У дисертації розв’язане наукове завдання щодо визначення чинників, шляху та етапів розвитку банківської системи на теренах українських губерній, що входили до складу Російської імперії в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Результати проведеного в дисертаційній роботі ґрунтовного узагальнюючого дослідження розвитку вітчизняного банківництва в умовах становлення ринкового господарства в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. характеризуються науковою новизною, мають теоретико-методологічне та науково-практичне значення. На їх підставі можна сформулювати ряд висновків методологічного, теоретичного та науково-практичного змісту, що полягають в наступному: 1. Встановлено, що історія розвитку приватних банків на теренах України нараховує сотні років, протягом яких вони вдосконалювалися і видозмінювалися відповідно до часу і соціально-економічного ладу, в якому існували. Породжені економічними потребами, викликаними трансформацією вітчизняного господарства, вони пройшли тернистий еволюційний шлях, починаючи з дрібних лихварських лавок і закінчуючи цілком сформованими багатофункціональними кредитно-фінансовими установами, що на початку ХХ ст. цілком забезпечували інвестиційно-інноваційний розвиток усіх галузей ринкової економіки та інфраструктури країни. 2. Показано, що розуміння сутності та економічної природи банків було предметом дискусій серед провідних науковців-економістів другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Проведене у дисертації теоретичне дослідження дає змогу стверджувати, що в Російській імперії, зокрема і в Україні, існувало два основних теоретичних підходи до їх визначення: капіталотворчий та посередницький. Причому на теренах України переважало саме друге визначення. 3. Доведено, що банківська система ринкового типу, яка почала формуватися в Російській імперії і зокрема в Україні в 1860-х рр., виникла внаслідок глибоких прогресивних перетворень. Очікуване скасування кріпосного права передбачало насамперед розвиток капіталістичних відносин у промисловості, де вже наприкінці 1850-х рр. спостерігалися поява та зростання кількості акціонерних компаній, а також розвиток біржових операцій. Скасування феодально-кріпосницького ладу зумовило радикальні зміни і у веденні сільського господарства. Торгівля і промисловість потребували таких фінансових інститутів, які змогли б забезпечити їх торгівельно-промисловий оборот короткостроковим кредитом, аграрний сектор – довгостроковим. З іншого боку, у країні відбувався інтенсивний процес нагромадження позичкового капіталу. З проблемою ефективного використання цих ресурсів старі казенні кредитні установи справлятися вже не могли. Виходом із ситуації було тільки докорінне реформування фінансово-кредитної, зокрема й банківської системи. 4. Аргументовано, що структура банківської системи України порівняно з банківською системою Російської імперії в цілому характеризувалася більш розвинутою мережею іпотечних банків та банківських установ дрібного кредиту, в той час, як розвиток системи комерційних банків через загальну централізацію комерційного кредитного обороту в державі значно поступався загальноімперському. Однак, порівняно з іншими регіонами дореволюційної Росії, Україна мала більш розвинуту систему комерційного кредиту. 5. Визначено, що на території України більший розвиток комерційного банківництва мав місце в південно-західних та південних районах, ніж у північно-східних, що було пов’язано з загальною конфігурацією дореволюційного платіжно-розрахункового обороту країни, характером економічних зв’язків із Заходом тощо. В результаті порівняно слабкого розвитку в Україні системи місцевих акціонерних комерційних банків переважаючу роль у кредитному обігу України відігравали філіали банків загальноімперського призначення, що робило кредитну політику цих філіалів цілком залежною від кредитної політики їхніх правлінь. 6. Обґрунтовано, що структура пасивів українських дореволюційних банків характеризувалася досить зниженою питомою вагою вкладів порівняно з загальноімперськими банками в цілому і меншою оборотністю вкладів у зв’язку з переважанням у них довгострокових заощаджень над касовими резервами. В активних операціях комерційних банків позики під негарантовані цінні папери складали понад 100 млн. руб., які спрямовувалися на фінансування галузей народного господарства. Також слід зазначити, що порівняно із загальноімперськими банками українські мали більшу комерційну спрямованість своєї діяльності, тобто виступали як організатори оборотних капіталів своїх клієнтів. 7. З’ясовано, що кардинальні зміни, які відбулися у досліджуваний період у соціально-політичному та економічному устрої країни, призвели до серйозних змін у банківському законодавстві. Проте його недосконалість в умовах становлення банківської системи ринкового типу, а також пережитих криз 1870-х рр. призвела до порушень нормальної роботи цієї системи та до матеріальних і моральних збитків, завданих вкладникам банків. Тому під час піку банківського буму (кінець 70-х – початок 80-х рр. ХІХ ст.), за якого з’явилося особливо багато різних форм банківських установ, на правове регулювання банківської діяльності в Російській імперії, зокрема і в Україні, була звернута особливо велика увага. При цьому діяльність банків на території підросійської України мала ряд юридичних особливостей. Зокрема, згідно з затвердженим Міністерством фінансів Російської імперії статутом Земельного банку Херсонської губернії землі, що належали польським землевласникам, могли закладатися тільки в окремих випадках і на особливих умовах. 8. У дисертації із сучасних теоретико-методологічних позицій проаналізовано формування поглядів українських економістів дореволюційного періоду на кредит, банки та банківську систему. На підставі проведеного аналізу наукової спадщини українських вчених у дисертації розкрито їх теоретичний і практичний внесок у формування банківської системи в умовах становлення ринкового господарства в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Особливу увагу приділено аналізу теоретичних ідей І.В. Вернадського, М.Х. Бунге, М.І. Туган-Барановського, Д.І. Піхна, А.Я. Антоновича, К.К. Гаттенбергера, Л.М. Яснопольського та ін., які в цілому виступали за розвиток нової ефективної банківської системи, діяльність якої цілком відповідала новим соціально-економічним відносинам та новому устрою, що формувалися в Російській імперії, зокрема і в Україні. 9. Розкрито схему української банківської системи, яка складалася з трьох рівнів, де перший рівень – центральний Державний банк Російської імперії та державні Селянський поземельний і Дворянський земельний банки, другий – банки короткострокового кредиту, а третій – приватні іпотечні банки. Доведено, що функціональне навантаження цієї системи передбачало фінансування інвестиційно-інноваційного розвитку всієї економічної системи, врегулювання грошового обігу, збирання й зберігання заощаджень населення. Загалом активна діяльність мережі вітчизняних банків протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. була рушійною силою науково-технічного та соціально-економічного господарського прогресу, трансформаційних ринкових перетворень, що відбувалися протягом цього періоду на теренах України. І хоча процес формування банківської системи ринкового типу в Україні був досить непослідовний, оскільки на нього постійно впливали економічні кризи, політичні суперечності, законодавчі перешкоди та інші чинники, які його певною мірою стримували, однак навіть при цьому чим далі більш узгоджена, взаємопов’язана, досконала робота банків сприяла дедалі більш глибокій переорієнтації та модернізації народного господарства. Тому ретельне вивчення й аналіз вітчизняного досвіду з урахуванням всіх досягнень і вад розвитку банківської системи підросійської України в умовах становлення ринкового господарства в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. дозволить підвищити ефективність діяльності банківської системи України. |