1. Земельні відносини в аграрному секторі – це система політичних, економічних і соціальних відносин щодо володіння, використання і розпоряджання земельними ресурсами як основним засобом виробництва в сільському господарстві. Системний характер земельних відносин зумовлює необхідність комплексного вирішення проблем їх розвитку. Серцевиною сутності земельних відносин, яка відрізняє їх від виробничих відносин, пов’язаних з використанням інших засобів виробництва, є земельна рента. Її існування визначається обмеженістю, незамінністю земельних ресурсів та неоднорідністю їх якісних характеристик. 2. Земельна реформа в Україні має насамперед розподільчий характер. Її реалізація призвела до перерозподілу земель сільськогосподарського призначення між новими власниками і користувачами. Цей перерозподіл відбувся на користь мільйонів громадян, за якими земля закріплена у приватну власність, однак він не забезпечив підвищення ефективності використання угідь. Тому мета земельної реформи досі не досягнута. 3. Функція збереження великотоварних форм сільськогосподарського виробництва покладається на механізм оренди земельних паїв. У Львівській області ця функція виконана частково, оскільки спостерігається зменшення кількості підприємств з достатньо великою площею землекористування (понад 500 га), помітно зменшується площа орендованих угідь та кількість укладених договорів оренди. Через велику частку серед власників паїв пенсіонерів та осіб, котрі не мають стосунку до сільськогосподарського виробництва, слід очікувати, що досить великим буде число бажаючих продати пай, коли такі операції будуть дозволені законодавством. 4. Плата за оренду сільськогосподарськими підприємствами земельних паїв в останні роки становила в середньому близько 10% отриманої ними виручки від реалізації сільськогосподарської продукції. Фактичний рівень орендної плати слабо ув’язується з фінансовими результатами господарської діяльності підприємств. Не завжди дотримуються вимоги щодо встановлення мінімального розміру орендної плати. Переважає натуральна форма орендної плати, здебільшого зерном, причому ціна зерна, використаного при розрахунках з орендодавцями, перевищує середню ціну його продажу всіма каналами реалізації. 5. Сільськогосподарські підприємства Львівської області демонструють кон’юнктурний підхід до використання земельних ресурсів. Він проявляється у згортанні виробництва продукції скотарства, яку слід вважати основною рекомендованою сільськогосподарською галуззю для регіону, у надто високій частці в структурі посівних площ зернових культур. Сільськогосподарські підприємства Львівської області вважаються менш привабливим об’єктом інвестування, ніж в інших регіонах України. Це позначиться на інтенсивності в області операцій на ринку угідь сільськогосподарського призначення, коли такий почне функціонувати. 6. Активність господарств населення у виробництві сільськогосподарської продукції зменшується. Помітна тенденція до зниження соціальної ефективності використання ними земельних ресурсів. Тому в перспективі загострюватиметься проблема організації сільськогосподарського виробництва на тих дрібних земельних ділянках, використання яких їх теперішніми власниками припинилося чи здійснюється неефективно. 7. Доцільно продовжити справляння фіксованого сільськогосподарського податку, який ставить обсяг сплачуваних підприємством податків у залежність від площі його землекористування та якості земельних угідь. З метою його удосконалення пропонується враховувати частку вартості (грошової оцінки) сільськогосподарських угідь у загальній вартості використовуваних підприємством основних засобів та застосовувати коефіцієнт збільшення розміру фіксованого сільськогосподарського податку. За допомогою коефіцієнта за прогресивною шкалою збільшуватиметься розмір фіксованого податку, якщо частка вартості угідь у загальній вартості основних засобів буде меншою за 70%. 8. Розвиток орендних відносин у системі аграрного землекористування передбачає вдосконалення механізму визначення орендної плати. Останнє пропонується здійснювати не тільки за найпоширенішим нині нормативним, а й за контрактним і ринковим принципами. Враховуватимуться низка обставин, пов’язана з організаційно-економічними характеристиками підприємства та перспективами його розвитку, кон’юнктура та рівень конкуренції, що склалися на місцевому ринку оренди землі, розмір земельного масиву, його конфігурація, розташування відносно господарського центру. Плата за оренду земельних паїв у Львівській області у близькій перспективі повинна бути стабілізована на рівні 2-2,5% грошової оцінки угідь. Для врахування інтересів орендодавців слід збільшувати частку грошової форми орендної плати. 9. З метою вирішення проблеми парцеляції сільськогосподарських угідь, що ускладнює підвищення інтенсивності та ефективності їх використання, для зведення розкиданих земельних ділянок у більші масиви пропонується створити при місцевих радах спеціальний обмінний земельний фонд. Угіддя фонду формуватимуться з ділянок, що перебувають на балансі ради, від яких відмовилися окремі селянські сім’ї та які не мають ефективного користувача. Вони використовуватимуться для обміну на ділянки в різних місцях, що дозволить сформувати більші за площею земельні масиви. Фонд обслуговуватиме економічний обіг земель сільськогосподарського призначення. Передбачена система компенсацій, що стимулюватиме обмінні операції. 10. Зміцненню та розвитку орендних відносин у системі аграрного землекористування сприятиме діяльність об’єднань власників земельних паїв. Ця структура відстоюватиме інтереси власників паїв у відносинах з орендарями, впливатиме на функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення, вирішуватиме питання, пов’язані з організацією раціонального використання угідь, їх трансформацією з екологічних чи економічних міркувань. Визначені засади створення та основні функції, які виконуватиме об’єднання. 11. Важливим елементом регулювання ринку земель сільськогосподарського призначення стане визначення експертними бюро нижньої межі ринкової вартості земельної ділянки. Встановлено, що мінімальна ціна може бути визначена на рівні 75% грошової оцінки угідь. Від розвитку ринку земель залежатиме ефективність іпотечного кредитування сільськогосподарських підприємств. Заставна вартість сільськогосподарських угідь повинна становити 90% вартості об’єкта застави. Виходячи з мінімальної ціни угідь, вона становитиме не менше 67% грошової оцінки. | 