Горяча Марія Степанівна. Роль релігійного фактора в політичному житті України: Дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. - Л., 2002. - 261арк. - Бібліогр.: арк. 201-241.
Анотація до роботи:
Горяча М.С. Роль релігійного фактора в політичному житті України. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – Політичні інститути і процеси. – Львівський національний університет ім. І. Франка, Львів, 2002.
Дисертація присвячена питанням впливу релігії на політичні процеси в історичному розвитку України та на сучасному етапі її державотворення. На основі аналізу ролі традиційних українських конфесій (православ’я і греко-католицизму) в політиці держави, в діяльності політичних партій, громадських організацій, рухів та їх впливу на процеси формування нації та державотворення автор виділяє характерні особливості прояву релігійного фактора в Україні і доводить, що релігійні процеси суттєво впливали на політичний розвиток України. У дисертації представлені сильні і слабкі сторони релігії у її впливі на політичне життя, розкрито важливість її світоглядного потенціалу, спростовано потребу релігійної монолітності для досягнення могутності держави і стабільності суспільства, зроблено спробу прогнозування подальшого розвитку державно-церковних відносин та пошуку оптимальної моделі релігійно-політичної системи для України. Відповідно до цього розроблено ряд рекомендацій політичній та релігійній сторонам для забезпечення їх нормального співіснування, які можуть бути корисними при вдосконаленні законодавства про свободу совісті, в діяльності законодавчої та виконавчої влади, для політичних, громадських та релігійних організацій і діячів.
У висновках подано основні результати дослідження, які можна звести до наступних позицій:
1. Релігійний фактор може відігравати важливу роль у процесах національного відродження і державотворення, справляти великий вплив на їх перебіг. Залежно від того, наскільки ці процеси відповідають релігійним віруванням та інтересам конфесій, він може виступати їх дієвим каталізатором, або ж, навпаки, вагомою перешкодою для розвитку цих процесів.
2. Важливість релігійного чинника досекулярної доби визначалася великою мірою тою моделлю державно-церковних відносин, що склалася внаслідок прийняття візантійського типу християнства та запозичення елементів західного християнства. У цій моделі релігії відводилася роль ідеологічної опори держави, однак, несприятливі зовнішньополітичні умови виявили слабкість релігійного фактора в цій сфері. Спроби мобілізації суспільства для політичних завдань на основі релігійних ідей і лозунгів показали неспроможність релігії тривалий час заступати ідеологію.
3. Історичний досвід державної політики та діяльності політичних партій та організацій переконує, що ігнорування релігійного чинника, як і надмірна надія на його дієвість, веде до згубних наслідків (політизації релігії, міжконфесійних конфліктів, кризи релігійно-політичних відносин), що загрожують стабільності суспільства і підривають міжнародний престиж держави. Тому роль релігійного фактора у політичному житті суспільства не можна ні нехтувати, ні переоцінювати.
4. Єдина національна Церква не може бути гарантом стабільності та розвитку суспільства. У демократичній поліконфесійній державі її не можна збудувати політичними засобами, як і неможливо добитися релігійної однорідності. Множинність релігійних конфесій є закономірним наслідком плюралізму суспільства та розвитку процесу демократизації і не повинна бути перешкодою для єдності держави. Протилежний результат лише свідчить про нерівномірне забезпечення релігійних свобод та дискримінацію певних релігійних конфесій в державі.
5. Упродовж історії в силу об’єктивних причин – незавершеності структурування політичного життя, слабкості (чи відсутності) політичної еліти, браку ідеології – Церква тривалий період виконувала цілий ряд невластивих їй політично значимих функцій, що й визначало велику важливість релігійного фактора для політичного життя України. Однак, правдива роль релігії полягає не в участі конфесій у політичних подіях, але в її обмежувально-виховному потенціалі, у здатності впливати на світогляд і політичну позицію громадян держави, формувати відповідальних політичних лідерів. І саме такою вона повинна бути в сучасній Українській державі.
Публікації автора:
Горяча М. Релігія в політичній думці ХІХ - ХХ ст. // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. Вип. 2. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2000. – С. 116-121.
Горяча М. Політичні доктрини українських традиційних Церков // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. Вип. 4. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2001. – С. 78-84.
Горяча М. Релігійний чинник та його особливості в контексті міжнародних впливів // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. Вип. 9. – Львів, 2002. – С. 66-73.
Горяча М. Державно-церковні стосунки в Україні: історія і сучасність // Політичний процес в Україні: стан і перспективи розвитку. Збірник наукових праць. – Львів: ПАІС, 1998. – С. 35-41.
Горяча М. Сучасна державна релігійна політика // Working Papers of Ukrainian Studies. – 1999. – № 11. – 14 с.
Горяча М. Релігія в політиці українських урядів 1917-1922 рр. // Ковчег: Науковий збірник з церковної історії / за ред. Б. Гудзяка, І. Скочиляса та О. Турія. – Ч. 3. – Львів: ІІЦ, ЛБА, 2002. – C. 334-346.
Роль конфесії в демократизації українського суспільства // Громадянське суспільство як здійснення свободи: Центрально-Східноєвропейський досвід / за ред. А. Карася. – Львів, 1999. – С. 323-329.
Горяча М. Право свободи совісті: світовий досвід і Україна (в контексті державно-церковних відносин) // Матеріали студентської науково-практичної конференції “Стосунки між Церквою та державою: протистояння, стіна розмежування чи співпраця?” – Львів, 1998. – С. 116-122.
Горяча М. Ідея української національної Церкви та український екуменізм // Матеріали студентської науково-практичної конференції “Екуменізм в історії Церкви: здобутки, втрати, перспективи” 14-15 квітня 2000 р. – Львів, 2000. – С. 70-89.