У висновках дисертації узагальнено результати дослідження, сформульовано рекомендації для можливого їх використання, викладено підсумкові положення. У результаті проведеного дослідження дисертантка дійшла таких висновків: 1. Останні десятиліття ХІХ – поч. ХХ ст. позначені значними теоретичними та практичними напрацюваннями у сфері пресо- та книговидання. Одним із найефективніших видавничих осередків Галичини була “УРВС” (1899–1932) – книговидавничий лідер за кількістю випущених видань в україномовному втіленні впродовж довгих років. Прагнення видавців наситити книжковий ринок різнотематичними творами, покликаними гідно репрезентувати всі види видань нової української літератури, засвідчувало прогресивність та доцільність нового видавничого проекту. Формування видавничих пріоритетів УРВС відбувалося в межах визначених серій з урахуванням потреб та зацікавлень читача. Це не лише комплексно витісняло синкретизм тогочасного книговидання, а й дозволяло підтримувати та стимулювати попит на видання, формувати та нарощувати середовище постійних покупців, узгоджувати та інтегрувати зацікавлення різних читацьких кіл. Ініціатива видавництва, яку, безперечно, варто перейняти і сучасним українським видавцям, спрямована на свідоме виокремлення серійності, підсилювалася запровадженням передплати на видання однієї із серій, що було ефективним механізмом прогнозування та збільшення показників реалізації видавничої продукції. 2. Динамічний розвиток книговидання на зламі століть спрямовує видавничу практику на чітке фокусування читацького середовища. Теоретичні напрацювання співробітників УРВС у поєднанні з набутками у практичній сфері виявляють взаємозалежність таких категорій, як характер інформації певного видання, таких типоформувальних ознак, як жанрова та стилістичні характеристики, адресній прицільності видань. Співробітники УРВС послідовно збирали та вивчали інформацію, що характеризувала суспільні інтереси та громадські потреби аудиторії (аналітичні статті, маркетингові дослідження, реєстраційні списки замовників, вивчення кореспонденції та ін.). Робиться спроба класифікувати потенційних реципієнтів продукції. Досліджуючи сукупну аудиторію видавничої продукції, в основу поділу видавці кладуть освітній ценз, вікові характеристики споживачів, їх фахову та соціокультурну структуру, і навіть показники збуту в межах кожного підмасиву видань. Це сприяло подальшій “кристалізації” окресленого контингенту читачів, формувало чіткі уявлення про запити читацької аудиторії, дозволяло максимально ефективно поєднувати змістову систему компонентів, мовні особливості у тісному взаємозв’язку з видавничою формою видань. 3. Спроби дослідити, розчленувати читацьке середовище породжували потребу відповідності зовнішньої та внутрішньої форми видань певному виду літератури. Ретельність редакторського опрацювання творів, що видавничо втілювалися заходом УРВС, стимулювала напрацювання текстологічних засад підготовки видань до друку. Визначена методичність та впорядкованість у розташуванні матеріалів, традиційне доповнення текстів усім необхідним супровідним матеріалом сприяли виробленню своєрідного “обличчя” кожної із серій видавничої інституції. Прицільна адресність певної серії вмотивовувала цілий комплекс засадничих принципів підготовки видань до друку – як-от художньо-технічне оформлення, ступінь оздобленості, якість паперу і навіть ціну певного видання. 4. Видавничі здобутки УРВС сприяли нагромадженню масиву та відточенню типологічної палітри національних видань. Кількісно та якісно зрілий масив видань УРВС засвідчував потребу у систематично веденій літературі для української інтелігенції, закріплював на українському ґрунті науково-популярну книгу, адресовану освіченому читачу, сприяв подальшій стильовій диференціації мови. Міркування М. Грушевського щодо виокремлення цього виду літератури та самі видання заклали фундамент для поступового формування сучасного типологічного спектру видань. Видавці, засуджуючи практиковану тогочасною популярною літературою безадресність, тематичну обмеженість, виводять своєрідні “алгоритми” літературної творчості, зосереджуються на фахових критеріях підготовки видань до друку, закликають до звуженості читацької адреси видань наукового спрямування. Одночасно типологічні трансформації переживало й періодичне видання осередку – “ЛНВ”. Поєднання двох напрямів суспільного життя, різноманітність змістовного наповнення, вмотивована інтеграція різних читацьких запитів із плином часу повинні були еволюціонувати у чітку спеціалізацію та визначену тематику журналу. 5. Видання УРВС вирізняє прагнення об’єднати навколо осередку найкращі літературні та наукові сили з усієї України, гармонійно представити твори класичної та новітньої доби, заохотити початківців, репрезентувати всі напрями художньої думки. Через якісний підбір матеріалів та автури з усіх етнічних земель України друковане слово остаточно позбавлялося закидів щодо ілюзорності прагнення мати національно самобутню видавничу галузь. Вивчення читацьких інтересів та орієнтація на ринкові тенденції дозволяли видавцям послідовно вести видавничу політику, прогнозувати попит, завдяки чому ретельно продумувалася тематична направленість видань, формувалися наклади. 6. Заснування УРВС увиразнювало ще одну особливість видавничої справи на теренах Галичини: патріотична спрямованість видань стала своєрідним критичним “ситом” між книгою та суспільством, що відсіювало низькоякісну книгу, писану рідною мовою. Відчутний наголос на національних інтересах, розуміння важливості друкованого слова у процесі елітотворення сучасними видавцями (зокрема, компенсація витрат на випуск від прогнозовано неприбуткових видань за рахунок прибутків від інших) значно сприяли б духовному розвитку нації. 7. Продукція УРВС відіграла важливу роль в ослабленні та поступовому зникненні на теренах Східної України упередження проти “галицької” мови та “галицької” літератури. Відбулося це завдяки консолідації творчих сил довкола видавництва, помітному впливу продукції УРВС на читацьку публіку. Після розширення географії УРВС активізувалися взаємовпливи двох варіантів літературної мови: обережно відкидаючи чужі мовні впливи співтериторіальних націй, розвиваючи та переймаючи один в одного раціональні зерна, українці різних територій засвідчили свою монолітність та розвиненість власної мови. 8. Розбудова національної системи книговидання відбувалася під акомпанемент патріотичної та ринкової риторики. Браком організаційно-видавничого, маркетингового досвіду пояснюються певні прорахунки видавців (так, розвиваючи такий канал просування книги на ринку як розсилання за “адресними списками”, читачам надсилали не інформацію про новинки чи випущені видання, а самі книги), однак задекларовані наміри керманичів УРВС про необхідність орієнтуватися на прибуток від розпродажу сприяли формуванню громадської думки довкола їхньої діяльності, що також є складовою повноцінного книжкового руху в майбутньому. Наполегливість керівництва УРВС та різноманітність підходів, спрямованих на поширення та наближення книги до українського загалу, стає прикладом та своєрідним поштовхом до дій для сучасних видавців. Так, співробітники УРВС наголошували на необхідності проведення маркетингових досліджень, що дозволяє нагромаджувати досвід роботи у ринкових умовах. 9. Зіставлення досвіду видавців минулого із сучасними реаліями видавничої практики підтверджує актуальність багатьох проблем видавничої справи. Найважливішими з них є: 1) виведення україномовної продукції на світовий рівень, подолання кризи всередині галузі; 2) залучення ринкових стратегій у книговидавництво; 3) свідома підтримка україномовних видань; 4) виховання читача, популяризація читачівства; 5) пропагування українознавчого світогляду. Екстраполяція раціональних зерен дозволить вибудувати струнку та продуману модель рентабельної видавничої справи у теперішніх умовах. 10. Одним із результатів дослідження стало створення повного реєстру книжкової продукції УРВС (див. додаток В). Для забезпечення можливості комплексного пошуку бібліографію видань доповнено іменними покажчиками авторського складу, діаграмами видавничої активності, списком рецензій на видавничу продукцію УРВС. Додатки відображають стан і тенденції книговидання на зламі ХІХ–ХХ ст. та необхідні для глибшого розуміння поданого в основній частині дисертації матеріалу. | 