Результатом дисертаційного дослідження є сукупність теоретико-методологічних обґрунтувань і практичний інструментарій здійснення рентного природно-ресурсного оподаткування в нафтогазовидобувній сфері України. В контексті аргументування пріоритетності вартісних і фінансово-економічних параметрів діяльності нафтогазовидобувних підприємств при визначенні базових рівнів рентної плати побудовано систему диференціації рентних платежів, запропоновано й апробовано відповідні розрахункові механізми. Це відкриває шлях для запровадження більш збалансованого оподаткування в нафтогазовидобувній сфері України, що, у свою чергу, сприятиме підвищенню її ресурсної продуктивності. 1. У сучасному розумінні природно-ресурсна рента – це додатковий (рентний) дохід, що виникає в результаті господарського використання в суспільному виробництві природних ресурсів як засобів виробництва. У методологічному аспекті вона є ціною, що сплачується за використання ресурсів, кількість яких обмежена та які характеризуються вичерпністю чи відновлюваністю. Така ціна відображає економічні відносини, що складаються між власником природних ресурсів, передусім державою, і суб’єктами їх господарського освоєння. У надрокористуванні виникнення гірничої ренти (і відповідних платежів) пов’язується з практичною невідтворюваністю мінеральних ресурсів та відмінностями за продуктивністю та доступністю їх джерел. Залежно від умов утворення розрізняють абсолютну складову гірничої ренти, що відображає природну обмеженість ресурсів, монопольну, а також диференційну, яка пов’язується насамперед із різноякісністю ресурсів. Під рентним регулюванням розуміють оптимізацію розподілу ренти як категорії надприбутку між власником надр (державою) і суб’єктами господарювання. 2. Світовий досвід податкового, в тому числі рентного регулювання, у сфері надрокористування та, зокрема, нафтогазовидобутку, в методологічному аспекті характеризується прив’язкою рентних платежів переважно до ринково-економічних характеристик – вартості товарної продукції, виручки, прибутку та наднормативного прибутку, експортного мита. Він визначається гнучкістю механізмів рентного і податкового регулювання залежно від ціни на продукцію та умов експлуатації родовищ, а також диференціацією ставок плати – по стадіях розробки родовищ, регіонах видобутку тощо. Найбільш поширеним інструментом податкової політики та універсальним важелем є роялті. Більшість країн використовують щодо надрокористування комплексну систему оподаткування як на виробництво, так і прибуток. 3. Рентні відносини у сфері нафтогазовидобутку в Україні полягають лише у щорічному встановленні фіксованих ставок плати, що мало пов’язано зі станом економіки підприємств і кон’юнктурою галузі. Їх диференціація протягом останніх 10 років зменшувалась і врешті обмежилася пільговим розміром ставок для надглибоких покладів вуглеводнів. Відмінивши з 2005 р. незначні податкові пільги на понадбазові обсяги видобутої вуглеводневої сировини для підприємств, які добувають нафту, природний газ і газовий конденсат на родовищах, що мають важкодобувні та виснажені запаси, держава відмежувалася від проблем галузі, переслідуючи тільки фіскальні, а не регуляторні цілі в рентному оподаткуванні. Встановлені на цей час пільги – стимули слід визначити як украй незначні і обмежені за базою оподаткування. До того ж в останні роки вони деградують. Практично немає будь-якого стимулювання видобутку попутного (нафтового) газу (за винятком морських родовищ). Віртуальною є пільга за глибиною залягання покладів вуглеводнів, ураховуючи мізерні об’єми видобутку з великих глибин. 4. Вітчизняний досвід перехідного періоду рентного регулювання нафтогазовидобутку характеризується нерозвинутістю ринкових механізмів, недосконалістю бухгалтерського обліку, непрозорістю фінансової звітності. Узагальнення цього досвіду свідчить, що майже всі спроби розробити механізм диференціації рентної плати базувалися на врахуванні гірничо-геологічних параметрів родовищ. Тобто перевага віддавалася натуральним показникам як таким, що є більш очевидними та контрольованими. Саме з цих причин вітчизняний досвід диференціації ставок рентної плати мало корелюється із зарубіжними – Канади, США та інших країн. Перші кроки до врахування вартісних показників при розрахунку і диференціації рентної плати зроблено в рамках Закону України “Про рентні платежі за нафту, природний газ і газовий конденсат”. Однак вони виявилися методологічно некоректними і такими, що недостатньо враховують механізм стимулювання нафтогазовидобутку. Втрати бюджету, пов’язані із застосування норм зазначеного закону, не мають достатнього обґрунтування. 5. Кон’юнктура нафтогазовидобувної галузі України не є сприятливою. Насамперед це стосується природно-ресурсної бази, яка характеризується домінуванням малих родовищ, великими глибинами залягання, належністю переважної частини запасів до важковидобувних, високим рівнем виснаженості родовищ (у середньому понад 60%), а також недостатністю обсягів геологорозвідувальних робіт, і як наслідок, стагнацією обсягів видобутку нафти і газу протягом останніх 5–7 років. Разом з тим нафтогазовидобувна галузь має значний потенціал для розвитку, а саме резерви інтенсифікації видобутку на основі передових технологій та значні обсяги нерозвіданих прогнозних запасів, що становлять близько 5 млрд. т. у. п. Саме це є гарантією стабільного і довгострокового розвитку нафтогазовидобувної сфери України. 6. Визначення базових ставок рентної плати за видобуток природного газу, газового конденсату і нафти та їх диференціацію необхідно здійснювати не стільки залежно від глибини залягання вуглеводнів, дебітів свердловин та інших гірничо-геологічних умов видобутку, скільки від фінансово-господарського стану підприємств-надрокористувачів по кожному окремому сегменту, без огляду фінансово-господарського стану галузі в цілому. Гірничо-геологічні показники при цьому доцільно використовувати для додаткового коригування базових ставок (через систему коефіцієнтів). 7. У зв’язку із методологічною суперечливістю завдань диференціації рентної плати в умовах України визначальну роль у їх вирішенні слід відводити аналізу й оцінці економічних параметрів експлуатації родовищ вуглеводневої сировини. Природно-ресурсна рента формується як природним базисом, так і технологічними факторами та її узагальнена оцінка як надприбутку можлива лише в економічному сенсі. Проблема більшої коректності диференціації рентної плати перебуває у площині прозорості фінансово-економічних показників діяльності підприємств, аналізу на цій основі їх витрат (собівартості), оцінки рентабельності тощо. В цьому контексті запропоновано методичні підходи і відповідні розрахункові процедури, суть яких полягає у визначенні категорії надприбутку і поділі цього надприбутку за диференційованими ставками між державою і надрокористувачем (підприємством). Автором пророблено один із шляхів (алгоритмів) реалізації зазначених підходів, що базується на фінансово-економічних показниках, зокрема собівартості видобутку. Його суть полягає в тому, щоб підприємство отримувало певний нормативний прибуток (після внесення ренти) і преференції за важковидобувну нафту та газ. 8. Новизна авторського підходу полягає у встановленні базових ставок рентної плати як за видами вуглеводневої сировини, так і для кожного підприємства, що враховує особливості вітчизняної практики ведення фінансово-економічної звітності. Застосування таких базових ставок розглядається як перший етап диференціації. Він доповнюється іншими механізмами диференціації і спрямований на стимулювання розробки важковидобувної частини запасів. У рамках нової методології слід ураховувати базові особливості вітчизняної мінерально-сировинної бази вуглеводнів, а саме: побасейнові відмінності, стадію розробки чи ступінь виснаженості, важковидобувний характер запасів та ін. Головне, на погляд автора, полягає в тому, щоб нові підходи забезпечили умови, за яких нафтогазовидобувні підприємства будуть мати такий рівень дохідності (рентабельності), який дасть їм змогу здійснювати інвестиції в розширене відтворення мінерально-сировинної бази і, врешті, у збільшення видобутку й підвищення рівня самозабезпеченності країни власними енергоресурсами. На другому етапі диференціації регулювання рентної плати є доцільне виділення категорії рентно-дотаційних запасів вуглеводнів за критерієм певної граничної (мінімальної) ефективності. Градація таких запасів може виходити з уже напрацьованого вітчизняного досвіду щодо встановлення важко видобувних запасів і базуватися на формуванні переліків відповідних родовищ, а також на кількісних параметрах гірничо-геологічних умов видобутку. На цьому шляху є можливість більш повною мірою розкрити не тільки фіскальну, а й регуляторну функції рентного оподаткування нафтогазовидобувних підприємств України. |
