1. У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі виявлення закономірностей формування образу терапевтичного середовища у хворих на параноїдну шизофренію та створення на цій основі рекомендацій щодо психокорекційної роботи з такими пацієнтами для підвищення ефективності лікувально-реабілітаційного процесу. 2. Терапевтичне середовище є складною динамічною системою взаємин, уявлень, настанов і контактів пацієнтів та медперсоналу, що утворюється у стаціонарному психіатричному відділенні та впливає на ефективність лікувально-реабілітаційного процесу. Структура терапевтичного середовища створюється суб’єктною, об’єктною та організаційною складовими. Його типологічна класифікація включає п’ять основних варіантів: травмуюче, відчужуюче, нейтральне, адаптуюче, зцілююче (власне терапевтичне). Основними функціональними блоками терапевтичного середовища є лікувальний, профілактичний та реабілітаційний. 3. Образ терапевтичного середовища у хворих на параноїдну шизофренію відзначається аморфністю, відсутністю чіткої структури та ієрархії. Емоційне забарвлення сприйняття терапевтичного середовища є переважно негативним на усіх етапах захворювання. Репрезентація терапевтичного середовища має такі основні характеристики: а) найактуальнішою темою є не середовище, а сама хвороба, котра за будь-якою тривалістю захворювання репрезентована як дещо вкрай негативне, соціально засуджуване та практично безнадійне; б) найбільш очікуваним варіантом взаємодії серед пацієнтів стаціонару є агресія, насильство, примушування; в) зі зростанням тривалості процесу та кількості госпіталізацій зростає значущість контактів з середнім та молодшим медперсоналом; г) за мірою уживання в лікарняне середовище та ототожнення себе з його суб’єктом у хворих на параноїдну шизофренію простежується трансформація категоріальних настанов сприйняття ситуації — в континуумі від активно-оптимістичної до апатіко-песимістичної; д) на всіх етапах захворювання зберігається позитивне забарвлення образу психіатра, проте найменш згадуваним елементом терапевтичного середовища в апперцептивних реакціях хворих є саме контакти з лікарем; е) кардинальні, кризові зміни в структурі репрезентації терапевтичного середовища та власного образу, пов’язані з переосмисленням усієї зумовленої психозом медично-соціальної ситуації, відбуваються у свідомості хворих на середньому етапі перебігу шизофренії (тривалість від одного до п’яти років) . 4. Вербалізовані уявлення хворих на параноїдну шизофренію про себе та власне «я» характеризуються когнітивною бідністю та переважанням специфічних химерно-символічних, метафоричних, атактичних аутодефініцій. Зазначений феномен у здорових осіб практично не зустрічається, проте у хворих спостерігається вже на ранніх етапах захворювання і з плином процесу зростає за частотою. Пацієнтам також притаманна специфічна дисоціація між змістом вербальних самооцінних суджень, з одного боку, та психосемантичною репрезентацією власного образу — з іншого. Незалежно від характеру вербальної самооцінки, на семантико-перцептивному рівні хворі відзначають в себе зростання «психологічно невиразних» рис, але приписують собі збільшення соціальної адаптивності та соціальної бажаності особистісних якостей. Іншим хворим пацієнти атрибутують переважно ті риси, котрих не знаходять в собі, тобто «психологічно яскраві» та «соціально небажані». Здорові особи зазвичай вважають, що люди з психічними розладами сприймаються суспільством вкрай негативно — як носії майже виключно дезадаптивних, соціально небажаних особистісних рис. Психіатри в своїх оцінках є найменш тенденційними, найбільш оптимістичними та схильними віддавати перевагу адаптивним якостям, але чітко фіксують у хворих також об’єктивне зростання емоційного збіднення та дезадаптивних рис. 5. Для підвищення рівня терапевтичного середовища пропонуються такі рекомендації: а) впровадження системи професійного відбору та спеціальної комплексної підготовки (з акцентом на психолого-деонтологічних напрямках) для середнього та молодшого персоналу психіатричних стаціонарів; б) застосування диференційованої системи психокорекційних, психоосвітних, тренінгових програм для хворих, їхніх родичів та персоналу, метою якої є гармонізація рольових позицій та відносин; в) індивідуалізація лікувально-реабілітаційних режимів; г) організація зайнятості пацієнтів, достатнє забезпечення побуту та активного дозвілля; д) поширення співробітництва (з одночасною чіткою регламентацією його принципів) з представниками громадських організацій та засобів масової інформації; е) реальне утілення мультидисциплінарного підходу до організації терапевтичного середовища. 6. Основними напрямками психокорекційної роботи із пацієнтами психіатричного стаціонару, що страждають на параноїдну шизофренію, мають бути: а) на першому, початковому етапі — психоосвітні програми, спрямовані на доступне роз’яснення етіопатогенетичних механізмів та можливих варіантів прогнозу захворювання, на формування комплаєнса, на редукцію почуттів розпачу, невизначеності перспектив, провини, песимізму або анозогностичних реакцій; б) на другому, кризовому етапі захворювання акцент повинен зсуватися у бік активуючої психокорекції, метою якої є редукція гіпобулічних та депресивно-дистімічних явищ, залучення пацієнта до спілкування, культурних заходів та ін.; в) на третьому, віддаленому етапі психокорекційні програми, спрямовані на відновлення соціально-комунікативних навичок у хворих, важливо доповнювати контрольованою лікарем системою взаємодопомоги серед пацієнтів. |
