У дисертації наведено теоретичне узагальнення та розроблено практичні рекомендації щодо регулювання експортно-імпортної діяльності в аграрному секторі України на основі визначення порівняльних переваг окремих видів вітчизняної агропродовольчої продукції на світовому ринку. Проведені дослідження дають підстави зробити наступні висновки. 1. Процес формування ринкових відносин в аграрному секторі України, підвищення ефективності агропромислового виробництва безпосередньо пов’язаний із розвитком зовнішньої торгівлі агропродовольчою продукцією. Одним з найважливіших напрямів зовнішньоекономічної стратегії вітчизняного аграрного сектору є збільшення його експортних можливостей, удосконалення структури експорту, а також вихід на світові ринки з конкурентоспроможною продукцією, яка б відповідала їх вимогам та стандартам. 2. Важливим чинником розвитку зовнішньої торгівлі агропродовольчою продукцією є посилення регулюючої ролі держави, спрямоване на захист внутрішніх виробників від надмірної зовнішньої конкуренції та підтримку вітчизняного експорту. 3. Загострення конкуренції на світовому агропродовольчому ринку посилює увагу до проблеми вимірювання міжнародної конкурентоспроможності аграрних секторів окремих країн. Найбільшого поширення серед західних економістів набули показники, що ґрунтуються на співставленні обсягів зовнішньої торгівлі окремими товарами (індекс фактичних порівняльних переваг та індекс відносних торговельних переваг) та витрат виробництва (коефіцієнт витрат внутрішніх ресурсів). 4. Доведено, що сільськогосподарське виробництво є важливою галуззю міжнародної спеціалізації України і має суттєві порівняльні переваги у зовнішній торгівлі. Зокрема за обсягами експорту та рівнем фактичних порівняльних переваг у зовнішній торгівлі окремими видами сільськогосподарської продукції (насіння соняшнику та соняшникова олія, ячмінь, пшениця, яловичина та ін.) наша країна входить до десятки країн-світових лідерів. 5. Починаючи з 2001 р, в Україні намітилися позитивні тенденції до зростання вартості експорту агропродовольчої продукції, однак сучасний стан експортно-імпортних операцій не можна вважати оптимальним. Надзвичайно висока частка у експорті продукції кількох товарних груп, особливо зернових, ставить Україну у залежність від розвитку кон’юнктурної ситуації на зовнішніх ринках зазначеної продукції, а нестабільність її вітчизняного виробництва робить проблематичним збереження вже завойованої частки світового ринку. 6. Обґрунтовано необхідність нарощування експорту окремих видів агропродовольчої продукції відповідно до порівняльних переваг країни. Як свідчить проведене дослідження, за рівнем фактичних порівняльних переваг найбільш конкурентоспроможними на світовому ринку серед основних товарів українського агропродовольчого експорту є насіння соняшнику, соняшникова олія, яловичина та ячмінь; дещо менші порівняльні переваги мають сухе знежирене молоко, вершкове масло та пшениця. Оцінка потенційних порівняльних переваг виробництва сільськогосподарської продукції в Україні свідчить, що вирощування основних сільськогосподарських культур є економічно ефективним навіть за умов екстенсивної технології. У той же час при інтенсивній технології вирощування міжнародна конкурентоспроможність виробництва усіх досліджуваних товарів зростає порівняно з екстенсивною, тому використання інтенсивної технології є важливим чинником підвищення економічної ефективності вітчизняного сільського господарства. 7. За роки формування ринкової економіки в Україні відбувався поступовий процес географічної переорієнтації українського експорту з країн СНД до країн далекого зарубіжжя, але він ще не завершений. Тому важливим завданням є пошук нових ринків збуту вітчизняної агропродовольчої продукції. Проведене дослідження свідчить, що потенційними ринками збуту вітчизняного продовольства є країни Близького Сходу, Азії та Північної Африки. 8. Реалізація порівняльних переваг сільського господарства України на світовому ринку можлива лише за умови здійснення ефективної зовнішньоторговельної політики держави. Найбільш прийнятною стратегією регулювання агропродовольчого імпорту для України є стратегія перехідного протекціонізму. Основними напрямами регулювання імпорту агропродовольчої продукції в Україні повинні бути гнучка митно-тарифна політика, що базується на оцінці конкурентоспроможності окремих вітчизняних товарів, ширше використання при встановленні ставок ввізного мита методів економіко-математичного моделювання, запобігання зловживанням з боку імпортерів та посилення захисту внутрішнього агропродовольчого ринку за допомогою нетарифних заходів, у першу чергу фітосанітарних та ветеринарних норм і вимог щодо якості продукції. 9. Серед заходів державного стимулювання експорту, враховуючи обмеженість державного бюджету, перевага повинна надаватись таким, що не вимагають значного фінансування, однак є надзвичайно ефективними для просування вітчизняної агропродовольчої продукції на зовнішні ринки, у першу чергу це стосується використання можливостей торгових представництв України за кордоном для презентації української продукції, проведення моніторингу зовнішніх ринків та надання інформаційно-консультаційної підтримки експортерам, розвиток експортної інфраструктури, удосконалення вітчизняних стандартів якості. |