У дисертації наведено теоретичне узагальнення та новий підхід до вирішення наукового завдання, важливого як з точки зору теорії, так і практики регулювання банківського капіталу. Основні висновки та пропозиції, які є результатом проведеного дослідження, полягають у наступному: 1. Банківський капітал можна розглядати як у вузькому, так і у широкому значенні. У зв’язку з тим, що в основі регулювання діяльності банків Національним банком лежить власний капітал банків, який є “буфером” захисту інтересів вкладників і кредиторів, доцільно розглядати банківський капітал у вузькому розумінні. Це пов’язано з тим, що банківський капітал для його власників забезпечує прийнятний рівень добробуту, а отже, яким вони опікуються і прагнуть не втратити. Водночас сформований банком обсяг власного капіталу виступає джерелом захисту для кредиторів і вкладників банку від втрати внаслідок банківських ризиків. Незначний обсяг банківського капіталу, характерний для банківської діяльності, компенсується обгрунтованими нормативними вимогами щодо достатності банківського капіталу зі сторони регулюючого державного органу. 2. Відносний показник достатнього рівня банківського капіталу дає більш точну оцінку необхідного рівня банківського капіталу, ніж абсолютний, внаслідок урахування рівня ризиків, з якими працює банк. Він є значно чутливішим до характеру банківських операцій конкретного банку, що в умовах зростання рівня ризиків, глобалізації та універсалізації фінансових ринків дозволяє шляхом підвищення його ефективності отримувати найбільш точну оцінку достатності капітальної бази банків. Удосконалені технології Базельського комітету щодо регулювання банківського капіталу на основі внутрішніх систем оцінок банків адекватного розміру їх власного капіталу демонструють новий шлях створення сучасного прогресивного механізму регулювання банківського капіталу. 3. Виявлено найбільш суттєві недоліки політики регулювання банківського капіталу: надто низькі вимоги до достатності банківського капіталу є причиною створення великої кількості неефективних банків, які не приділяють належної уваги управлінню ризиками власної діяльності, оскільки втрати власників банку непропорційно менші ніж обсяг можливих прибутків від високоризикової діяльності; надто високі вимоги до достатності банківського капіталу призводять до зниження обсягів кредитування реального сектора економіки, відсутність появи нових банків на ринку банківських послуг, що ускладнює завдання підтримання належного рівня конкуренції в банківській сфері. 4. В Україні встановлені зависокі мінімальні вимоги до абсолютного розміру банківського капіталу як під час реєстрації, так і отримання банківських ліцензій. У результаті спостерігається слабка інституційна структура вітчизняної банківської системи, відсутність банків – юридичних осіб – у багатьох регіонах України, низька конкуренція в банківській сфері, її монополізація, висока вартість банківських кредитів. Концентрація капіталу в окремих банках в Україні поряд з відсутністю достатньої кількості створення нових зумовила невиправдано високу вартість кредитів. Такій тенденції сприяло те, що існуючі великі банки не відчувають конкуренції ринку: нові банки не створюються завдяки високій нормі мінімального необхідного розміру капіталу для їх створення, в тому числі недосконалості законодавства стосовно кооперативних банків, для яких норматив регулятивного капіталу також перешкоджає їх створенню. 5. Сучасна українська практика оцінки достатності капіталу з урахуванням в основному кредитних ризиків базується на пропозиціях Базельського комітету 1988 року (Базель І), тоді як у всьому світі проводиться робота з переходу на нові стандарти його оцінки з урахуванням також операційних ризиків. Існування невідповідності підходів до оцінки банківського капіталу, що базуються на рекомендаціях Базель І, реальній потребі банків у капіталі і сучасним новим підходам до його регулювання змушує регулюючий орган вимагати від банків вищого рівня абсолютного значення капіталу. Поступовий перехід на використання нових рекомендацій Базельського комітету щодо регулювання банківського капіталу дозволить отримувати більш реальну оцінку достатності капіталу кожного банку. 6. В Україні існує проблема, яка характерна для країн, що переживають швидке економічне зростання, а саме: тенденції відставання обсягів капіталу банків від потреб економіки. Проблемі капіталізації вітчизняних банків приділяється значна увага Національного банку України, але вона залишається остаточно не вирішеною. Україна потребує банків з сильним фінансовим потенціалом, що володіють значним власним капіталом. 7. Підрозділи контролю Національного банку України за станом капітальної бази банків застосовують сучасні методи спостереження за рівнем достатності банківського капіталу. Водночас їм доцільно приділити особливу увагу вирішенню питання розкриття інформації про фінансовий стан і реальних власників банків перед суспільством. Це стане підготовчою роботою до переходу на нові стандарти регулювання банківського капіталу, що опрацьовуються в світі. 8. Підвищення конкуренції в банківській сфері можна забезпечити шляхом створення невеликих спеціалізованих та кооперативних банків, мінімальний розмір капіталу для створення яких доцільно було б знизити. Створення мережі кооперативних банків дозволить забезпечити сільські регіони банківськими послугами. 9. Стрімкий розвиток банківського бізнесу спонукає регулюючий орган банківської діяльності відмовитись від політики встановлення широкого переліку нормативних вимог до банківського капіталу. Натомість актуальним для нього є стимулювання банків до активнішої розробки власних внутрішніх систем оцінки достатності банківського капіталу з урахуванням ризиків, а самому вдосконалювати процедуру спостереження за якістю розроблених банками оцінок. Регулюючий орган не повинен зменшувати свої повноваження щодо можливості втручання в роботу банку в разі, якщо в цьому виникне необхідність. Для цього він може вимагати від банку тримати більший обсяг капіталу, ніж потрібен за власного розрахунку банку. Поступове впровадження в банках внутрішніх оцінок достатності банківського капіталу сприятиме адекватній оцінці розміру їх капіталу і здатності його поглинати збитки від ризикових операцій. 10. Національному банку України доцільно розробити процедуру розкриття інформації про фінансовий стан банків і доведення її до широких кіл споживачів – як спеціалістів банківської справи, так і пересічних громадян. Проблема відсутності достовірної інформації про фінансовий стан банків у засобах масової інформації позбавляє їх вкладників можливості дати обґрунтовану оцінку рівня надійності банків, а також робить неможливою позитивну дію регулюючої ролі ринку. Внаслідок цього у неефективних і недобросовісних банків залишаються можливості продовжувати залучати гроші населення, незважаючи на існуючі проблеми в них. Дана проблема збільшується внаслідок відсутності інформації про реальних власників банків – тих людей, які приймають життєво важливі рішення в діяльності банку і від кого залежить ефективність роботи банку. Розкриття перед суспільством інформації про реальних власників банків надасть більшої прозорості діяльності банків і дозволить споживачам банківських послуг приймати обґрунтовані рішення стосовно вибору банку. 11. Встановлено відсутність реального управління акціонерами банком, у результаті чого влада концентрується в руках однієї–двох осіб, які діють не в інтересах банку, а у власних інтересах. Внаслідок цього відсутня регулююча роль власників банку, спрямована на підвищення його ефективності, створення іміджу надійного і стабільного банку, забезпечення клієнтів необхідними банківськими послугами. |