Основна концепція проведеного дослідження полягає в розробці комплексного підходу до формування, управління і розвитку державного сектора економіки України з метою підвищення ефективності реалізації функцій державного сектора. Основні висновки і результати дослідження зводяться до такого: 1. Аналіз практики функціонування державних секторів економіки показав, що основна умова їх виникнення як елементів системи державного регулювання економіки – задоволення суспільних потреб. Дана причина визначає структуру і функції державного сектора та методи їх реалізації. Саме поняття "державний сектор" може бути визначено як сукупність економічних об'єктів, сформованих на основі або за участю державної власності (підприємств, установ), стосовно яких можливе здійснення управління суб'єктами державної та місцевої влади як виразниками суспільних інтересів. 2. Посилення за останніх півтора століття процесів державного регулювання економіки і збільшення обсягів державного сектора визначається двома тісно пов'язаними групами причин: соціально-політичними й економічними. Перша група причин обґрунтовує збільшення ролі держави розвитком суспільного середовища, наприклад технічним прогресом, демографічними зрушеннями. До соціально-політичних причин віднесено і вплив соціально-економічних поглядів, які відстоюють різні політичні партії, профспілки, інші громадські організації, і розширення виборчого права. Економічні причини зростання державного сектора пов'язані з необхідністю усуспільнення деяких видів людської діяльності, що виникає внаслідок особливостей функціонування тієї чи іншої формації. У ринковій економіці держава (і державний сектор як елемент державного регулювання), крім завдань, іманентних самому інституту держави, вирішують задачі компенсування "провалів" ринку, прагнення ринкової економіки до монополізації, проблеми виробництва суспільних товарів, інформаційні проблеми, проблеми екстерналій. Крім того, за допомогою державного регулювання і державного сектора підтримується економічна система в цілому. 3. Державні витрати у ВВП у промислово розвинутих країнах збільшуються швидше, ніж обсяг виробництва і національний доход. Дослідження емпіричних даних за рядом промислово розвинутих країн дає можливість стверджувати, що мінімальний рівень державних витрат у ВВП, який дозволяє сформувати в сучасних умовах ефективний державний сектор, складає 34,21%. Однак усуспільнення фінансових потоків має межу, що накладається самою суттю ринкової економіки. Досягнення цієї межі змусило економічно розвинуті країни в останні 10-15 років перейти відносно обсягів державного сектора до регулятивної політики "націоналізації – приватизації". 4. Усупереч сформованим в Україні традиціям і особливостям господарського життя, що припускають використання європейської моделі державного сектора, процеси трансформації державного сектора економіки України, що проходять, наближають його параметри до північноамериканської моделі. Дана тенденція обумовлена, у першу чергу, характеристикою бюджетних параметрів (а саме низькою часткою державних витрат у ВВП), що у коротко- і середньостроковій перспективі змінити не представляється можливим. 5. Державному сектору України властива низька ефективність, протягом розглянутого періоду часу продуктивність праці в державному секторі була нижче, ніж у недержавному, та мала тенденцію до зниження (у 2003 р. продуктивність праці в недержавному секторі перевищувала продуктивність праці в державному секторі у 2,07 раза). Основними причинами такого стану є недоліки управління, недостатність інвестиційної бази, утримання завищеного штату співробітників та невідповідність обсягів державного сектора обсягам державних витрат у ВВП (у 2003 р. частка державних витрат у ВВП склала 27%). 6. З огляду на поточні бюджетні параметри, можна визнати необхідним зниження масштабів державного сектора через скорочення державної участі в економіці у сферах, традиційно не властивих державному сектору. В Україні доцільне скорочення державного сектора в таких властивих недержавному сектору сферах діяльності, як оптова і роздрібна торгівля і будівництво. Діяльність державного сектора в таких напрямах на даний час є збитковою. 7. З метою підвищення ефективності управління державним сектором економіки необхідно здійснити впровадження ефективних систем інформаційного забезпечення, оцінки ефективності управління його об'єктами та ефективності діяльності об'єктів. Система оцінки ефективності управління об'єктами державного сектора в Україні фактично відсутня, а системи інформаційного забезпечення управління державним сектором і оцінки ефективності діяльності його об'єктів вимагають удосконалення. 8. Для підвищення ефективності управління державним сектором економіки вважається доцільним створення єдиного органу управління державним сектором економіки. Основними його задачами повинні стати: формування єдиної інформаційної бази державного сектора економіки, затвердження системи оцінки ефективності діяльності його об'єктів та ефективності управління ними, проведення оцінки ефективності діяльності об'єктів державного сектора та ухвалення рішення про приватизацію чи створення його об'єктів. 9. Для уніфікації методів оцінки ефективності діяльності об'єктів державного сектора, підвищення якості управління даними об'єктами й удосконалення процесу формування його структури доцільно у кожній сфері діяльності, яка властива державному сектору, використання об'єктів визначених організаційно-правових форм. У цілому є обґрунтованим за об'єктами державного сектора першого типу, що безпосередньо задовольняють суспільні потреби, закріпити єдину унітарну організаційно-правову форму, а їх господарсько-правове становище наблизити до становища структурних підрозділів державних органів при збереженні їх статусу як юридичних осіб. Об'єкти другого типу, що задовольняють суспільні потреби опосередковано, тобто ті об'єкти державного сектора, стосовно яких основна мета держави-власника – отримання прибутку, доцільно представити у вигляді акціонерних товариств із домінуючою державною участю, тому що у випадку відкритого акціонерного товариства функції контролю та об'єктивної оцінки результатів діяльності менеджерів беруть на себе механізми фондового ринку, а держава отримує можливість використати механізм дивідендів як спосіб неподаткового стягнення частини прибутку об'єктів державного сектора в бюджет. |