційні курси з різних предметів. Більшість навчальних закладів тимчасово використовують розроблені дистанційні курси для комбінованого навчання, тобто поєднують традиційне денне, заочне навчання з дистанційним. Результати дослідження можуть бути використані при виборі форм навчання новоствореними ВНЗ України, а також всіма закладами, які запроваджують у навчальний процес дистанційне навчання чи його елементи. Практичні рекомендації щодо впровадження основних наукових результатів дисертаційного дослідження: 1. Укладений нами „Короткий англійсько-український тлумачний словник-мінімум термінів з дистанційного навчання” можна використати для складання „Списку рекомендованих термінів з дистанційного навчання”, а потім покласти в основу „Стандарту на терміни і визначення” з цієї тематики у ТК СННТ при Держстандарті України, що дасть можливість унормувати термінологію, яка стосується дистанційного навчання. Термінами, які потребують унормування в першу чергу, є терміни та їх визначення, які стосуються назв видів навчання і навчальних матеріалів, наприклад: заочне навчання, кореспондентське навчання, портфельне навчання, кейсове навчання, дистанційне навчання, електронне навчання, електронне дистанційне навчання, онлайнове навчання, відкрите навчання, а також група термінів: дистанційний курс, Веб-курс, електронний підручник / посібник, електронна версія підручника / посібника та ін. 2. Зарубіжний досвід зі створення нормативно-правового, організаційного, навчально-методичного, інформаційно-телекомунікацій-ного, матеріально-технічного, кадрового забезпечення ДН потрібно частково використати, створюючи відповідне забезпечення в Україні, з урахуванням сучасних реалій і умов для організації дистанційного навчання. 3. Велику роль у розробці теорії і практики з цієї тематики мали би відігравати науково-дослідні інститути при українських відомих університе-тах, які запровадили в себе ДН, як, наприклад в Інституті досліджень з дистанційного і відкритого навчання при Відкритому університеті Атабаска (Канада); науково-дослідному інституті дистанційної освіти при МЕСІ (Росія) та ін. У нашій країні ці проблеми поки що досліджують лише підроз-діли науково-дослідних інститутів Академії педагогічних наук, наприклад Лабораторія нових інформаційних технологій навчання Інституту психології імені В. Костюка, Міжнародний науково-навчальний центр ЮНЕСКО/МПІ інформаційних технологій і систем НАН України і Міністерства освіти і науки України та навчальних закладів, наприклад Проблемна лабораторія ДН при Національному технічному університеті “ХПІ”. 4. Досвід організації і проведення лекційних та практичних занять для засвоєння теоретичних знань з ДН і набуття практичних навичок з розроблення дистанційних курсів та організації їх проведення можна рекомендувати студентам старших курсів різних спеціальностей і вищих навчальних закладів. 5. Як установлено в процесі дослідження, викладачі зарубіжних навчальних закладів застосовують для розроблення дистанційних курсів створені спільно бази даних навчальних об’єктів. Це дає можливість повторно використовувати навчальні матеріали з реальних дистанційних курсів для укладання нових ДК. Детальний аналіз структури, принципів побудови відомих зарубіжних репозиторіїв потрібно використати при створенні баз даних окремо з різних предметів, які стали би основою для укладання дистанційних курсів різного призначення з цих предметів. Запропоновано структуру створення таких баз даних навчальних об’єктів з англійської мови на рівні дистанційного курсу, його модуля та інших частин для укладання ДК різної складності й призначення. Ці бази даних з англійської та інших іноземних мов можна поповнювати за рахунок інших розроблених курсів. Для координації роботи зі створення бази даних навчальних об’єктів з англійської мови утворено секцію українських викладачів при Міжнародній асоціації викладачів англійської мови як іноземної (TESOL), які вже впроваджують комп’ютерне і дистанційне навчання іноземних мов. У цю секцію поки що ввійшли викладачі англійської мови згаданих вище навчальних закладів, а в перспективі вона поповниться викладачами інших мов і ВНЗ. Подальшого розвитку потребують дослідження історії та тенденцій розвитку дистанційного навчання в країнах інших континентів, наприклад Азії, Африки, які останнім часом також інтенсивно впроваджують цю нову форму навчання, поєднуючи її з традиційними формами. |