Архипова Людмила Дмитрівна. Роль інтерпретації в культурі: Дис... канд. філос. наук: 09.00.04 / Національний ун-т "Києво-Могилянська академія". - К., 2002. - 199 арк. - Бібліогр.: арк. 184-199.
Анотація до роботи:
Архипова Людмила Дмитрівна. Роль інтерпретації в культурі. – Рукопис.
Дисертація на здобуття ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури. - Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, Київ, 2002.
Дисертація присвячена інтерпретації, що визначається як спеціальні зусилля (процедури), викликані порушенням звичного сприйняття чи комунікації, і спрямовані на відновлення смислотворення, яке супроводжує розуміння. Обґрунтовується модель інтерпретації, згідно якої вона виступає певним мета-текстом по відношенню як до вихідного тексту повідомлення (появою Іншого), так і до активної смислотворчої свідомості інтерпретатора, й є способом утримування паузи перед приписуванням смислу. В дисертації доводиться, що інтерпретація пов’язана зі здатністю людської свідомості створювати й використовувати знаки, тобто здійснювати семіотичну активність.
Показано, що інтерпретація є необхідною навичкою для здійснення існування людини в культурі, оскільки є такі культурні практики, які існують лише як інтерпретація, й їх стає все більше в умовах видозміненого життєвого світу людини доби Постмодерну.
Важливою складовою дослідження є розробка спеціальних герменевтичних процедур, придатних для дослідження інтерпретації як предмету міждисциплінарного аналізу: це утримування мета-позиції через “наївний” опис і виявлення наскрізних тем у їх варіаціях та словникового запасу сучасних інтелектуальних практик.
Здійснений у дисертаційному дослідженні аналіз інтерпретації веде до таких висновків:
Інтерпретацію ми можемо розглядати як спеціальні зусилля (процедури), викликані порушенням звичного сприйняття чи комунікації, і спрямовані на відновлення смислотворення. Найістотнішими рисами інтерпретації є наступні: вона не є частиною природної настанови свідомості, передбачає активність інтерпретатора, завжди є незавершеною й виникає в паузі перед дійсним на цей момент часу приписуванням смислу.
У дискурсі навколо інтерпретації використовуються повторювані елементи словникового запасу, що становлять основу опису різноманітних моделей і стратегій інтерпретації, тобто відбувається пошук “дійсного” зображення процесу інтерпретації та його елементів (активних і пасивних) – модель інтерпретації. Виходячи з цього, пропонуються цілісні програми дій інтерпретатора – стратегія інтерпретації, які мають забезпечувати “дійсний” чи “правильний” результат.
Оскільки людина знаходиться в ситуації відчуження від решти світу, тому в процесі комунікації з чужим, зовнішнім має здійснювати акти репрезентації Іншого, від якого починається смислотворення й оцінка. Тобто в процесі комунікації з Іншим здійснюється інтерпретація - побудова певного текстового простору, який представляє Інше (чуже) для подальшого осмислювання. Отже інтерпретування є діяльністю, властивою людині як істоті, що має спілкуватися з оточуючим світом.
Подія інтерпретації за структурою відповідає події комунікації: смислотворча свідомість (інтенціональна, безперервно здійснює начерки смислів, рефлексивна, здатна обирати й відбирати створені смисли) > Інший (є предметом інтенціональності свідомості, являє або виявляє себе ) > подія комунікації > час/темпоральність >засоби вираження смислів (є знаками, мають інтерсуб’єктивний характер, засвоюються в процесі інтеграції до соціуму/культури).
Властивості тексту й знаку, які становлять значну частину реальності, маніфестованої людині, активізують смислотворчу свідомість, передбачають інтерпретацію як проміжний етап, а отже – мета-текст смислотворення.
Людське існування розгортається в межах життєвого світу, дотичного до світу культури, що характеризується через тексти як знакові утворення. Якщо розглядати культуру через знак, інтерпретація істотно входить у культурне існування й культурну діяльність. У процесі інтерпретації відбувається побудова спільного простору поміж відчуженою семіосферою існування й людською особистістю.
Існують такі прояви культури, які є чистою інтерпретацією (музика, театр, переклад, філософія та гуманітаристика, психоаналіз), а сама культура конституюється як наявне буття в інтерпретації. Але є прояви культури, в яких інтерпретація непотрібна і навіть неможлива – це тілесні та ритуальні практики.
Інтерпретація пов’язана з такою властивістю людської свідомості як семіотична активність, тобто здатністю безперервно створювати й осмислено сприймати знаки. Інтерпретування дає можливість реалізувати інтенцію творення, й саме цим і цінне.
Розмаїття форм культурної діяльності вимагає засвоєння різноманітних стратегій інтерпретації для участі в соціумі та реалізації творчого потенціалу особистості, а в умовах усе більшої текстуалізації видозміненого життєвого світу людини Постмодерну навички інтерпретації стають необхідними для виживання.
Роль інтерпретації в культурі - створювати реальний текстовий простір для вивчення й засвоєння чужорідного/незнаного як на рівні особистої реалізації людської істоти, так і на рівні культури як інтерсуб’єктивної цілості.
Публікації автора:
Інтерпретація як істотний елемент комунікації // Магістеріум. Випуск третій. Історико-філософські студії. - К.: КП ВД “Педагогіка”, 2000.- C. 153-159.
Інтерпретація як умова існування в семіотичному універсумі // Наукові записки НаУКМА.- Т.18 Філософія і релігієзнавство.- К.: Вид. Дім “KM Academia”, 2000.- C. 59-66.
Словник як спосіб інтерпретування // Філософсько-антропологічні студії’2000. Європейський вектор та основні цінності української гуманітаристики. – Істина. Правда. Життя. (До 70-річчя Мирослава Поповича). – К: Стилос, 2000. – С.357-368.
Аналіз інтерпретації з мета-позиції // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб.наук.праць. – Вип.27. – К: Український центр духовної культури, 2002. – С. 198-211.