Дослідження принципів та особливостей регулювання руху фінансово-інвестиційних ресурсів у відкритій економіці, зокрема в українській, дозволяє навести наступні теоретичні висновки та практичні рекомендації. 1. Фінансова глобалізація, яка є результатом діяльності різних суб'єктів та гравців міжнародних економічних відносин, характеризується активізацією міжнародних фінансових операцій, збільшенням взаємної залежності суб'єктів таких операцій в умовах лібералізації. Фінансова глобалізація уніфікує риси світових ринків фінансів і позикових капіталів, а також пов'язана з інтеграцією ринків фінансових та інвестиційних ресурсів. У сучасній глобальній економіці реально склалися ефективні канали мобілізації заощаджень та ефективна мережа фінансових посередників, міжнародних структур. 2. Еволюційні та вибухові експансіоністські процеси в інвестиційно-фінансовій сфері зумовлюють значні ризики для фінансових систем національного та міжнародного масштабу, що актуалізує завдання ефективного посередництва між власниками заощаджень та економічними інститутами в реальному секторі. Оскільки глобалізаційні процеси на фінансових ринках спричиняються до дисбалансів та дестабілізації національних систем грошово-кредитного регулювання, є потреба у створенні валютно-фінансових механізмів, спрямованих на поліпшення умов функціонування ринків, економічне і технологічне зростання, розвиток науки і соціальної сфери. 3. Тенденції глобальних фінансових ринків: прискорене зростання приватних інвестицій, збільшення обсягу міжнародних ліквідних ресурсів і кількості інституціональних інвесторів, розширення компенсаційного фінансування, диверсифікація ринку цінних паперів і розвиток міжнародного банківського кредитування, становлення регіональних фінансових ринків, розширення сфери діяльності ТНК, ТНБ та інших кредитних організацій, диверсифікація сучасних електронних технологій, засобів комунікації та інформації – зумовлюють конвергенцію довгострокового і короткострокового капіталу, зростання ролі фондового ринку як джерела залучення фінансових ресурсів. На тенденції руху капіталів впливає збільшення кількості операцій, обсягів фінансування зовнішньої торгівлі, структурні зміни, які викликаються посиленням процесу глобалізації, подальша лібералізація фінансових ринків, розвиток офшорних центрів, а також якісне зростання кількості короткострокових позик при управлінні зовнішніми позиціями банків, що постає фактором не тільки розвитку економік, але й дестабілізації. 4. Модель національної участі в міжнародних валютно-фінансових та кредитних відносинах має сприяти покращенню якості пропонованого фінансового продукту, оперативності застосування ноу-хау, зниженню термінів окупності інвестицій. Роль держав як регуляторів міжнародного руху капіталу має тенденцію еволюціонувати в бік сучасних інституційних регулятивних моделей, націлених на підвищення рівня національної конкурентоспроможності, довгострокову оптимізацію участі країни в системі міжнародного поділу праці. Інституційне регулювання фінансового сектору є найбільш ефективним інструментом регуляції інформаційних потоків, дій інвесторів, забезпечення інформаційної прозорості, протидії втечі капіталів. Міжнародна практика свідчить про доцільність інтеграції зусиль і регулятивних потенціалів центробанку, мінфіну та інших регулятивних інститутів при оптимізації участі країни в системі міжнародних економічних відносин, відверненні фінансових загроз, платіжних криз. Особливу роль у модифікації діяльності інститутів щодо регулювання міжнародних інвестиційно-фінансових відносин відіграє поширення інформаційних технологій. 5. Інноваційні процеси привели до виникнення і застосування диверсифікованих і витончених фінансових інструментів. Інформатизація спричиняється до змін кількісних параметрів грошово-кредитного обігу, надає останньому нової якості (поширення платіжних підсистем, які використовують як основні інструменти пластикові карти та / або електронні гроші та ін.). У сучасних умовах дедалі більш помітну роль починають відігравати електронні гроші. Елементами фінансової глобалізації є нові форми та якісні прояви фінансово-інвестиційної діяльності. Фінансові інновації справляють дедалі більший вплив на організацію діяльності фінансового сектора будь-якої країни. Можна констатувати появу таких видів фінансово-інвестиційної діяльності, як інтернет-інвестування, інтернет-біржі, інтернет-інновації і т.ін., „інтернетизацію” світової економіки, становлення глобального інформаційного суспільства, формування міжнародних інноваційних мереж, науково-технічну кооперацію різних країн, фірм і корпорацій. 6. Відбувається інтеграція цілей регулювання реального та монетарного секторів. Завдання, які традиційно стосуються рівня реального сектору, вже мають чіткий монетарно-фінансовий вимір концептуальних підходів, а фінансово-монетарний обіг значною мірою зумовлює параметри розвитку реального сектору. Завдяки активній ролі монетарного сектору виникла можливість та необхідність для держави здійснювати цілеспрямовані стимулюючі впливи на умови, якість та параметри соціально-економічного розвитку відкритої економіки з метою забезпечення пріоритетів реальної економіки, постійного нарощування темпів розвитку економіки, підвищення доходів громадян. Процентна політика і політика валютних інтервенцій є найефективнішим інструментом регулювання участі на світових ринках капіталу, але в умовах глобального фінансового ринку і зростання кореляції внутрішніх і зовнішніх процентних ставок національні регулюючі органи володіють можливостями ефективно управляти тільки короткостроковими процентними ставками. Зростання економіки за рахунок короткострокових портфельних інвестицій збільшує ступінь незахищеності національних фінансових ринків. 7. У формуванні стратегії на міжнародних фінансових ринках основоположним інструментарієм виступає технічний (вивчення динаміки ринку) і фундаментальний аналіз (оцінка попиту і пропозиції, тенденцій коливання цін), що є основою для індивідуального інвестора при ухваленні інвестиційних рішень, а також засобом попередження про небезпеки, що виникають на міжнародних ринках. Виникає необхідність реально планувати напрями розвитку банківського бізнесу, створювати гнучку структуру, яка дозволить швидко пристосовувати корпоративні продукти й послуги до мінливої кон'юнктури ринку, з урахуванням можливих ризиків та оперативної управлінської інформації про кон'юнктуру та стан бізнесу. Заслуговує на увагу бізнес-модель роботи фінансової організації, в основі якої лежить ідея інтеграції пропозиції фінансових продуктів в єдиній системі. Така модель знайшла застосування на Заході й починає упроваджуватися в пострадянських країнах. 8. Сучасна макроекономічна політика не може обмежуватися лише вимогами досягнення збалансованості платіжного балансу. Фінансово-регулятивна інституційна політика повинна поєднувати опору на реальне виробництво, комбінувати як інструменти для залучення коштів, так і засоби державного контролю за їх використанням, спиратися на сучасні методи роботи з інформаційними даними, що дозволить перейти до поступового рішення таких завдань, як стимулювання інвестицій в реальний сектор економіки, відновлення довіри до фінансових інститутів, протидіяти нав'язуванню іншим країнам принципів фінансової відкритості, які роблять об'єктивно менш конкурентні економіки вразливими від зовнішнього фактору. Інституціональна підтримка учасників підприємницького життя має програмно-цільовий характер та визначається довгостроковими пріоритетами суспільного розвитку. Сучасна фінансова глобалізація зумовлює єдність фінансово-інституційних задач комерційного та державного секторів. Причому роль держави не зводиться до функцій арбітра чи контролера спекулятивного використання мобілізованих фінансових коштів тощо. Дедалі більшого значення набуває інвестування з боку інститутів держави у виробничу діяльність головного підприємства та обслуговуючих його систем, пряма фінансова участь держави в певних проектах. Удосконалення системи фінансування та непрямого регулювання фінансово-капітальних потоків має розпочатися з реструктуризації системи пріоритетів науково-технологічного розвитку. Необхідна реорганізація системи формування цільових програм інноваційного розвитку, включаючи цільові науково-технічні програми, які покликані забезпечити науковий заділ за пріоритетними напрямами і наукову базу інших програм. 9. Посилення конкурентних вимог до індивідуальних учасників глобального фінансового ринку, виникнення нових форм управління грошовими потоками зумовлюють важливість оптимізації фінансового менеджменту на корпоративному, національному і міжнародному рівнях. Існують тенденції консолідації інвестиційних ресурсів: корпоративізація і створення інвестиційних холдингів на базі життєздатних великих фірм та господарств, застосування гнучких моделей внутрішнього розчленовування неефективних великих фірм зі встановленням розгалужених зв'язків між підприємствами різних розмірів і форм власності, створення ефективних комбінацій великих і малих типів господарської організації. 10. В Україні слід забезпечити достатню фінансову підтримку інноваційної діяльності з боку держави, оптимізувати законодавчу базу, підвищити рівень розвитку інноваційної інфраструктури, і відповідно до цілей розвитку реальної економіки головний акцент у регулюванні слід робити на фінансові методи та фактори. Останні можуть використовуватися для забезпечення сприятливого інноваційного клімату, розвитку й упровадження нових технологій, створення інфраструктури інноваційної діяльності. Держава може й повинна забезпечувати фінансову підтримку низки нових форм організації інноваційної діяльності, які сьогодні складають основу інноваційної інфраструктури (технопарки, інноваційно-технологічні центри, інноваційно-промислові комплекси). Необхідною є продумана фінансова політика у відповідності до завдань інформаційної підтримки роботи комерційних структур на відкритих, міжнародних ринках, яка повинна особливо активно здійснюватися в перехідний період. Держава має відповідати за механізм передачі результатів розробок, створених в державних науково-дослідних організаціях і вузах, в інформаційно містку промисловість. Доцільно залучити до регулювання руху фінансово-інвестиційних ресурсів місцеві владні структури, зокрема рекомендувати регіональним і місцевим органам влади встановити нормативи витрат на підтримку інноваційної діяльності. |
