1. Сучасний стан первинної медико-санітарної допомоги на рівні її первинної сільської ланки охорони здоров’я (лікарських амбулаторій та ФАПів (ФП) не відповідає вимогам медичного забезпечення сільського населення і потребує подальшого удосконалення та перебудови насамперед на засадах сімейної медицини. 2. Встановлено, що адаптивними механізмами першочергової перебудови ФАПів (ФП) на засадах сімейної медицини за участю сімейного лікаря у діяльності первинних ланок медичних закладів повинні стати: ресурсне забезпечення сучасних ФАПів (нормативні еквіваленти оснащення ФАПів складають щодо абсолютної більшості діагностичних та лікувальних апаратів від 0,3 до 0,9); від 7,2% до 47,7% складає рівень забезпеченості ФАПів апаратурою фізметодів лікування (залежно від її типу); 45,0% ФАПів вимагають суттєвого покращення матеріально-технічного стану; упорядкування їх «потужності» (10,0% ФАПів обслуговують населення понад 900 чол.); відповідна підготовка середніх медичних працівників, правове забезпечення та розробка регламентів процесу впровадження сімейної медицини на рівні первинної ланки охорони здоров’я. 3. Дослідження свідчать, що передумовами на початковому етапі трансформації ФАПів у сімейні медичні заклади повинно стати матеріально-технічне забезпечення, підготовка кадрів, суттєве підвищення питомої ваги профілактичних технологій серед всього обсягу медичних технологій ФАПу, збільшення фінансових ресурсів, забезпеччення транспортом та запровадження періодичних і систематичних прийомів лікаря на ФАПі (перехідний етап до ЛА). 4. Доведено, що одним з бар’єрів на шляху до удосконалення роботи ФАПів та ЛА, підвищення ефективності їх діяльності є недосконалість науково-інформаційного забезпечення медичних кадрів і гострий дефіцит науково-інформаційних та інформаційних ресурсів. Державно-управлінські документи у загальному документальному потоці складають 19,5%, а науково-інформаційні – тільки 22,4%, що не відповідає інформаційній потребі спеціалістів таких медичних закладів, насамперед лікарів. 5. Визначені три «зони доступності медичної допомоги» як критерії застосування заходів щодо впровадження сімейної медицини з урахуванням чисельності населення, яке обслуговується. Перша зона – районний населений пункт; друга – зона дислокації ЛА та дільничної лікарні; третя – села, де розміщені ФАПи з різною «потужністю». Показано, що розподіл населення між зонами як 35,0%, 45,0%, 20,0%, або у співвідношенні як 1,7:2,2:1,0. 6. Дослідження свідчать, що впровадження сімейної медицини на рівні первинної ланки медичних закладів сільської охорони здоров’я повинно бути етапним і визначатись, насамперед, «потужністю» ФАПів, підготовкою лікарських кадрів та середнього медичного персоналу при відсутності економічних бар’єрів та при достатній наявності матеріально-технічних ресурсів. 7. Показано, що варто розробити концепцію перебудови діяльності ФАПів на принципах сімейної медицини, а діяльність фельдшера (акушерки) ФАПу спрямувати у якості середнього медичного працівника за фахом «сімейна медицина» як тимчасовий захід, попередньо створивши для ФАПу усі передумови діяльності на принципах лікарської сімейної медицини. Цей висновок підтверджується даними дослідження прогнозних тенденцій розвитку медичних закладів первинної ланки сільської охорони здоров’я. Дослідження дозволили розробити модельне уявлення про сімейного фельдшера, про діяльність сімейного ФАПу та про систему профілактичного змісту роботи первинної ланки медичних закладів села у вигляді функціонуючих моделей. |