Основні результати дисертаційного дослідження в сукупності вирішують конкретне наукове завдання, що пов’язане з удосконаленням механізмів державного управління економічними процесами на регіональному рівні в умовах переходу до якісно нових принципів господарювання. Їх можна узагальнити в таких положеннях: 1. Роль держави щодо забезпечення розвитку регіонів у сучасному світі не обмежується лише регуляторними функціями: стимулювання економічного зростання, раціонального використання трудового потенціалу, забезпечення прогресивних зрушень у галузевій і територіальній системах, підтримки експорту продукції та послуг. Головною метою державного управління стає забезпечення економічної й соціальної стабільності, захист вітчизняних виробників на світових ринках, правовий перерозподіл доходів громадян, гармонізація майнових відносин, зміцнення існуючого ладу, демократизація управління, транзит держави в європейські та євроатлантичні структури тощо. 2. Регіон як об'єкт державного управління є складною системою взаємопов'язаних елементів зі своєю специфічною структурою, культурою і рівнем розвитку, яка суттєво впливає на соціально-економічну ситуацію в державі і безпосередньо залежить від неї щодо упровадження дійових механізмів власної динаміки зростання, вирішує низку внутрішніх проблем стосовно ефективного використання всіх наявних ресурсів на засадах самозабезпечення і самодостатності. 3. Директивно-планова економіка радянських часів обмежувала повноваження регіонального управління. Ринкова економіка, навпаки, зумовлює формування ефективної системи господарювання в регіоні. Тому регіональне управління економічними процесами запропоновано розглядати як скоординований вплив місцевих органів влади на відтворювальні процеси з метою забезпечення збалансованого і пропорційного розвитку території та поліпшення якості життя населення. 4. Характерними недоліками регіонального управління економічними процесами на сучасному етапі трансформаційних перетворень в Україні є: відсутність досконалих механізмів реалізації середньострокових антикризових і стабілізаційних програм, їх неузгодженість з реорганізацією суб’єкт-об’єктної взаємодії в економічному полі; несуттєве практичне значення довгострокових планів і програм стратегічного розвитку регіонів як економічних управлінських документів, їх мінімізований зв'язок з середньостроковими і поточними програмами дій; наявність тиску регіональних органів влади на приватні структури для забезпечення виконання бюджету, фінансування регіональних проектів, а також прагнення підпорядкувати економічну і фінансову ситуацію в регіоні. 5. У регіональному управлінні економічними процесами доцільно якомога ширше застосовувати кластерний підхід, що дозволяє використовувати переваги двох способів координації економічних систем (внутрішньої ієрархії і ринкового механізму) та уможливлює ефективне застосування нових знань, наукових відкриттів і винаходів. Структура інноваційного кластеру зумовлює зниження сукупних витрат на дослідження і розробку нововведень, забезпечує стабільність інновацій протягом тривалого часу. 6. Основними проблемами економічного розвитку регіонів, на вирішенні яких необхідно зосередити зусилля місцевих органів влади, є подолання застарілих стереотипів у державному управлінні, формування сприятливого бізнес-клімату, розмежування повноважень між органами влади різних рівнів, налагодження системи взаємодії між територіальними органами влади та суб’єктами економічної діяльності, створення належних умов для розвитку малого та середнього підприємництва, адаптація підприємств різних форм власності до нових ринкових „правил гри”, підвищення реальних доходів населення. 7. Аналіз досвіду щодо ефективного функціонування місцевих органів влади в Україні дозволяє визначити основні показники оцінки їх діяльності: – ступінь використання можливостей, наданих чинним законодавством, у тому числі й у сфері здійснення власної господарської діяльності; – рівень добробуту громадян; – успішність ведення господарської та підприємницької діяльності в межах окремої територіальної одиниці; – задоволеність громадян управлінською діяльністю органів державного управління. 8. Задля ефективного соціально-економічного розвитку територій пропонуються такі основні напрямки удосконалення діяльності місцевих органів влади: чіткий розподіл функцій і повноважень між суб’єктами державного управління різного рівня і компетенції, органами місцевого самоврядування, недержавними організаціями; реорганізація внутрішньоорганізаційних структур органів влади, розвиток гнучкості та підвищення їх адаптивних функцій; гармонізація комунікативних відносин з населенням відповідних територій та суб’єктами економічної діяльності; створення належних умов для розвитку малого і середнього бізнесу, використання наявного потенціалу і матеріально-технічної бази підприємств різних форм власності при реалізації проектів регіонального економічного розвитку; залучення до прийняття управлінських рішень громадськості, експертів, фахівців-науковців з певних питань; сприяння запровадженню інновацій, поновлення форм і методів організації виробництва, системи економічного стимулювання; запровадження жорсткого контролю за використанням коштів місцевих бюджетів. 9. Важливим інструментом підвищення ефективності системи управління економікою у напрямку розвитку партнерства між державним, громадським і приватним секторами, мінімізації конфліктів між різними суб’єктами впливу на економічні процеси в регіоні, попередження економічних, соціальних та інших ризиків в межах відповідної території мають стати місцеві агенції регіонального розвитку, що здатні виконувати посередницькі, контролюючі, регуляторні, інформаційно-аналітичні та дослідницькі функції. 10. Діяльність органів регіонального управління доцільно будувати на засадах стратегічного планування, з урахуванням при розробці планів регіонального економічного розвитку такого: чіткого визначення ролі і місця всіх суб’єктів управління, що сприяють взаємодії усіх підприємств і установ в економічному полі; залучення нових учасників до господарчої, виробничої, фінансової діяльності на території регіону; оцінку управлінського впливу на економічну ситуацію; визначення рівня підготовленості до сприйняття та підтримки громадянами владних рішень; розширення можливостей щодо реорганізації об’єктів управління, а також удосконалення механізмів координації суб’єкт-об’єктної взаємодії. 11. Удосконалення механізму системи регіонального управління економічними процесами зумовлює якісні зміни суб’єкта управління (на рівні погодження елементів суб’єкта управління з прийняттям і реалізацією управлінських рішень), об'єкта управління та механізмів їх взаємодії (принципів і методів) у процесі розвитку системи управління, а також опрацювання відповідної стратегії економічного розвитку регіону. 12. Застосування запропонованих заходів з удосконалення системи регіонального управління економічними процесами дозволяє органічно поєднати всі одноаспектні підходи до аналізу процесу управління – змістовний (за видами об'єктів управління і цільовою спрямованістю проблем), організаційний (виокремлення етапів і завдань, послідовність і тривалість їх виконання, взаємодія виконавців при прийнятті і реалізації рішень, організація і спеціалізація виконавців тощо), технологічний (способи отримання, використання і розповсюдження інформації, процедура процесу управління, технологія виконання аналогічних робіт різними фахівцями, моделювання, прогнозування, автоматизація процесів управління і т. ін.) і соціально-психологічний (форма взаємодії суб'єкта та об'єкта управління, погодження інтересів, творча активність виконавців, розвиток самоврядування). |