Результати проведеного дисертаційного дослідження ролі інноваційного чинника в умовах транзитивної економіки дозволили автору зробити наступні висновки теоретичного та практичного спрямування. 1. Науково-технічний прогрес та технологічні зміни є визначальними факторами історичної трансформації суспільства, проте, його вирішальну роль в економічному зростанні було визнано лише у другій половині двадцятого століття. Представники класичних, неокласичних, кейнсіанськіх течій недооцінювали виняткове значення інноваційного чинника, що пояснюється специфікою конкретних етапів історико-економічного розвитку, але зробили певний внесок у розвиток інноватики. Революційні відкриття в інноваційній теорії належать М.Туган-Барановському, М. Кондратьєву, Й. Шумпетеру, Р. Солоу. На теперішньому етапі дана теорія знаходиться в стадії накопичення відповідних фактів та подій, необхідних для її подальшого розвитку. 2. Центральною ланкою інноваційної теорії є категорія “інновація”, специфічний зміст якої складають зміни. Інновації – це кінцевий результат впровадження нового продукту з метою оновлення, вдосконалення, перетворення об’єкту та отримання економічного, соціального, екологічного або іншого ефектів. В ході дослідження було окреслено принципи впровадження інновацій, які забезпечують зменшення інноваційного ризику: довгострокове цільове та стратегічне планування, великий запас інноваційних технологій та “ноу-хау”, постійне отримання інформації від споживачів та експертів відносно визначення нових потреб ринку, надійна фінансово-грошова забезпеченість технологічних перетворень. 3. Обгрунтування провідної ролі інноваційної складової як визначального фактора у системі міжнародних відносин здійснено на основі дослідження інноваційних тенденцій провідних країн світу (США, Японії, Південної Кореї, Китаю, Західної Європи). Результати аналізу довели, що стале економічне зростання напряму залежить від ступеня розвитку інноваційного потенціалу в країні. Дослідження показали, що сьогодні зростають шанси Європи у економічному та технологічному суперництві США та ЄС, а основною ареною світового економічного протистояння стануть взаємовідносини між розвинутими країнами та азіатськими “тиграми”. Реалізація нових підходів до формування державної інноваційної політики дозволяє цим країнам займати провідні місця у світовому господарстві. На основі аналізу заходів інноваційної політики цих країн доведено необхідність втручання держави у розвиток інноваційної сфери. 4. Інноваційне підприємництво - це особливий процес господарювання, зорієнтований на інновації та пов’язаний із постійним пошуком нових можливостей, використання яких призводить до створення кращої продукції. Його цілями є: зниження витрат; поліпшення конкурентних позицій; вихід на нові ринки. На інноваційному ринку діють великі (ФПГ, консорціуми, корпорації) та малі (венчурні фірми, інкубатори, технополіси) підприємства. Аналіз ефективності цих форм показав, що, незважаючи на велику кількість переваг, що властиві великим фірмам, малий інноваційний бізнес є більш ефективним. Тому, активно розвивається кооперація великих та дрібних форм. Основними інноваційними стратегіями є: наступальна (більш характерна для малих форм), оборонна, імітаційна (властиві корпораціям), залежна, традиційна, стратегія за нагодою. 5. Інноваційна діяльність - комплексна проблема, що пронизує усі функціональні сфери - планування, дослідження, розробку проектів, виробництво, маркетинг та має на меті впровадження досягнень НТП у виробництво, включаючи випуск та поширення нових технологій; міжгалузеві структурні зсуви, реалізацію довгострокових науково-технічних програм; фінансування фундаментальних досліджень. Здійснення інноваційної діяльності є імперативною вимогою нашого часу. Результати статистичного дослідження показали, що українська інноваційна сфера продовжує переживати глибоку кризу: країна зберігає значення постачальника сировини та ринку збуту для країн Заходу, технологічний розвиток промисловості залежить від інтелектуальної продукції інших країн, кількість інноваційних підприємств знижується, більшість зразків нової техніки та технологій не відповідають світовим стандартам, наукові програми розвитку науково-технологічної сфери України не діють, інноваційна сфера не достатньо приваблює інвесторів. Основними причинами кризового стану є: незавершеність економічних реформ, зорієнтованість вітчизняної економічної системи не на активізацію інноваційного процесу, а на інвестиції; недостатній рівень фінансування, нераціональна структура зовнішньоекономічних відносин (імпорт високотехнологічного устаткування в обмін на експорт сировинних ресурсів); спад виробництва; економічна нестабільність та ін. 6. Державне регулювання інноваційної діяльності є однією з головних умов переходу економіки до ринку. Досягнення провідними країнами нинішнього становища стало можливим завдяки активному сприянню державами розвиткові інтелектуального потенціалу. Недостатня ефективність механізму ринкового регулювання інновацій робить необхідною активізацію державного впливу на технологічні зміни. Дослідження показало, що засоби вітчизняної інноваційної політики недосконалі. На основі узагальнення заходів інноваційної політики країн світу та нашої держави виявлено недоліки механізму державного регулювання інновацій в Україні: розвиток економіки зорієнтовано не на активізацію інноваційної діяльності, а на інвестиційну політику; рівень бюджетного фінансування НДДКР є одним із самих низьких у світі та не забезпечує розвиток інновацій; державні кошти на НДДКР розподіляються безліччю органів влади, бюджет планується без урахування тенденцій розвитку інноваційної сфери; стимулювання інновацій через податкову політику повільно зводиться до нуля: податкова система, замість стимулювання підприємців до вкладання коштів у розвиток виробництва, виконує фіскальні функції (відбираючи майже весь доход, примушує підприємців вилучати ресурси з виробництв та спрямовувати їх у прибуткові галузі); відсутність правових норм щодо недоторканості іноземних інвестицій; ненадійність захисту інтелектуальної власності; відсутність методики розрахунку ефективності вкладень в інновації; ігнорування загальносвітових інноваційних тенденцій. 7. Для забезпечення в Україні динамічного науково-технологічного розвитку запропоновано нові підходи до стимулювання інноваційної сфери: перехід від традиційної науково-технічної політики до інноваційної; стимулювання розвитку ключових галузей економіки та відмова від концепції рівномірного технічного розвитку; інвестування в інноваційну сферу та відмова від інвестицій у відтворення капіталу; надання переваги ризиковому капіталові замість використання кредитів банку; впровадження преференцій для інноваторів; надання переваги висококваліфікованій робочій силі, підприємництву перед масою низькооплачуваної робочої сили; перехід до непрямого регулювання інноваційних процесів. Розроблений в дисертації комплекс заходів, спрямованих на вдосконалення моделі інноваційного розвитку держави включає: забезпечення державного стимулювання й підтримки у формуванні нових інноваційних структур (бізнес-інкубаторів, технопарків, фінансово-промислових груп); створення відсутньої в Україні раціональної інфраструктури трансферу технологій й системи комунікацій; всебічна підтримка розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва. У зв’язку з цим необхідно: впровадити механізм світового співробітництва з питань наукових досліджень, розробити комплекс заходів по стимулюванню розвитку міжнародної наукової кооперації. Пріоритетним повинно стати співробітництво із науковими центрами СНД та ЄС; забезпечення надійного захисту інтелектуальної власності; створення сприятливого інвестиційного клімату та удосконалення механізму залучення інвестицій шляхом створення правової бази; створення банку даних інвестиційних об’єктів, розробки Методичних рекомендацій по підготовці інвестиційних проектів; оптимізацію регіональної інноваційної політики (вивчення, ефективне використання інноваційного потенціалу регіонів, визначення напрямків інвестиційної діяльності); розв’язання проблем екологічної безпеки шляхом зменшення ризику техногенних катастроф на основі енерго-, ресурсозбереження, ефективного використання вторинних ресурсів, забезпечення поєднання європейських стандартів якості життя та екологічних обмежень. |