Анотація до роботи:

Целуйко О. П. Рід Даниловичів у кінці XVI – на початку XVIII ст.: історико-генеалогічне дослідження.

Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 – Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2003.

У дисертації проведено просопографічний аналіз роду Даниловичів з кінця XVI – до початку XVIII ст. Зокрема, з’ясовано основні генеалогічні факти біографій представників роду, за поколіннями проаналізовано процес входження, перебування та виходу Даниловичів з лав польсько-литовсько-руської магнатерії, визначено головні етапи та умови, що сприяли політичній кар’єрі членів роду. В роботі висвітлено основні земельні комплекси, що належали Даниловичам і творили фінансове підґрунтя економічної могутності роду, з’ясовано шляхи їх отримання та подальший процес їх успадкування Даниловичами, а також визначено склад та шляхи формування клієнтели роду, з’ясовано її національну та релігійну приналежність. На прикладі представників роду розкрито особливості магнатської релігійної свідомості, з’ясовано коло надань окремим костелам та монастирям, характер відносин між магнатом та священнослужителем.

1. На загальнодержавній політичній арені Даниловичі з’являються у XVI ст. Однак довший час їм так і не вдавалося перетнути межу між багатою шляхтою і магнатерією. Увійти до політично-економічної верхівки Речі Посполитої вдалося синам львівського хорунжого Станіслава Даниловича – Миколаю та Яну. Вони змогли вдало скористатись політичною ситуацією, що склалась у Речі Посполитій, потрапили до двору Сигізмунда ІІІ, де здійснили успішну кар’єру. Ян і Миколай Даниловичі отримали сенаторські посади, двірські та земський уряди, низку староств та економій. Їх соціальне становище закріпили вдалі одруження.

2. Друге покоління Даниловичів-магнатів зуміло втримати батьківські позиції. Міцне економічне підґрунтя, підтримка королів Сигізмунда ІІІ та Владислава IV, шлюби з найвідомішими магнатськими родинами (Опалінськими, Тенчинськими, Вишневецькими, Семашками, Сапєгами, Оссолінськими та ін.) дозволило синам Миколая та Яна Даниловичів посісти міністерські та придворні уряди, утримувати значне число староств та економій. Найбільш вдало склалась кар’єра великого коронного підскарбія Яна Миколая Даниловича, що належав до найбагатших та найвпливовіших людей часів Владислава IV. Однак уже в 30-х рр. XVII ст. вимирає чоловіча лінія Олеської гілки Даниловичів.

3. Третє покоління Даниловичів втрималось у лавах магнатерії, однак успіхи його представників були меншими. Пояснюється це тим, що деякі нащадки роду померли молодими, іншим заважала близька спорідненість з Яном Собєським. Ймовірно, саме через це “королівська ласка” часто оминала їх протягом правління Яна ІІ Казимира та Михайла Корибута Вишневецького. Однак Даниловичам вдалося втримати низку староств. На певний час ситуацію змінило обрання королем Яна Собєського.

4. Останні покоління Даниловичів змінили соціальний статус, перейшовши до групи багатої шляхти. Цей процес відбувався повільно і охопив декілька поколінь. Незважаючи на вдалі шлюбні партії (Денгоффи, Дідушицькі), внаслідок відстороненості від двору, зменшилось число староств, які перебували в руках родини. Ареною політичної діяльності Даниловичів стає не Варшава, а Галицька земля Руського воєводства.

5. Час творення латифундій Даниловичів припадає на першу третину XVII ст. Основна група маєтностей була отримана Даниловичами внаслідок укладення вигідних шлюбів, успадкування земельних володінь дружин, родинним зв’язкам з іншими родами. Випадки безпосередньої купівлі маєтностей є поодинокими. Натомість Даниловичі активно користувались таким способом, як надання грошових позик під заставу маєтностей, використання власного впливу для подальшого їх переходу у свою власність. У другій половині XVII – на початку XVIII ст. Даниловичі поступово втратили більшість своїх маєтностей. Причинами цього стало декілька факторів, основними з яких були: не створення ними єдиної ординації і, як наслідок, дроблення маєтностей між чисельними нащадками; поступове вигасання чоловічої лінії роду, перехід маєтків по жіночій лінії до інших родин. Втрата земельних маєтностей співпала в часі з втратою політичних позицій роду у системі влади Речі Посполитої.

6. Протягом усього магнатського періоду роду Даниловичам вдалося сформувати з оточуючих шляхетських родин, давніх сусідів та прийшлих елементів власну клієнтелу, що виконувала їхні доручення, служила при дворі та у військових відділах, допомагала у керуванні староствами та маєтками. Найчисельніша в період розквіту роду у першій половині XVII ст., клієнтела зменшилась у наступні п’ятдесят років і зникла у XVIII ст.

7. Даниловичі – давня українська православна родина, яка у другій половині XV–XVI ст. залишила православ’я та перейшла у католицизм. За часів контрреформації у Речі Посполитій багато представників роду стали вірними її прихильниками, рішуче виступили на захист інтересів Католицької церкви. Даниловичі підтримували діяльність найактивніших католицьких орденів, зокрема єзуїтів, ставши їх великими опікунами та благодійниками, розбудували низку костелів та монастирів на території Галичини та Волині. Об’єм фінансових пожертвувань Даниловичів релігійним інституціям засвідчував їх входження у XVII ст. до лав польсько-литовсько-руської магнатерії. Приклад родини Даниловичів яскраво засвідчив формування особливої магнатської релігійної свідомості, характерними рисами якої була впевненість у власному праві на особливу позицію в питаннях віри й Церкви та відповідний характер стосунків між магнатом та священнослужителем.

Публікації автора:

1. Целуйко О. П. Коронний підскарбій Миколай Данилович // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка. Зб. наук. праць. – Вип. 3. – Львів, 2000. – С. 32–40.

2. Целуйко О. П. До питання про фінансово-економічне життя польської магнатерії середини XVII ст. // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. – Т. 2. – Чернівці, 2000. – С. 191–196.

3. Целуйко О. П. Великий коронний підскарбій Ян Миколай Данилович: портрет на тлі епохи // Cтудії з архівної справи та документознавства. – Т. 10. – Київ, 2003. – С. 177–184.

4. Целуйко О. П. Землеволодіння родини Даниловичів: формування та розвиток // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка. Зб. наук. праць. – Львів, 2003. – Вип. 5–6. – С. 54–76.

5. Целуйко О. П. Жовківські сторінки роду Даниловичів // Історична, мистецька та культурна спадщина Жовківщини: проблеми охорони, реставрації та використання. Зб. матер. укр.-поль. наук.-практ. семінару. – Жовква, 1998. – С. 137–139.

6. Целуйко О. П. Рід Даниловичів в системі коронних та земських урядів Речі Посполитої // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. – Біла Церква, 2000. – С. 55–57.

7. Целуйко О. П. Історичні пам’ятки родини Даниловичів у Руському воєводстві: історіографія питання // Історичні пам’ятки Галичини. Матеріали другої наукової краєзнавчої конференції. – Львів, 2003. – С. 32–42.