У дисертації теоретично узагальнюється й по-новому вирішується наукове завдання, що виявляється у визначенні сутності релігійних організацій як суб’єктів цивільних правовідносин. Основні висновки, одержані в результаті дослідження й аналізу даного питання, полягають у наступному: 1. Релігійні організації – найстаріші суб’єкти права, які стали підґрунтям для утворення окремої самостійної системи, в основі якої лежить релігійна віра фізичних осіб. У правовому значенні «церква» – це система, що об’єднує релігійні організації. 2.Релігійна організація – окремий функціональний вид непідприємницьких юридичних осіб, який створюється з єдиною метою – задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру. Ознаки релігійної організації: спільність інтересів громадян, які об‘єднуються; добровільність об‘єднання; відсутність фіксованого членства; дія на підставі статутів; наявність відповідної системи органів управління (загальні збори віруючих); є) тотожне спрямування коштів та майна після ліквідації вказаних організацій. 3. Релігійні організації класифікуються на культові – релігійні громади та монастирі, та не культові – релігійні управління (центри), духовні навчальні заклади, релігійні братства. 4. Релігійні організації, за винятком об’єднань релігійних організацій, мають всі ознаки юридичної особи: організаційну єдність, майнову відокремленість, самостійну цивільно-правову відповідальність, виступ у цивільному обороті від свого імені. Проте для релігійних організацій юридична особа – це лише одна з можливих форм участі в цивільному обороті; 5. Секта – це спільнота, що відокремилася від пануючої (традиційної) церкви, зосередивши увагу на окремих частинах віровчення з метою спасіння всіх членів суспільства. 6. Релігійні організації як суб’єкти цивільних відносин створюються в нормативно-явочному порядку і набувають спеціальну правоздатність з моменту реєстрації статуту в державних органах. Вони можуть мати цивільні права, що відповідають цілям їх діяльності, які викладені в основах віровчення і передбачені в їх статутах, і мати з зв’язку з цією діяльністю обов’язки. 7. Релігійні організації можуть або безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю, або шляхом заснування юридичних осіб, а саме господарських товариств, включаючи і товариство однієї особи, які і стають суб’єктами права власності на майно, яке їм належить. Релігійна організація – засновник має зобов’язальне право на свій вклад і не вправі розпоряджатися майном такого товариства. 8. Майнова правосуб’єктність релігійних організацій залежить не тільки від їх виду, а й від об’єктів церковного майна, що їм належить на праві власності, а також положень, що містяться в локальних актах цих організацій. 9. Зміни в державно-конфесійних відносинах призвели до необхідності окрім загальної нормативно-правової форми регламентації діяльності релігійних організацій використовувати ще й договірну форму регулювання цих відносин, а саме угод про співробітництво в галузях освіти, кримінально-виправної системи, культурного життя, які укладаються релігійними організаціями і державою в особі відповідних органів, включаючи й органи місцевого самоврядування. |