Виконане дисертаційне дослідження дозволяє запропонувати нове розв’язання науково-прикладного завдання щодо удосконалення механізмів державного регулювання розвитку електроенергетики як стратегічної галузі економіки, природної монополії у ринковому середовищі. Теоретичне та прикладне значення мають наступні висновки та узагальнення: 1. Державне регулювання природних монополій передбачає: забезпечення рівного доступу потенційних покупців до монопольного товару на ринку; запобігання будь-яких форм змови продавця з одним чи групою покупців; гарантування захисту ексклюзивної інформації, здатної поставити частину покупців у привілейоване положення; максимальну демократичність правил організації і проведення аукціонних торгів; законодавче закріплення системи гарантій і відповідальності монополіста за якість товару чи послуги. 2. Ринок електроенергії багато в чому схожий з рештою ринків товарів, але особливості електроенергії як специфічного товару (неможливість накопичення і тривалого зберігання її у великих обсягах, потреба негайної реалізації) зумовлюють формування складних взаємовідносин між виробниками і споживачами. На конкурентному ринку предметом купівлі-продажу можуть бути: електроенергія, права на її транспортування, централізовані послуги Системного оператора щодо збалансування енергосистеми і її безпеки та надійності, послуги окремих учасників ринку Системному оператору, інформаційні та інші послуги. 3. Основними проблемами розвитку електроенергетики в Україні можна вважати: спрацювання устаткування енергомереж та електростанцій; недосконала система ціноутворення, що не стимулює скорочення витрат; неузгодженість державних програм в галузі електроенергетики з іншими програмами соціально-економічного розвитку та відсутність їх повного фінансового забезпечення; недосконала нормативно-правова база функціонування галузі, що ускладнює відносини з боржниками, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та потребує запровадження активної регуляторної політики держави, програмно-цільового управління та розвиненої системи права і судової гілки влади. 4. До пріоритетних напрямків реформування електроенергетики в Україні доцільно віднести: створення привабливого середовища для приватних інвестицій, посилення впливу держави на стратегічно важливі об’єкти (атомні та гідроелектростанції, мережні компанії, системи управління), запобігання стрімкого зростання цін на електроенергію для споживачів, демонополізація виробництва та розвиток конкуренції на електроенергетичному ринку, забезпечення національної безпеки в енергетичній сфері, освоєння альтернативних джерел енерговиробництва. 5. Реформування електроенергетики є ефективним за умови дотримання таких вимог, як визнання електроенергетики інфраструктурною галуззю, саморозвиток якої є умовою стабільності економіки і соціальної сфери; державний моніторинг реагування економіки та соціальної сфери на зміни в електроенергетиці; раціональне поєднання ринкових механізмів і механізмів державного регулювання з розробкою досконалої правової бази функціонування й розвитку електроенергетики; забезпечення балансу інтересів усіх суб’єктів електроенергетичної сфери (виробників і споживачів, суміжних галузей паливно-енергетичного комплексу та енергомашинобудування, населення, регіонів, акціонерів, власників, інвесторів та ін.); урахування географічних, економічних, регіональних, культурно-історичних та інших особливостей при обранні моделей реформування, визначенні строків і темпів їх впровадження; збереження провідної ролі держави на всіх етапах реформування галузі. 6. Закордонний досвід розвитку електроенергетики свідчить про відсутність єдиних загальних підходів щодо державного управління даною природною монополією, проте, існує певна множина відмінних одна від одної технологій забезпечення, з одного боку, реальної доступності споживачів до товарів та послуг, що реалізуються природними монополіями, а з іншого, – ефективного, прибуткового функціонування суб’єктів природних монополій. 7. Формування конкурентного ринку електричної енергії в Україні можливе у декілька етапів: – модернізаційний – система ціноутворення, усунення перехресного субсидіювання, диференціація тарифів тощо; – ринково-організаційний – запровадження конкуренції між виробниками електроенергії, оптимальне завантаження електростанцій, встановлення відповідних правил ціноутворення на електроенергію, створення ефективної системи управління електроенергетичних об’єктів, запровадження тендерів на будівництво нових електростанцій та укладання контрактів на постачання електроенергії; – ринково-конкурентний – об’єднання державного і регіональних оптових ринків, виведення на спільний оптовий ринок усіх електрогенеруючих компаній на конкурентній основі з метою створення повноцінного ринку електричної енергії й потужностей, де конкурують усі його суб’єкти, у т.ч. споживачі, здатні впливати на виробників і постачальників енергії. 8. Виходячи з того, що держава залишається найбільшим власником в електроенергетиці як стратегічній галузі, необхідним є посилення регуляторної ролі держави у напрямі: розширення функцій Міністерства палива та енергетики України як центру стратегічного довгострокового планування й прогнозування розвитку галузі, формування державної енергетичної політики; забезпечення незалежності Національної комісії регулювання електроенергетики України від органів державної виконавчої влади; збереження державного пакета акцій у регіональних збутових і розподільних компаніях; удосконалення нормативно-правової бази шляхом розробки базового закону та внесення необхідних змін до чинних законів (зокрема, закону про державне регулювання й саморегулювання ринків електричної й теплової енергії й тарифів; закону про електроенергетику й енергозбереження; закону про розвиток альтеративних джерел енерговиробництва та ін.). | 