Встановлено, що поширеність тютюнокуріння серед пацієнтів ЛПЗ м. Києва складає 39,8±1,5% опитаних та в цілому суттєво не відрізняється від поширеності куріння серед дорослого населення в Україні. Поширеність куріння серед пацієнток, відповідає середньому рівню куріння серед жінок в країні (25,4±2,2%), тоді як серед пацієнтів-чоловіків достовірно менша, ніж серед чоловіків в Україні, – відповідно 47,8±1,9% серед пацієнтів та 56,9±1,3% серед чоловіків в Україні (p<0,01; t=4,0). Поширеність куріння серед лікарів в цілому складає 20,0±1,6% це достовірно менше, ніж серед пацієнтів (p<0,01; t=9,0), також вона менша серед лікарів–жінок (9,0±1,2%), ніж серед пацієнток (p<0,05; t=6,5). Поширеність серед чоловіків, як лікарів (43,1±2,0%) так і пацієнтів (47,8±1,9%), знаходиться майже на одному рівні (t=1,7).
Визначено недостатній обсяг та якість антитютюнової роботи, що проводиться лікарями. Так, запитують про куріння кожного з пацієнтів тільки 46,5±2,0% лікарів, 48,4±2,0% – деяких пацієнтів, а 5,2±0,9% не запитують взагалі. Постійно фіксують куріння пацієнтів у медичних документах 31,0±1,9% опитаних, епізодично – 35,0±1,9%, а 34,0±1,9% – взагалі його не відмічають. Загальну пораду кинути курити кожному пацієнту–курцю надали 56,0±2,0% лікарів, детальні поради – тільки 3,1±0,7%. Формальну, без пояснень, пораду про ризики для здоров’я отримували 20,7±1,8% пацієнтів–курців, інформацію про НЗТ – 6,8±1,1% курців, щодо проведення антитютюнових акцій і можливої участі в ній – 3,3±0,8% пацієнтів-курців, направлялися до спеціалістів з припинення куріння 2,3±0,7% опитаних.
Опитування лікарів виявило низький рівень підготовки з профілактики тютюнокуріння. Не знали препаратів та засобів відмови від куріння 62,9±1,9% респондентів, не були обізнані щодо проведення антитютюнових акцій 31,9±1,9%, мали загальні відомості стосовно шкідливості куріння 43,1±2,0%, для підвищення своєї обізнаності з питань тютюнокуріння використовували популярну літературу 30,0±1,8%, взагалі не назвали жодного джерела інформації 35,0±1,9%, тільки 19,0±1,6% висловили бажання поглибити свої знання з питань тютюнокуріння.
Виявлено значне покращання показників антитютюнової роботи лікарів після проходження ними відповідного навчання. Так, з 33,3±5,6% до 58,3±5,8% (p<0,01; t=3,1) зросла кількість лікарів, які відмічають статус кожного пацієнта щодо куріння і, відповідно, з 31,9±5,5% до 1,4±1,4%, (p<0,01; t=5,4) знизився відсоток тих, які ніколи цього не робили; дату припинення куріння почали встановлювати 25,0±5,1% лікарів проти 2,8±1,9% до занять (p<0,01; t=4,1); стали призначати нікотинзамісні препарати 44,4±5,9% лікарів проти 2,8±1,9% до занять (p<0,01; t=6,7).
Визначена медико–соціальна ефективність профілактичної технології на популяційному рівні, яка мала закордонний аналог у вигляді антитютюнової акції “Quit&Win” («Кинь курити та виграй!»). Так, протягом року після акції утримувалися від тютюнокуріння 13,4±0,6% її учасників, знизили інтенсивність куріння на 50% 25,8±0,8%, решта 60,8±0,9% залишилися без змін. Таким чином, за основними параметрами утримання від куріння протягом одного року наша технологія відповідає закордонним аналогами за якими вона проводилися. Активність залучення населення до акцій в середньому становила 1,2±0,04 від усіх курців міста Києва, що відповідає показникам участі курців у країнах, де широко проводилися подібні акції.
Визначено потенційну медико–соціальну ефективність популяційного методу на підставі обчислення загальної суми розрахункових збережених років життя серед тих, хто припинив куріння, в залежності від віку. В результаті проведення однієї антитютюнової кампанії у м. Києві у 2004 р. прогнозовано збереження 1166,7 років життя. При цьому економічна ефективність склала 226,1 тис. грн розрахункових зекономлених коштів за рахунок збереження відповідних років життя учасників акції. Розраховано рентабельність кампанії: на кожну гривню, вкладену в кампанію, заощаджується 11 грн 62 коп. розрахункових коштів, які б було витрачено системою охорони здоров’я на лікування курців у разі продовження ними куріння.
Встановлено, що найбільш ефективними за рівнем відмови від куріння є групова та масові форми роботи, серед яких масова форма має більшу медико-соціальну ефективність. Так протягом року на популяційному рівні утримувалися від куріння 13,4±0,6% учасників та, відповідно, на груповому рівні 22,4±5,1% учасників порівняно з 8,2±2,1% на індивідуальному рівні (масова порівняно з індивідуальною – p<0,01; t=2,4), (групова порівняно з індивідуальною – p<0,01; t=2,6).
Визначені основні форми та методи оптимізації антитютюнової роботи у системі охорони здоров’я, які включають: організацію антитютюнової роботи під час прийому лікарів, організацію групової роботи та організацію популяційної роботи. Розроблено алгоритм надання медичної допомоги щодо питань профілактики куріння на рівні лікар–пацієнт, який визначає ключові етапи консультування, що базуються на даних куріння пацієнта, тестуванні рівня його залежності від нікотину та надання рекомендацій щодо припинення куріння і використання НЗТ.
Розроблені методичні підходи були апробовані в рамках експериментального впровадження у Київському міському консультативно–діагностичному центрі, у Центральній районній поліклініці Подільського району м. Києва та в цілому на рівні Головного управління охорони здоров’я та медичного забезпечення м. Києва. За результатами апробації було розроблено практичні рекомендації впровадження запропонованої технології у практику закладів охорони здоров’я України.
Практичні рекомендації:
1. Центру медичної статистики МОЗ України:
1.1. Організувати систему реєстрації статусу тютюнокуріння всіх відвідувачів лікувально-профілактичних закладів для визначення його впливу на здоров’я пацієнтів та надання належної допомоги.
1.2. Ввести у статистичний облік первинних медичних документів записи про звичку до куріння як фактору ризику розвитку хвороб з урахуванням визначень щодо тютюнокуріння відповідно до розділу F-17 МКХ-10.
2. МОЗ України, НМАПО ім. П.Л. Шупика:
2.1. Забезпечити освіту студентів вищих медичних навчальних закладів ІІІ–ІV рівня акредитації та безперервну освіту лікарів усіх спеціальностей щодо профілактики тютюнокуріння при їх базовій підготовці та підвищенні кваліфікації на основі розробленого нами учбового плану: «План курсу навчання медичних працівників». Для організації цієї роботи відповідна підготовка лікарів повинна становити не менше 10 год. протягом двох днів з відривом від виробництва. Враховувати антитютюнову роботу лікарів при їх атестації. Одна консультація з цього питання повинна тривати не менше 5 хвилин і містити в собі основні елементи консультування.
3. МОЗ України, Українському інституту громадського здоров’я:
3.1. Створити систему інформаційно-методичного забезпечення лікарів з профілактики куріння з використанням сучасних інформаційних матеріалів для пацієнтів-курців (пам’ятки, буклети, муляжі, відео- та аудіоматеріали, засоби тестування куріння і т. ін.) та виданням тематичних періодичних фахових видань.
4. Управлінням охорони здоров’я обласних, Севастопольської міської, головному управлінню охорони здоров’я та медичного забезпечення Київської міської державних адміністрацій:
4.1. Використовувати комплексний підхід до роботи з припинення куріння серед населення із застосуванням індивідуальних, групових та популяційних форм роботи.
Впроваджувати розроблені методики надання допомоги пацієнтам з питань профілактики тютюнокуріння в усіх ЛПЗ незалежно від профілю,
оскільки це не потребує спеціалізованої медичної допомоги і оснащення.
Керівникам управлінь охорони здоров’я всіх рівнів та головним лікарям ЛПЗ залучати до антитютюнової роботи на популяційному рівні працівників закладів освіти, соціальної служби для молоді, фізкультурно-спортивних закладів, журналістів ЗМІ та громадських і політичних діячів.