Реалізація поставленої мети та виконання завдань дослідження дало можливість одержати теоретичні та емпіричні результати, аналіз яких дозволяє зробити наступні висновки. На сучасному етапі розвитку психології проблемою саморегуляції займається велика кількість науковців. Незважаючи на неоднозначне тлумачення цього поняття, досліджені її структура, зміст, вплив на психічні процеси та стани і застосування з метою управління ними та корекції психічних розладів.
Використання способів саморегуляції з метою корекції негативних змін у психіці прокурорів, зниження психофізичної втоми, підвищення нервово-психічної стійкості та впливу на успішність в їх професійній діяльності досліджене не було. Специфічною для професійної діяльності прокурорів є наявність психотравмуючих і стресогенних чинників. В діяльності прокурора мають місце нервово-психічні перевантаження, напруження емоційно-вольової сфери викликається жорсткою, детальною законодавчою регуляцією, персональною відповідальністю за прийняті рішення, взаємовідносинами з міліцією, судом, органами влади, нерівномірним темпом роботи, тиском на рішення прокурора владних структур.
Серед чинників, що викликають та підвищують рівень прояву негативних психічних станів виявлені наступні: професійна відповідальність (2,45 балів), організаційні проблеми (2,14 балів), часті сутички з керівництвом (1,97 балів). З метою зменшення нервово-психічної напруги у своїй професійній діяльності, прокурори використовують відомі їм з життєвого досвіду способи саморегуляції. Найчастіше використовуються наступні: аналіз ситуації, роздуми (53 %), самоконтроль, вольові зусилля (46 %), сон, пасивний відпочинок (43 %) та гумор і жарти (40 %).
Використання цих та інших способів саморегуляції здійснюється ними епізодично, безсистемно і без чіткого усвідомлення їх дії та впевненості у результатах. Залежність вибору способів саморегуляції обумовлюється індивідуально-психологічними та особистісними особливостями прокурорів. До них належать рівень екстравертованості, емоційної стійкості, тривожності, фрустрації, агресивності та ригідності. На вибір способів саморегуляції впливають також якості темпераменту фахівців і специфіка їх професійної діяльності. Найчастіше прокурори користуються способами саморегуляції, які пов’язані з впливом на психічні стани через мислення та усвідомлення ситуації, тобто когнітивні. І значно рідше афективні, що діють через почуття та емоції. Опанування прокурорами рекомендованими їм способами саморегуляції та мотивоване систематичне їх використання протягом року привело до значних позитивних змін: а) психосоматичних та психовегетативних показників; б) ступеня прояву рис особистості; в) успішності професійної діяльності.
В групі, де позитивно змінились психосоматичні та психовегетативні показники, встановлено: підвищення рівня опірності проти психотравмуючих та стресогенних чинників професійної діяльності; толерантність їх чутливості до кризи; ослаблення дії на них професійного стресу, суб’єктивної чутливості до прояву соматичних симптомів (нервово-психічного виснаження, шлункових скарг, ревматичних та серцево-судинних скарг); зниження рівня психовегетативних симптомів та емоційного вигоряння; підвищення показників «загального» здоров’я та адаптивності. В групі, де позитивно змінився ступінь прояву рис особистості, встановлено: підвищення психоемоційної стійкості та ступеня прояву таких рис особистості як товариськість, доброзичливість, обережність, серйозність, організованість, розсудливість, практичність, ініціативність, самоконтроль, емпатія, урівноваженість; зменшення рівня прояву негативних рис (залежності, тривожності, незадоволеності, покірливості, збудливості, агресивності, депресивності, дратівливості, фрустрації, ригідності). Одержані дані свідчать про вплив саморегуляції на розвиток особистості прокурорів. В експериментальній групі, позитивно змінився рівень успішності професійної діяльності прокурорів, в результаті чого виявлено: підвищення працездатності і зниження стомлюваності; підняття рівня службової дисципліни; збільшення задоволення своєю роботою; зменшення витрат робочого часу внаслідок захворювань; підвищення рівня професійної успішності та результатів виробничої діяльності прокурорів. |
